2010–2019
Бути справжніми
Квітень 2015


17:51

Бути справжніми

Я молюся, брати, щоб ми чинили опір спокусі привертати до себе увагу, а натомість прагнули отримати набагато більшу нагороду: стати смиренними, щирими послідовниками Ісуса Христа.

У кінці 18-го століття Катерина Велика, цариця Росії, оголосила, що відвідає південну частину своєї імперії в супроводі кількох іноземних послів. Управитель того регіону—Григорій Потьомкін—мав надзвичайне бажання вразити відвідувачів. Тож він доклав усіх зусиль, аби продемонструвати досягнення своєї держави.

Під час подорожі, пливучи вниз рікою Дніпро, Катерина з гордістю показувала послам процвітаючі села, розташовані уздовж берега, в яких живуть працьовиті й щасливі люди. Однак була одна проблема: усе це було для показу. Кажуть, що Потьомкін розміщував намальовані на картоні фасади майстерень і будинків. Він навіть розставляв селян, які мали робити вигляд, що чимось зайняті, аби створити враження процвітаючої економіки. Як тільки відвідувачі зникали за поворотом ріки, люди Потьомкіна розбирали уявне село і поспішали далі, аби нижче по течії підготуватися зустріти Катерину.

Хоча сучасні історики ставлять під сумнів правдивість цієї історії, вислів “Потьомкінське село” використовується в усьому світі. Зараз його застосовують, коли хтось намагається змусити інших повірити, що ми є кращим, ніж насправді.

А наші серця в правильному місці?

За природою людям притаманне бажання виглядати найкращим чином. Саме тому багато з нас приділяє так багато уваги зовнішньому вигляду наших будинків, і саме тому брати в Аароновому священстві так багато зусиль приділяють тому, щоб волосся лежало належним чином, просто на випадок, якщо вони випадково зустрінуться з кимось особливим. Немає нічого поганого в тому, що наші черевики начищені, від нас добре пахне або якщо навіть ми ховаємо брудний посуд перед приходом домашніх учителів. Однак, коли це доходить до крайнощів, таке бажання вразити перестає бути хорошим, перетворюючись на обман.

Господні пророки завжди здіймали голос застереження проти тих, хто “устами своїми наближується [до Господа], і губами своїми шанує [Його], але серце своє віддалив він від [Нього]”1.

Спаситель з розумінням і співчуттям ставився до грішників, чиї серця були смиренними і щирими. Але Він виявляв праведний гнів по відношенню до лицемірів, таких як книжники, фарисеї та садукеї—тих, хто намагався виглядати праведними, аби здобути славу, вплив і багатство світу, в той же час гноблячи людей, яких вони мали благословляти. Спаситель порівнював їх з “гроб[ами] побілени[ми], які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости”2.

У наш час Господь такими ж сильними словами звертається до носіїв священства, які намагаються “приховувати свої гріхи, чи потурати своїй гордовитості, своєму суєтному честолюбству”. За Його словами, коли вони це роблять, то “небеса віддаляються; Дух Господа засмучується, а коли Він віддалився,—амінь священству чи повноваженню того чоловіка”3.

Чому це відбувається? Чому ми іноді намагаємося зовні виглядати активними, процвітаючими і відданими, в той час як всередині, як казав Іван Одкровитель ефесянам, ми “покину[ли] свою першу любов”?4

У деяких випадках, можливо, ми перестали зосереджуватися на тому, що є головним у євангелії, переплутавши “вигляд божественності” і “саму силу її”5. Особливо небезпечно, коли ми спрямовуємо наші зовнішні прояви учнівства, аби вразити інших людей заради особистої вигоди чи впливу. Саме тоді ми ризикуємо уподібнитися до фарисеїв, і саме тоді настає час заглянути у своє серце, аби зробити негайні зміни нашого курсу.

Потьомкінські програми

Спокуса виглядати кращими, ніж ми насправді є, стосується не лише нашого особистого життя, але може поширюватися також і на церковні доручення.

Наприклад, я знаю один кіл, в якому провідники встановили певні амбіційні цілі на рік. Хоча цілі здавалися гідними, вони були зосереджені або на гордовитих і вражаючих заявах, або на цифрах і відсотках.

Після того як ці цілі обговорили і погодили, щось почало непокоїти президента того колу. Він подумав про членів свого колу—про молодих матерів з малими дітьми, які нещодавно овдовіли. Він подумав про членів Церкви, які боролися із сумнівами, чи самотністю, чи важкими захворюваннями, не маючи медичного страхування. Він подумав про членів Церкви, які переживали важкі часи через розбиті шлюби, згубні звички, безробіття чи розумові хвороби. І чим більше він про них думав, тим більше зі смиренням запитував себе: Чи наші нові цілі змінять життя цих членів Церкви?

Він почав розмірковувати, як змінилися б цілі колу, якби вони спочатку поставили собі запитання: “У чому полягає наше служіння?”

Тож цей президент колу знову почав збирати раду, і разом вони змінили акцент. Вони вирішили, що не допустять, аби “голодн[і], … нужденн[і], … роздягнен[і], … хвор[і] і стражденн[і]”, проходили повз [них] непоміченими6.

Вони встановили нові цілі, усвідомлюючи, що успіх з цими новими цілями не завжди можна виміряти, принаймні людині—бо як можна виміряти особисте свідчення, любов до Бога чи співчуття до інших?

Але вони також знали, що “багато всього, що можна порахувати, не зараховується. Багато з того, що не можна порахувати, дійсно зараховується”7.

Я думаю, чи не буває так, що наші цілі для організації і для особистого життя іноді є подобою Потьомкінського села. Чи не стається так, що вони мають вражаючий вигляд на відстані, але не задовольняють реальних потреб наших улюблених ближніх?

Мої дорогі друзі і товариші у священстві! Якби Ісус Христос сів біля нас і попросив звітувати про своє управительство, то я не впевнений, що Він би зосереджувався на програмах і статистиці. Те, що Спаситель дійсно хотів би знати—це стан нашого серця. Він захотів би знати, як ми любимо і служимо тим, хто під нашою опікою, як ми виявляємо свою любов подружжю і сім’ї, і як ми полегшуємо їхні щоденні тягарі. І Спаситель захотів би знати, як ви і я наближаємося до Нашого Небесного Батька.

Чому ми тут?

Було б корисно дослідити своє власне серце. Наприклад, ми можемо себе запитати, чому ми служимо в Церкві Ісуса Христа?

Ми навіть можемо запитати, навіщо ми тут сьогодні зустрілися?

Думаю, що якби треба було б відповісти на це питання поверхнево, то я сказав би, що я тут, оскільки Президент Монсон дав мені доручення виступити.

Тож у мене дійсно не було вибору.

Крім того, моя дружина, яку я дуже люблю, хоче, щоб я сюди прийшов. А як я можу їй відмовити?

Але всі ми знаємо, що є кращі причини того, щоб відвідувати наші збори і жити так, як живуть віддані послідовники Ісуса Христа.

Я тут, тому що я бажаю всім своїм серцем наслідувати Учителя, Ісуса Христа. Я прагну робити в цій великій справі все, про що Він мене попросить. Я дуже хочу навчатися від Святого Духа і чути голос Бога, коли Він промовляє через висвячених служителів. Я тут, аби стати кращою людиною, аби відчувати піднесення завдяки чудовим прикладам моїх братів та сестер у Христі і щоб навчитися, як більш ефективно служити тим, хто в нужді.

Одним словом, я тут, бо я люблю Небесного Батька і Його Сина Ісуса Христа.

Я впевнений, що і ви тут з цієї ж причини. Тому ми маємо бажання жертвувати, а не лише розповідати про те, що ми наслідуємо Спасителя. Тому для нас є честю бути носіями Його святого священства.

Від іскри до полум’я

Незалежно від того, чи ваше свідчення квітуче і сильне, чи ваша активність у Церкві більш нагадує Потьомкінське село, хороша новина полягає в тому, що ви можете розвивати ту силу, яка у вас уже є. Тут, у Церкві Ісуса Христа, ви можете досягати духовної зрілості і наближатися до Спасителя, застосовуючи євангельські принципи кожного дня.

З терпінням і наполегливістю навіть найменший прояв учнівства або найменша іскра віри може перетворитися на палаючий вогонь посвяченого життя. Насправді, саме так і розпалюється вогнище—з однієї іскри.

Тож якщо ви почуваєтеся незначними і слабкими, просто приходьте до Христа, Який перетворює слабке на сильне8. Завдяки Божій благодаті найслабший з нас може стати духовно сильним, бо Бог “не дивиться … на обличчя”9. Він—“Бог вірний, що стереже заповіта та милість для тих, хто любить Його, та хто додержує Його заповіді”10.

Я переконаний, що якщо Бог може дотягнутися за півсвіту від Головного управління Церкви і підтримати бідного біженця з Німеччини, народженого у скромній сім’ї в країні, розтерзаній війною, тоді Він може дотягнутися і до вас.

Мої улюблені брати у Христі! Бог Сотворіння, який вдихнув життя у Всесвіт, безсумнівно має силу вдихнути життя у вас. Безсумнівно, Він може зробити вас щирими, духовними створіннями світла та істини, якими ви бажаєте бути.

Божі обіцяння певні й непохитні. Ми можемо отримати прощення своїх гріхів і очиститися від усієї неправедності11. І якщо ми будемо продовжувати засвоювати істинні принципи і застосовувати їх у особистих обставинах та у своїх сім’ях, ми зрештою прибудемо у місце, де ми “голоду й спраги терпіти не буд[емо] уже. … Бо Агнець, що серед престолу, буде [нас] пасти, і водитиме [нас] до джерел вод життя. І Бог кожну сльозу з очей [наших] зітре!”12

Церква—це місце для зцілення, а не схову

Однак це не може статися, якщо ми ховаємося за особистими, догматичними або організаційними фасадами. Таке штучне учнівство не лише заважає нам бачити самих себе такими, якими ми насправді є, але також стає перепоною, яка не дає нам змінюватися за допомогою дива Спасителевої Спокути.

Церква—це не автосалон—місце, де ми виставляємо себе напоказ, аби інші могли захоплюватися нашою духовністю, здібністю чи процвітанням. Вона більше схожа на сервісний центр, де автомобілі, які потребують ремонту, перебувають на обслуговуванні та реставрації.

І хіба ми не потребуємо—всі ми—ремонту, обслуговування і реставрації?

Ми приходимо до Церкви не приховувати наші проблеми, а вирішувати їх.

І як носії священства ми маємо додаткову відповідальність—“пас[ти] стадо Боже … не з примусу, але добровільно по-Божому, не для [особистої] наживи, а ревно, не пану[вати] над спадком Божим, але бу[ти] для стада за взір”13.

Пам’ятайте, брати: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать”14.

Найвеличніший, найбільш здібний, найбільш досконалий чоловік, який ходив по цій землі, був також найбільш смиренним. Він здійснював найбільш вражаюче служіння приватно, в присутності лише кількох інших людей, яких він просив “нікому не розповідати” про те, що Він зробив15. Коли хтось називав Його “добрим”, Він швидко відхиляв похвалу, наполягаючи, що лише Бог є по-справжньому добрим16. Звичайно ж, похвала світу нічого для Нього не значила; Його єдиною метою було служити Своєму Батькові і “завжди чин[ити], що Йому до вподоби”17. Було б добре, якби ми наслідували приклад нашого Учителя.

Любімо так, як любив Він

Брати, у цьому наше високе і святе покликання—бути представниками Ісуса Христа, любити, як любив Він, служити як служив Він, “підніма[ти] руки, що опустилися, і зміцню[вати] ослаблі коліна”18, “доглядати за бідними й нужденними”19 та дбати про вдів і сиріт20.

Я молюся, брати, щоб, служачи у своїх сім’ях, кворумах, приходах, колах, громадах і країнах, ми чинили опір спокусі привертати до себе увагу, а натомість прагнули отримати набагато більшу нагороду: стати смиренними, щирими послідовниками нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Якщо ми так будемо робити, то побачимо, що йдемо шляхом, який розкриє нашу найкращу, найщирішу, найблагороднішу сутність. Про це я свідчу в ім’я нашого Господаря, Ісуса Христа, амінь.