Священство і особиста молитва
Президент Генрі Б. Айрінг
Перший радник у Першому Президентстві
Бог може надати нам силу у священстві, в яких би обставинах ми не опинилися. Це просто вимагає того, аби ми зі смиренням просили.
Я вдячний за виявлену довіру звертатися до носіїв священства Божого по всій землі. Я відчуваю, наскільки відповідальним є це доручення, оскільки дещо знаю про довіру, яку виявляє вам Бог. Коли ви приймаєте священство, ви приймаєте право говорити і діяти від імені Бога.
Це право стане реальним лише тоді, коли ви отримаєте натхнення від Бога. Лише тоді ви будете здатні говорити від Його імені. І лише тоді ви можете діяти від Його імені. Можливо, ви помилково думали: “Ой, та це не так уже й важко. Я отримував натхнення кожного разу, коли мене запрошували виступати або коли мені було потрібно дати благословення священства”. Чи молодий диякон або вчитель може втішатися такою думкою: “Коли я стану старшим або коли отримаю покликання на місію, тоді я знатиму, що Бог хоче сказати або що Бог хоче зробити”.
Але подумайте про день, коли ви повинні знати, що Бог хоче сказати і що Він хоче зробити. Він уже настав для всіх нас—яким би не було ваше покликання у священстві. Я навчався виконувати місіонерську роботу у східній частині Сполучених Штатів під час Другої світової війни. Члени Церкви жили далеко, і постачання газу здійснювалося за суворими нормами. Я був єдиним дияконом у філії. Члени Церкви передавали свої конверти з пожертвуваннями від посту президенту філії, коли вони приходили на збори посту і свідчень у наш дім.
Коли мені було 13 років, ми переїхали до Юти, де був великий приход. Я пам’ятаю своє перше доручення ходити від дому до дому і збирати пожертвування від посту. Я поглянув на прізвище на одному з конвертів, які мені дали, і помітив, що воно було таким самим, як і в одного з трьох свідків Книги Мормона. Тож я впевнено постукав у двері. Двері відчинив чоловік, подивився на мене, насупився, а потім неприємним голосом наказав іти геть. Я пішов похнюпившись.
То було майже 70 років тому, але я й досі пам’ятаю, що відчував того дня на порозі того дому, ніби повинен був щось сказати і зробити. Якби тільки я помолився з вірою того дня перед виходом, то можливо, відчув би натхнення постояти ще одну хвилинку на порозі, усміхнутися і сказати приблизно таке: “Мені приємно з вами познайомитися. Дякую за все, що ви і ваша сім’я зробили в минулому. Я з радістю прийду до вас наступного місяця”.
Якби я це сказав і зробив, він можливо, ще більше б розлютився і навіть образився. Але я знаю зараз, як почувався б я. Замість того, щоб відчувати сум або невдоволення, ідучи від нього, я міг би відчути лагідне схвалення в своєму розумі та серці: “Молодець”.
Усі ми повинні говорити і діяти від імені Бога в моменти, коли нашого недосконалого судження буде недостатньо, якщо не буде натхнення. Ці моменти можуть наставати у нашому житті, коли не буде часу на підготовку. У мене так бувало часто. Це сталося багато років тому в лікарні, коли один батько сказав мені і моєму напарнику, що, за словами лікарів, його трирічній дочці, яка зазнала тяжких ушкоджень, залишилося жити кілька хвилин. Коли я поклав руки на її голову в тому місці, яке не було забинтованим, як Божий слуга я мав знати, що Він зробив би і сказав би.
Слова з’явилися у моєму розумі, і мої вуста промовили, що вона буде жити. Лікар, який стояв поруч, зневажливо пирхнув і сказав мені забиратися. Я вийшов з лікарняної палати з почуттям спокою та любові. Маленька дівчинка вижила і пройшла коридором на причасні збори в останній день мого перебування в тому місті. Я все ще пам’ятаю радість і задоволення, яке відчував від того, що сказав і зробив тій маленькій дівчинці та її сім’ї, служачи Господу.
Різниця між тим, що я відчував у лікарні та смутком, який відчував, ідучи від дверей, коли був дияконом, основувалася на тому, що я дізнався про зв’язок між молитвою та силою священства. Коли я був дияконом, то ще не знав, що сила промовляти і діяти від імені Бога вимагає одкровення, а щоб мати його в необхідний момент, треба молитися і працювати з вірою, аби мати напарництво Святого Духа.
Увечері, напередодні того дня, коли я підійшов до тих дверей за пожертвуваннями від посту, я помолився перед сном. Але упродовж тижнів і місяців, що передували тому телефонному дзвінку з лікарні, я наслідував взірець молитви і докладав зусилля, які, як навчав Президент Джозеф Ф. Сміт, дадуть можливість Богові послати нам натхнення, без якого неможливо мати силу у священстві. Він сказав про це просто:
“Нам не потрібно бути багатослівними, звертаючись до Нього. Нам не потрібно втомлювати Його довгими молитвами. Те, що нам потрібно, і що нам слід робити як святим останніх днів—заради нашого особистого блага—це часто звертатися до Нього, засвідчувати, що ми Його пам’ятаємо і хочемо взяти на себе Його ім’я, дотримуватися Його заповідей і чинити праведність, і що ми бажаємо, аби Його Дух нам допомагав”1.
А потім Президент Сміт каже нам, про що слід молитися, оскільки Його служителі зобовʼязані говорити і діяти від імені Бога. Він сказав: “Про що ви молитеся? Ви молитеся, аби Бог міг впізнати вас, аби Він міг почути ваші молитви і аби Він міг благословити вас Своїм Духом”2.
Справа не в тому, які слова ви використовуєте. Вам знадобиться терпіння. Ви звертаєтеся до Небесного Батька, сподіваючись, що Він особисто впізнає вас. Він—Бог, що є над усім, Батько усіх, однак Він має бажання приділити безроздільну увагу одній Своїй дитині. Мабуть саме тому Спаситель використав такі слова: “Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє”3.
Легше відчути належне благоговіння, коли стоїш на колінах зі схиленою головою, але можна відчути, що наближаєшся до Небесного Батька і під час менш формальної і навіть мовчазної молитви, з якою вам часто доведеться звертатися під час вашого служіння у священстві. Переважну частину звичайного дня ви оточені шумом і людьми. Бог чує ваші мовчазні молитви, але вам, можливо, треба буде навчитися не зважати на те, що відволікає, оскільки моменти, коли потрібен буде зв’язок з Богом, можуть наставати не лише тоді, коли навколо вас тиша.
Президент Сміт запропонував, що вам потрібно буде молитися, аби Бог визнав ваше покликання служити Йому. Він уже знає про ваше покликання в усіх подробицях. Він покликав вас і, коли ви молитеся Йому про своє покликання, Він відкриє вам більше, щоб розширити ваші знання4.
Я наведу приклад того, що домашній учитель може робити, коли молиться. Ви, мабуть, знаєте, що ви повинні:
“Відвідувати дім кожного члена, напучуючи їх молитися вголос і таємно, і виконувати всі сімейні обов’язки …
… Завжди пильнувати Церкву, бути з ними і укріпляти їх;
І дивитися, щоб не було ні беззаконня в Церкві, ні бездушності між ними, ні брехні, наклепів, ні лихослів’я;
І дивитися, щоб Церква часто збиралася разом і також дивитися, щоб усі члени Церкви виконували свій обов’язок”5.
Зараз абсолютно очевидно, що навіть досвідченому домашньому вчителю і його молодшому напарнику справитися з цими завданнями без допомоги Святого Духа було б неможливо. Подумайте про сім’ї або навіть про окремих людей, яким вас було покликано служити. Людської розсудливості і добрих намірів було б недостатньо.
Тож ви будете молитися про те, щоб пізнати серця, зрозуміти те, чого не вистачає в житті та в серці людей, яких ви не дуже знаєте і які не дуже прагнуть, аби ви пізнали їх. Вам треба буде зрозуміти, що, за бажанням Бога, ви маєте зробити, аби допомогти їм, і зробити все це настільки добре, наскільки для вас можливо, відчуваючи до них Божу любов.
Саме тому, що у вас є такі важливі й складні покликання у священстві, Президент Сміт пропонує вам під час молитви завжди просити Бога, аби Він благословив вас Його Духом. Вам буде потрібний Святий Дух не один раз, але стільки, скільки Бог надаватиме Його вам, аби бути постійним супутником. Саме тому ми повинні завжди молитися, щоб Бог скеровував нас у нашому служінні Його дітям.
Оскільки ви не можете дорости до свого потенціалу в священстві без того, щоб Дух супроводжував вас, ви є першою особистою мішенню для ворога всього щастя. Якщо він може спокусити вас вчинити гріх, він може зменшити вашу силу відчувати скерування Духа і таким чином зменшить вашу силу у священстві. Саме тому Президент Сміт сказав, що ви завжди повинні молитися, аби Бог застерігав вас і захищав від зла6.
Він застерігає нас у багато способів. Застереження—це частина плану спасіння. Пророки, апостоли, президенти колів, єпископи та місіонери—усі здіймають голос застереження, аби ми уникали бід, покладаючись на віру в Ісуса Христа, покаяння і укладання та дотримання священних завітів.
Як носії священства ви є частиною застерігаючого голосу Господа. Але вам самим потрібно дослухатися до застереження. Ви не виживете духовно, не маючи захисту напарництва Святого Духа у своєму повсякденному житті.
Ви повинні молитися про це і над цим працювати. Лише за такого спрямування ви зможете знайти свій шлях на прямій і вузькій дорозі крізь темряву зла. Святий Дух буде вашим провідником і відкриватиме істину, коли ви будете вивчати слова пророків.
Аби здобути те спрямування, вам потрібно не лише іноді слухати і читати. Вам потрібно буде молитися і працювати з вірою, аби вкласти слова істини у свої серця. Ви повинні молитися, аби Бог благословив вас Його Духом, аби Він вів вас до усієї праведності й показував правильний шлях. Саме так Він застерігатиме вас і вестиме правильним шляхом у вашому житті й у вашому служінні в священстві.
Генеральні конференції надають чудову можливість дозволити Господу зміцнити вас силою у служінні в священстві Божому. Ви можете підготувати себе, і я впевнений, що ви зробили це перед цією конференцією, за допомогою молитви. Ви можете об’єднати свою віру з тими, хто молитиметься на конференції. Вони молитимуться за багато благословень для багатьох людей.
Вони молитимуться, щоб Дух зійшов на пророка, як Господнього речника. Вони молитимуться за апостолів та всіх служителів, покликаних Богом. Це включає вас—від щойно рукопокладеного диякона до зрілого первосвященика й тих літніх і молодих людей, які, можливо, невдовзі перейдуть у духовний світ, де вони почують: “Гаразд, рабе добрий і вірний”7.
Таке привітання почують деякі люди, які будуть ним здивовані. Вони можуть ніколи не служити у високому чині в царстві Бога на землі. Дехто може вважати, що їхній труд приніс незначний результат або що певні можливості служити ніколи їм не надавалися. Ще інші можуть думати, що їм було дано менше часу для служіння в житті, ніж вони сподівалися.
Не чини і не час служіння будуть зважені Господом на вагах. Ми знаємо це з Господньої притчі про трудівників у винограднику, де платня була однакова для всіх, незалежно від того, як довго вони служили і де. Їх буде нагороджено за те, як вони служили8.
Я знаю чоловіка, який є моїм хорошим другом, чиє земне служіння у винограднику закінчилося вчора об одинадцятій ночі. Кілька років його лікували від раку. Упродовж тих років лікування, переживаючи неймовірний біль та труднощі, він прийняв покликання проводити збори і бути відповідальним за членів Церкви, чиї діти вже залишили домівку; серед цих людей є і вдови. Його було покликано допомагати їм знаходити втіху в спілкуванні й вивченні євангелії.
Коли йому повідомили останній реальний прогноз, що жити йому залишилося недовго, його єпископ був у далекому відрядженні. Через два дні він надіслав повідомлення єпископу через провідника групи первосвящеників. У листі він ось що сказав про своє доручення: “Я розумію, що єпископа немає в місті, тож я маю діяти. Я думаю про збори нашої групи наступного понеділка. Двоє членів Церкви можуть повезти нас на екскурсію до Конфренц-центру. Ми можемо попросити когось із членів Церкви підвезти людей, а кілька скаутів будуть штовхати інвалідні візки. В залежності від того, хто захоче взяти участь у заході, ми можемо мати достатньо літніх людей, аби зробити це самотужки, але було б добре знати, що у нас є варіант Б, якщо в цьому виникне необхідність. Це також може бути хорошим сімейним вечором, якщо ті, хто прийде допомагати, запросять свої сім’ї. У будь-якому випадку, дайте мені знати до того, як я оголошу про цей план. … Дякую”.
А потім він здивував єпископа телефонним дзвінком. Не згадуючи про свій стан або свої відважні зусилля у виконанні свого доручення, він запитав: “Єпископе, що я можу для вас зробити?” Лише Святий Дух міг дозволити йому відчути навантаження єпископа, хоча його особистий тягар був надзвичайно важким. І лише Дух міг допомогти йому скласти план служіння своїм братам і сестрам з такою ж точністю, з якою він складав плани для скаутських заходів у молоді роки.
З молитвою віри Бог може надати нам силу у священстві, в яких би обставинах ми не опинилися. Це просто вимагає того, аби ми зі смиренням просили Духа показати нам, що, за бажанням Бога, ми маємо сказати і зробити, і продовжувати жити гідно того дару.
Я свідчу, що Бог Батько живий, любить нас і чує кожну нашу молитву. Я свідчу, що Ісус Христос є живим Христом, Чия Спокута уможливила наше очищення, завдяки чому ми можемо бути гідні напарництва Святого Духа. Я свідчу, що, застосовуючи віру і старанність, ми одного дня зможемо почути слова, які принесуть нам радість: “Гаразд, рабе добрий і вірний”9. Я молюся, аби Господар, Якому ми служимо, зустрів нас цим чудовим привітанням. У ім’я Ісуса Христа, амінь.