Якщо ви будете відповідальними

Старійшина Хорхе Ф. Себаллос

Сімдесятник

Давайте просуватися вперед, вивчаючи свій обов’язок, приймаючи вірні рішення, діючи згідно з тими рішеннями і приймаючи волю нашого Батька.

Мені було лише 12 років, коли місіонери вперше приїхали проповідувати у місто, в якому я народився, на півночі Чилі. Якось у неділю, після того, як я вже протягом шести місяців відвідував невелику філію, місіонер, який розносив причастя, запропонував мені хліб. Я поглянув на нього і тихенько сказав: “Я не можу”.

“Чому?”—запитав він.

Я сказав: “Бо я не член Церкви”¹.

Місіонер не міг у це повірити. Його очі сяяли. Мабуть він думав: “Але ж цей юнак відвідує абсолютно усі збори! Як він може не бути членом Церкви?”

Наступного дня місіонери були у мене вдома і робили усе можливе, аби навчати усю мою сім’ю. Але оскільки моя сім’я не цікавилася, лише моє щотижневе відвідування Церкви протягом більш ніж шести місяців дало місіонерам достатню впевненість, щоб продовжувати. Зрештою настала чудова мить, на яку я чекав, коли вони запросили мене стати членом Церкви Ісуса Христа. Місіонери пояснили мені, що оскільки я був неповнолітнім, то мені слід отримати дозвіл від батьків. Я пішов з місіонерами, щоб поговорити з батьком, вважаючи, що він з любов’ю відповість: “Сину, коли ти станеш повнолітнім, ти зможеш приймати рішення самостійно”.

Поки місіонери з ним говорили, я гаряче молився про те, щоб його серце пом’якшилося і він дав такий потрібний мені дозвіл. Його відповідь місіонерам була такою: “Старійшини, протягом останніх шести місяців я бачив, як мій син Хорхе кожної неділі рано-вранці прокидався, одягав свій найкращий одяг і йшов до церкви. Я бачив лише хороший вплив Церкви на його життя”. Потім, звертаючись до мене, він здивував мене словами: “Сину, якщо ти будеш відповідально ставитися до цього рішення, тоді ти маєш мій дозвіл на твоє хрищення”. Я обійняв свого батька, поцілував його і подякував за те, що він зробив. Наступного дня я охристився. Минулого тижня була 47-ма річниця цієї важливої миті в моєму житті.

Яку ж відповідальність маємо ми, як члени Церкви Ісуса Христа? Президент Джозеф Філдінг Сміт пояснив це так: “Ми маємо ці дві великі відповідальності. … Перша: прагнути нашого власного спасіння; і друга: прагнути спасіння наших ближніх”².

Тому оце є головні відповідальності, які на нас поклав наш Батько: прагнути досягти нашого власного спасіння і спасіння інших, розуміючи, що у цих словах спасіння означає досягнення найвищого ступеня слави, яку наш Батько приготував для Своїх слухняних дітей³. Ці відповідальності, які були довірені нам—і ми вільно їх прийняли—мають визначати наші пріоритети, наші бажання, рішення і поведінку щодня.

Для людини, яка це зрозуміла, завдяки Спокуті Ісуса Христа піднесення є дійсно досяжним, а його недосягнення означає прокляття. Отже, протилежністю спасіння є прокляття, так само як і протилежністю успіху є невдача. Президент Томас С. Монсон навчав нас, що “люди не можуть довго задовольнятися посереднім результатом, якщо бачать, що для них є досяжним ідеал”⁴. Як тоді ми можемо задовольнятися чимось меншим за піднесення, якщо знаємо, що піднесення можливе?

Дозвольте мені поділитися чотирма ключовими принципами, які допоможуть нам здійснити наше бажання бути відповідальними перед нашим Небесним Батьком, так само як і задовольнити Його очікування, що ми станемо такими, як Він.

1. Вивчити свій обов’язок

Якщо ми маємо виконувати волю Бога, якщо бажаємо бути відповідальними перед Ним, нам треба почати з того, щоб зрозуміти Його волю щодо нас, прийняти її і жити згідно з нею. Господь сказав: “Отже нехай кожна людина вивчить свій обов’язок і діє у чині, на який її призначено, з усією старанністю”⁵. Самого бажання чинити правильно недостатньо, якщо ми не переконаємося, що розуміємо, чого наш Батько від нас очікує і яких дій бажає від нас.

В історії про Алісу в Країні чудес, Аліса не знає, куди йти, тому вона запитує Чеширського Кота: “Скажіть мені, будь ласка, яким шляхом мені звідси йти?”

Кіт відповідає: “Це великою мірою залежить від того, куди ти хочеш прийти”.

Аліса каже: “Для мене не має значення, куди я прийду”.

“Тоді неважливо й те, яким шляхом іти”,—відповідає кіт⁶.

Та ми знаємо, що шлях, який веде до “дерева, плід якого є жаданий і може зробити будь-кого щасливим”⁷—шлях, “що веде до життя”,—вузький. Треба докладати зусиль, щоб подорожувати цим шляхом, і “мало таких, що знаходять [його]”⁸.

Нефій навчає нас, що “слова Христа скажуть вам усе, що вам треба робити”⁹. Потім він додає, що “Святий Дух … покаже вам усе, що вам слід робити”¹⁰. Таким чином джерела, які дозволяють нам дізнаватися про наш обов’язок—це слова Христа, які ми отримуємо через давніх і сучасних пророків, та особисте одкровення, яке ми отримуємо через Святого Духа.

2. Приймати рішення

Дізнавшись про Відновлення євангелії, конкретну заповідь, про обов’язки, пов’язані зі служінням у покликанні, чи завіти, які ми укладаємо у храмі, ми самі робимо вибір, діяти чи не діяти відповідно до цього нового знання. Кожна людина вільно вибирає сама, чи укладати священний завіт, такий як хрищення або храмові обряди. Оскільки у давні часи присягання було нормальною складовою релігійного життя людей, у старому законі сказано: “не будете присягати Моїм Іменем на неправду”¹¹. Однак у середину часів, Спаситель навчав вищого способу дотримання наших завітів, коли сказав, що так означає так, а ні—це ні¹². Слова людини має бути достатньо, щоб підтвердити її чесність і зобов’язання по відношенню до когось іншого і навіть більше того, коли цей хтось інший це наш Батько на Небесах. Шанування зобов’язання стає проявом істинності і чесності нашого слова.

3. Відповідно діяти

Після того, як ми дізналися про наш обов’язок і прийняли рішення, пов’язані з цим новим знанням і усвідомленням, нам слід діяти відповідно.

Переконливим прикладом твердої рішучості виконати Свої зобов’язання перед Своїм Батьком є випадок, коли до Спасителя принесли розслабленого чоловіка, щоб Він зцілив його. “А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: “Відпускаються, сину, гріхи тобі”¹³. Ми знаємо, що Спокута Ісуса Христа є надзвичайно важливою для отримання прощення наших гріхів, але на час цього зцілення розслабленого чоловіка та велична подія ще навіть не відбулася; страждань Спасителя в Гефсиманії і на хресті ще не було. Однак Ісус не лише благословив розслабленого чоловіка здатністю стояти і ходити, але також простив йому його гріхи, даючи у такий спосіб безсумнівну ознаку, що Він не схибить, що виконає зобов’язання, яке узяв перед Своїм Батьком, і що в Гефсиманії і на хресті Він виконає те, що пообіцяв зробити.

Шлях, яким ми вирішили йти, вузький. На цьому шляху є виклики і від нас вимагатиметься наша віра в Ісуса Христа і наші найкращі зусилля, щоб залишатися на шляху і просуватися вперед. Нам треба каятися і бути слухняними та терпеливими, навіть якщо ми не розуміємо усіх обставин, які нас оточують. Нам слід пробачати інших і жити відповідно до того, про що ми дізналися і який ми зробили вибір.

4. З готовністю приймати волю Батька

Учнівство вимагає, щоб ми не лише вивчали свій обов’язок, приймали вірні рішення і діяли відповідно до них, але надзвичайно важливим також є те, щоб ми розвинули в собі бажання і здатність приймати волю Бога, навіть якщо вона не відповідає нашим праведним бажанням чи вподобанням.

Я вражений і захоплююся ставленням прокаженого, який прийшов до Господа і “благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: “Коли хочеш,—Ти можеш очистити мене!”¹⁴. Прокажений нічого не вимагав, хоча його бажання могли бути i праведними; він просто був готовий прийняти волю Господа.

Кілька років тому, дорогі для мене друзі, вірна сімейна пара, були благословенні народженням довгоочікуваного сина, про якого вони дуже довго молилися. Той дім був сповнений радості, коли наші друзі та їхня дочка, на той час їхня єдина дитина, насолоджувалися присутністю новонародженого маленького хлопчика. Однак одного дня сталося щось неочікуване, і маленький хлопчик, якому тоді було лише три роки, раптово впав у кому. Щойно я дізнався про цю ситуацію, я подзвонив своєму другові, щоб висловити нашу підтримку у той складний час. Але його відповідь була для мене уроком. Він сказав: “Якщо воля Бога полягає у тому, щоб забрати його до Себе, то ми приймемо це”. У словах мого друга не було навіть натяку на скаргу, бунт чи невдоволення. Навпаки, усе, що я відчував у його словах, це була вдячність Богу за те, що Той дозволив їм насолоджуватися присутністю їхнього маленького сина протягом цього короткого часу, так само як і його повну готовність прийняти волю Батька щодо них. Через кілька днів того малюка забрали назад до целестіального дому.

Як же я вдячний за те рішення, яке мій батько дозволив мені прийняти 47 років тому, і який же щасливий завдяки цьому. З часом я почав розуміти умову, яку він мені поставив—бути відповідальним за те рішення—що означає бути відповідальним перед моїм Небесним Батьком і прагнути мого власного спасіння і спасіння моїх ближніх, стаючи таким чином більше таким, яким мій Батько сподівається і прагне мене бачити. В цей дуже особливий день я свідчу, що Бог, наш Батько, та Його Улюблений Син живуть. В ім’я Ісуса Христа, амінь.