Благословення храму
Президент Томас С. Монсон
Коли ми відвідуємо храм, до нас можуть прийти одухотвореність і відчуття миру.
Мої любі брати і сестри, як я вдячний за те, що можу бути з вами цього прекрасного Великоднього ранку, коли наші думки звертаються до Спасителя світу. Я висловлюю свою любов і вітання кожному з вас та молюся, щоб наш Небесний Батько надихнув мої слова.
На цій конференції минає сім років відтоді, як я був підтриманий служити Президентом Церкви. Це були напружені роки, коли ми мали не тільки певні труднощі, але й безліч благословень. Серед найбільш приємних і священних з цих благословень була й моя можливість освячувати і переосвячувати храми.
Зовсім недавно, минулого листопада, я мав привілей освятити прекрасний новий храм Фенікс, штат Аризона. Мене супроводжували президент Дітер Ф. Ухтдорф, старійшина Даллін Х. Оукс, старійшина Річард Дж. Мейнз, старійшина Лінн Г. Роббінс і старійшина Кент Ф. Річардс. Увечері напередодні освячення була представлена дивовижна культурна програма, присвячена цій події. У програмі, чудово виконаній, взяли участь більше 4000 представників нашої молоді. Наступного дня відбулося три священні й надихаючі сесії освячення храму.
Будівництво храмів є чіткою ознакою зростання Церкви. На даний час ми маємо 144 діючі храми по всьому світу, 5 реконструюються і ще 13 знаходяться на стадії будівництва. Крім того, 13 храмів, про які було оголошено раніше, знаходяться на різних стадіях підготовки до початку будівництва. Цього року ми очікуємо переосвячення 2-х храмів і освячення 5-ти нових храмів, які планується завершити.
В останні два роки ми зосереджували наші зусилля на завершенні будівництва раніше оголошених храмів і відкладали плани будувати нові храми. Але цього ранку мені дуже приємно оголосити про будівництво трьох нових храмів, які будуть зведені в таких місцях: Абіджан, Кот-дʼІвуар; Порт-о-Пренс, Гаїті; і Бангкок, Таїланд. Чудові благословення прибережені для наших вірних членів Церкви в цих місцях і скрізь по світу, де знаходяться храми.
Триває процес визначення потреб і пошуку місць для інших нових храмів, оскільки ми хочемо, щоб якомога більше членів Церкви мали можливість відвідувати храм, не витрачаючи на це багато часу й коштів. Як ми робили це і в минулому, ми будемо інформувати вас про рішення, що приймаються з цього приводу.
Коли я думаю про храми, мої думки линуть до багатьох благословень, які ми отримуємо в них. Входячи у двері храму, ми залишаємо позад себе відволікання й збентеження світу. У цьому священному святилищі ми знаходимо красу й порядок. Тут наші душі знаходять спокій і перепочинок від наших життєвих турбот.
Коли ми відвідуємо храм, до нас можуть прийти одухотвореність і відчуття миру, які перевершують будь-які інші почуття, здатні прийти в людське серце. Ми будемо розуміти справжнє значення слів Спасителя, коли Він сказав: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! … Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!”1
Такий мир може проникати в будь-яке серце—у серця, які стривожені, у серця, які обтяжені горем, у серця, які збентежені, у серця, які благають про допомогу.
Нещодавно я дізнався з першоджерела про одного молодого чоловіка, який прийшов у храм із серцем, що благало про допомогу. Багато місяців тому він отримав своє покликання на місію у Південній Америці. Однак видача візи затрималась на такий тривалий час, що йому змінили місце служіння на Сполучені Штати. Хоч він і був розчарований, що не зможе служити там, куди його було покликано спочатку, та все ж він старанно трудився на місці свого нового призначення, вирішивши служити якомога краще. Однак в нього опускалися руки через негативний досвід, який він мав з місіонерами, які, на його думку, були більше зацікавлені тим, щоб гарно проводити час, а не ділитися євангелією.
А через кілька місяців потому цей молодий чоловік дуже серйозно захворів, його частково паралізувало і він був відправлений додому за станом здоровʼя.
Через кілька місяців цей молодий чоловік цілком одужав і параліч минув. Йому повідомили, що він знову може служити як місіонер, а про це благословення він молився щодня. Єдиною невтішною новиною було те, що він мав повернутися в ту ж саму місію, з якої поїхав, і де він відчував, що поведінка й ставлення деяких місіонерів не були такими, як повинні бути.
Він прийшов у храм, аби знайти втішення і підтвердження, що він як місіонер матиме хороший досвід. Його батьки також молилися, щоб це відвідування храму надало їхньому сину потрібну допомогу.
Увійшовши після сесії в целестіальну кімнату, цей молодий чоловік сів на стілець і почав молитися про провід від свого Небесного Батька.
Невдовзі після нього в целестіальну кімнату ввійшов інший молодий чоловік, якого звали Лендон. Як тільки він увійшов у кімнату, його погляд відразу ж зупинився на цьому молодому чоловіку, який сидів на стільці, заплющивши очі, і, очевидно, молився. Лендон відчув безпомилкове спонукання, що він має поговорити з цим молодим чоловіком. Однак, не наважуючись перервати його молитву, він вирішив почекати. Пройшло кілька хвилин, молодий чоловік продовжував молитися, але Лендон знав, що йому не слід далі зволікати, а треба діяти за спонуканням. Він підійшов до молодого чоловіка і легенько торкнув того за плече. Молодий чоловік розплющив очі, дуже здивований тим, що його потурбували. Лендон тихо сказав: “Я відчув, що мені потрібно поговорити з тобою, хоч я й невпевнений, чому”.
Коли вони почали розмовляти, молодий чоловік вилив свою душу Лендону, пояснюючи свої обставини, а закінчуючи, сказав про своє бажання отримати якесь заспокоєння й підбадьорення стосовно своєї місії. Лендон, який всього рік тому повернувся з місії, успішно завершивши її, розповів про свій місіонерський досвід, про труднощі й хвилювання, які були в нього, про те, як він звертався до Господа по допомогу, і про благословення, які він отримав. Його слова були втішні й обнадійливі, а ентузіазм стосовно своєї місії був вражаючим. Зрештою, коли страхи молодого чоловіка розвіялися, до нього прийшло відчуття миру. Він відчув глибоку вдячність, коли усвідомив, що на його молитву було дано відповідь.
Ці двоє молодих чоловіків помолилися разом, а потім Лендон зібрався вже йти, щасливий з того, що прислухався до натхнення, яке прийшло до нього. Коли Лендон встав, щоб йти, молодий чоловік спитав його: “А де ти служив на місії?” До цього моменту жоден з них не називав місію, в якій служив. Коли Лендон відповів, назваши свою місію, в очах молодого чоловіка зʼявилися сльози. Лендон служив у тій же місії, в яку мав повернутися молодий чоловік!
У недавньому листі до мене Лендон написав мені слова, сказані молодим чоловіком перед тим, як вони розійшлися: “Я мав віру, що Небесний Батько благословить мене, але я ніколи й уявити не міг, що Він пошле мені на допомогу того, хто служив у моїй місії. Тепер я знаю, що все буде гаразд!”2 Смиренна молитва щирого серця була почута і на неї прийшла відповідь.
Мої брати і сестри, у нашому житті ми будемо мати спокуси; ми будемо мати випробування й труднощі. Якщо ми ходимо у храм, якщо ми памʼятаємо завіти, які уклали там, то будемо більш здатними не піддаватися тим спокусам і витримувати наші випробування. У храмі ми можемо знайти мир.
Благословення храму—безцінні. Одне з них, за яке я дякую кожний день у своєму житті,—благословення, яке моя кохана дружина, Френсіс, і я отримали, стоячи на колінах біля святого олтаря й укладаючи завіти, що поєднали нас разом на всю вічність. Для мене не існує благословень цінніших за мир і заспокоєння, які я отримую від знання, яке маю, що ми з нею будемо разом знову.
Нехай же Небесний Батько благословить нас, щоб нам мати дух храмового поклоніння, щоб ми могли бути слухняними Його заповідям і щоб ми могли ретельно наслідувати нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. Я свідчу, що Він наш Викупитель. Він Син Божий. Він Той, Хто встав з могили того першого Великоднього ранку, приносячи з Собою дар вічного життя для всіх Божих дітей. У цей прекрасний день, коли ми святкуємо ту знаменну подію, нехай наші молитви будуть сповнені вдячності за Його прекрасні й дивовижні дари для нас. Щоб це так було, я смиренно молюся в Його святе імʼя, амінь.