Господь—моє Світло

Квентін Л. Кук

Кворум Дванадцятьох Апостолів

Наша здатність залишатися стійкими й відданими та наслідувати Спасителя попри мінливості життя, великою мірою зміцнюється завдяки праведним сім’ям і єдності, зосередженій на Христі, в наших приходах і філіях

Цієї Великодньої пори ми розмірковуємо про викуплення, яке здійснив наш Спаситель, Ісус Христос, і радіємо йому¹.

Потрясіння, які відбуваються по всій землі через злочестивість світу, викликають почуття вразливості. Внаслідок існування сучасних засобів зв’язку, вплив зла, нерівності і несправедливості змушують багатьох людей вважати, що життя за своєю суттю є несправедливим. Якими б значними не були ці випробування, вони не повинні заважати нам радіти і шанувати божественне посередництво Христа заради нас. Спаситель буквально здобув “перемогу над смертю”. З милістю і співчуттям Він узяв на Себе наші беззаконня і провини, таким чином викупляючи нас і задовольняючи вимоги правосуддя для всіх, хто покається і віритиме в Його ім’я².

Його велична спокутна жертва є надзвичайно важливою і не підвладна розумінню смертної людини. Цей акт благодаті приносить мир, який перевершує розуміння³.

Як же тоді нам справлятися з жорстокими реаліями, які оточують нас?

Моя дружина, Мері, завжди любила соняшники. Вона раділа, коли вони неочікувано з’являлися на узбіччі дороги. До будинку, де жили мої дідусь і бабуся, веде ґрунтова дорога. Коли ми в’їжджали на цю дорогу, Мері часто вигукувала: “Гадаєш, ми побачимо сьогодні ті дивовижні соняшники?” Ми були здивовані тим, що соняшники проростають у ґрунті, по якому їздила фермерська техніка і працювали снігоприбиральні машини і в якому накопичилися речовини, що не сприяють зростанню диких рослин.

Однією з дивовижних характеристик молодих диких соняшників, крім того, що вони ростуть у непривітному ґрунті, є те, як молодий бутон соняшника повертається за сонцем у небі. Чинячи так, він отримує життєдайну енергію, доки не розквітне славетним жовтим кольором.

Подібно до молодого соняшника, коли ми наслідуємо Спасителя світу, Сина Божого, ми процвітаємо і стаємо прекрасними попри численні жахливі обставини, що оточують нас. Він дійсно є нашим світлом і життям.

У притчі про пшеницю і кукіль, Спаситель проголошує Своїм учням, що тих, хто кривдять і чинять беззаконня, позбирають із Його царства⁴. Але, говорячи про вірних, Він сказав: “Тоді праведники, немов сонце засяють у Царстві свого Отця”⁵. Як окремі люди, учні Христа, хто живе у недружелюбному світі, який буквально перебуває у сум’ятті, ми можемо процвітати і квітнути, якщо ми вкорінені у своїй любові до Спасителя і смиренно наслідуємо Його вчення.

Вірний час вдома

Роль сім’ї у Божому плані у тому: “Щоб ми були щасливими, щоб допомогти нам навчатися правильним принципам в атмосфері любові та підготувати нас до вічного життя”⁷. Прекрасні релігійні традиції в домівці потрібно закарбовувати в серцях наших дітей.

Мій дядько, Вон Робертс Кімбол, був хорошим студентом, честолюбним письменником і захисником в команді УБЯ з американського футболу. 8 грудня 1941 року, наступного дня після атаки на Перл Харбор, він завербувався до військово-морського флоту США. Під час виконання завдання з вербування в Олбані, штат Нью-Йорк, він подав до видання Reader’s Digest коротку статтю. Журнал заплатив йому 200 доларів і опублікував його роботу під назвою “Вірний час вдома” у номері за травень 1944 року.

Ось уривок з його статті в Reader’s Digest, де він пише від імені матроса:

“Вірний час вдома:

Одного вечора, перебуваючи в Олбані, штат Нью-Йорк, я спитав матроса, котра була година. Він дістав великий годинник і відповів: “7:20”. Я знав, що час був пізнішим. “Твій годинник зупинився, вірно?”—спитав я.

“Ні,—відповів він,—Мій годинник працює за зимовим часом у Юті. Я з Південної Юти. Коли я приєднався до військово-морського флоту, батько дав мені цей годинник. Він сказав, що це допоможе мені пам’ятати про дім.

Коли на моєму годиннику 5 ранку, я знаю, що батько їде доїти корів. А кожного вечора о 19:30 я знаю, що вся сім’я сидить за великим столом і батько дякує Богові за те, що на ньому, та просить Його доглядати за мною …,—завершив він.—Мені не важко дізнатися, котра година там, де я знаходжуся. Те, що мені цікаво знати—яка зараз година в Юті”⁸.

Невдовзі після того, як Вон подав цю статтю, його було призначено служити на кораблі в Тихоокеанському театрі бойових дій. 11 травня 1945 року, коли він служив на транспортному судні США Bunker Hill поблизу Окінави, корабель атакували два літаки з пілотами-камікадзе⁹. Майже 400 членів команди загинули, включаючи мого дядька Вона.

Старійшина Спенсер В. Кімбол висловив своє щире співчуття батькові Вона, згадавши про його гідність і запевнення Господа, що “ті, хто вмирають у Мені, не відчують смаку смерті, бо вона буде солодкою для них”¹⁰. Батько Вона з любов’ю сказав, що хоч Вона і було поховано в морі, рука Божа забере Вона в Його небесний дім¹¹.

Через двадцять вісім років Президент Спенсер В. Кімбол говорив про Вона під час генеральної конференції. Зокрема він сказав: “Я добре знав цю сім’ю. … Я схиляв разом з [ними] коліна в могутній молитві. … Навчання вдома стало вічним благословенням цієї великої сім’ї”. Президент Кімбол закликав кожну сім’ю “ставати на коліна … і молитися за їхніх синів і дочок двічі на день”¹².

Брати і сестри, якщо ми будемо віддані сімейній молитві, вивченню Писань, домашньому сімейному вечору, благословенням священства і дотриманню Суботнього дня, наші діти знатимуть, яка зараз година вдома. Вони будуть підготовлені жити у вічному домі в небесах, незалежно від того, що станеться з ними у важкому світі. Життєво важливо, щоб наші діти знали, що їх люблять, і що вдома вони у безпеці.

Чоловіки й дружини є рівними партнерами¹³. Вони мають різні, однак взаємодоповнюючі обов’язки. Жінка може народжувати дітей, які благословляють всю сім’ю. Чоловік може отримати священство, яке благословляє всю сім’ю. Але найважливіші рішення дружини і чоловіки, як рівні партнери, приймають під час сімейних нарад. Вони вирішують, як навчати і дисциплінувати дітей, як використовувати кошти, де вони будуть жити і багато інших сімейних справ. Ці рішення приймаються спільно після того, як вони шукали проводу від Господа. Метою є створення вічної сім’ї.

Світло Христа закарбовує в серцях усіх Божих дітей вічну природу сімʼї. Один з моїх улюблених письменників, який не належить до нашого віросповідання, сказав так: “В житті так багато непотрібного, [але] … сім’я є реальною, важливою, вічною. За нею потрібно приглядати, дбати про неї і бути відданим їй”¹⁴.

Церква допомагає нам, як єдиній сім’ї, зосередитися на Спасителі

Крім сім’ї також є важливою і роль Церкви. “Церква забезпечує організацію і засоби для навчання євангелії Ісуса Христа всіх Божих дітей. Вона забезпечує повноваження священства, щоб виконувати обряди спасіння і піднесення для всіх, хто є гідним і бажає прийняти їх”¹⁵.

У світі процвітають розбрат і беззаконня, а головний наголос ставиться на розбіжності культур і нерівності. В Церкві, за винятком підрозділів, утворених відповідно до мови, наші приходи і філії мають географічні розмежування. Ми не ділимося за класами або становищем¹⁶. Ми радіємо тому факту, що всі раси і культури змішані разом у праведні зібрання. Наша приходська сім’я є важливою для нашого прогресу, щастя і для особистих зусиль бути подібними до Христа.

Культури часто розділяють людей та іноді є джерелом насильства і дискримінації¹⁷. У Книзі Мормона у дуже хвилюючій манері описано традиції злочестивих батьків, які привели до насильства, війни, злих вчинків, беззаконня і навіть знищення людей і народів¹⁸.

Немає кращого початку в Писаннях, ніж у 4 Нефії, де описано культуру Церкви, яка є необхідною для кожного з нас. У 2-му вірші зокрема сказано: “Всіх людей було навернено до Господа, по всьому лицю землі, і Нефійців, і Ламанійців, і не було суперечок і сперечань серед них, і всі люди справедливо вели справи один з одним”. У вірші 16 ми читаємо: “І певно не могло бути щасливішого народу серед усіх людей, яких було створено рукою Бога”. Той факт, що не існувало суперечок, було пояснено “любов[’ю] Бога, яка жила в серцях людей”¹⁹. Це та культура, якої ми прагнемо.

Глибокі культурні цінності і вірування лежать в основі того, хто ми. Традиції жертовності, вдячності, віри і праведності мають плекатися і зберігатися. Сім’ї мають насолоджуватися традиціями, які зміцнюють віру, і захищати їх²⁰.

Однією з найбільш важливих особливостей будь-якої культури є її мова. У Сан-Франциско, штат Каліфорнія, де я жив, було сім підрозділів, які не розмовляють загальнопоширеною в країні мовою. Наше вчення стосовно мови викладене в 90 розділі, 11 вірші книги Учення і Завіти: “Бо станеться в той день, що кожна людина почує повноту євангелії на своєму рідному язикові, своєю рідною мовою”.

Коли Божі діти моляться Йому їхньою рідною мовою, вона є мовою їхнього серця. Очевидно, що мова серця є дорогоцінною для всіх людей.

Мій старший брат, Джозеф, є лікарем, і багато років він займався медичною практикою в районі Сан-Франциско Бей. Якось до нього в кабінет зайшов літній член Церкви з Самоа, який був новим пацієнтом. Він потерпав від сильної, виснажливої болі. Було виявлено, що у нього в нирці камінь, і було проведене відповідне лікування. Цей відданий член Церкви сказав, що метою його візиту спочатку було просто зрозуміти, що було не так, аби він міг помолитися полінезійською мовою своєму Небесному Батькові про свою проблему зі здоров’ям.

Членам Церкви важливо розуміти євангелію мовою їхнього серця, щоб вони могли молитися і діяти відповідно до євангельських принципів²¹.

Навіть з таким розмаїттям мов і прекрасних, надихаючих культурних традицій, наші серця мають бути скріплені в єдності і любові²². Господь рішуче сказав: “Нехай кожна людина поважає свого брата, як самого себе. … Будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої”²³. В той час, як ми цінуємо властиві культурні відмінності, наша мета—бути об’єднаними в культурі, звичаях і традиціях євангелії Ісуса Христа в усьому.

Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів ніколи не була міцнішою, ніж зараз

Ми усвідомлюємо, що деякі члени Церкви мають питання і стурбовані, прагнучи зміцнити свою віру і свідчення. Нам слід бути уважними, щоб не критикувати і не судити тих, хто має занепокоєння—великі або малі. Водночас, ті, хто має занепокоєння, повинні робити все можливе, щоб самостійно зміцнювати свої особисті віру і свідчення. Терпеливо і смиренно навчатися, розмірковувати, молитися, жити за принципами євангелії і радитися з відповідними провідниками—це найкращі способи розв’язати питання або занепокоєння.

Дехто стверджує, що сьогодні Церкву залишає більша кількість членів Церкви, і що зараз існує більше сумнівів і зневіри, ніж у минулому. Це просто неправда. Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів ніколи не було міцнішою, ніж зараз. Кількість членів Церкви, які вилучали свої імена з записів Церкви, завжди була дуже малою, а в останні роки ця кількість значно зменшилась у порівнянні з минулим²⁴. Зростання за наявними статистичними даними, як-от: кількість членів Церкви, які отримали ендаумент і мають діючу храмову рекомендацію, кількість платників повної десятини і тих, хто служить на місії, було надзвичайним. Дозвольте мені повторити, Церква ніколи не була міцнішою, ніж зараз. Але “пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога”²⁵. Ми допомагаємо кожному.

Якщо суворі реалії, з якими ви стикаєтеся зараз, здаються темними, важкими і майже незносними, пам’ятайте, що в темряві Гефсиманії, яка роздирала душу, і незбагненних муках і болі Голгофи, Спаситель здійснив Спокуту, яка звільняє від найжахливіших тягарів, що можуть зустрітися в цьому житті. Він зробив це для вас, і Він зробив це для мене. Він зробив це, бо любить нас, і тому, що підкоряється Своєму Батькові і любить Його. Нас буде врятовано від смерті—навіть з глибин моря.

Наш захист у цьому житті і у вічності буде в особистій і в сімейній праведності, в обрядах і в наслідуванні Спасителя. Це наш прихисток від бурі. Ті, хто відчуває себе самотнім, можуть твердо стояти у праведності, знаючи, що Спокута захистить і благословить вас краще, ніж ви здатні зрозуміти повною мірою.

Ми маємо пам’ятати Спасителя, дотримуватися наших завітів і наслідувати Сина Божого, як молодий соняшник слідує за сонячним світлом. Якщо ми слідуємо за Його світлом і прикладом, це принесе нам радість, щастя і мир. Як проголошено в Псалмах 27 і в улюбленому гімні: “Господь моє світло й спасіння моє”²⁶.

У ці Великодні дні, як один з апостолів Спасителя, я складаю урочисте свідчення про Воскресіння Ісуса Христа. Я знаю, що Він живе. Я знаю Його голос. Я свідчу про Його божественність і реальність Спокути, в ім’я Ісуса Христа, амінь.