В очікуванні на загублених

Старійшина Брент Х. Нільсон

Сімдесятник

Хай же ми з вами отримаємо одкровення, щоб знати, як найкраще ставитися до тих людей у нашому житті, хто загубився.

Спаситель Ісус Христос присвятив Своє земне служіння навчанню про Свою цілющу і викупительну силу. Одного разу, як описано в 15-му розділі від Луки у Новому Завіті, його дійсно критикували за те, що Він їв з грішниками і проводив з ними час (див. Лука 15:2). Спаситель скористався цією критикою, як нагодою, щоб навчити всіх нас, як відповідати тим, хто загубився.

Він відповів людям, які критикували Його, поставивши їм два важливі запитання:

“Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?” (Лука 15:4).

“Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде?” (Лука 15:8).

Після цього Спаситель розповідає притчу про блудного сина. Ця притча не про 100 овець чи 10 драхм; вона про дорогоцінного сина, який загубився. Розповідаючи притчу, чого Спаситель навчає нас про те, як реагувати, коли губиться член сім’ї?

Блудний син повідомляє своєму батькові, що хоче негайно отримати свій спадок. Він хоче залишити безпеку своєї домівки і сім’ї та зосередитися на мирських прагненнях (див. Лука 15:12–13). Будь ласка, зверніть увагу на те, що у Спасителевій притчі батько реагує з любов’ю, надаючи синові його спадок. Безперечно батько зробив все можливе, щоб переконати сина залишитися. Однак, коли дорослий син робить свій вибір, мудрий батько дозволяє йому піти. Потім батько виявляє щиру любов і спостерігає та чекає (див. Лука 15:20).

Моя сім’я опинилася у подібній ситуації. Двоє моїх відданих братів, чудова сестра і я виховувалися взірцевими батьками. Нас навчали євангелії в нашій домівці, ми залишилися вірними до дорослого віку і всі четверо з нас запечаталися у храмі зі своїми подружжями. Однак у 1994 році наша сестра Сюзен розчарувалася у Церкві та деяких її вченнях. Її переконали ті, хто висміював і критикував перших провідників Церкви. Вона дозволила ослабнути своїй вірі в сучасних пророків і апостолів. З часом її сумніви пересилили її віру і вона вирішила полишити Церкву. Сюзен дозволила мені поділитися її історією, сподіваючись, що вона може допомогти іншим.

Мої брати, я та наша овдовіла мати відчували спустошення. Ми не могли собі уявити, що саме ймовірно могло привести її до полишення своєї віри. Вибори моєї сестри, здавалось, дуже засмучували серце нашої матері.

Мої брати і я служили єпископами і президентами кворумів, і ми відчували радість успіху там, де йшлося про членів приходу і кворуму, коли ми залишали дев’яносто дев’ять і вирушали шукати одну. Однак там, де йшлося про нашу сестру, наші невпинні зусилля врятувати її і привести назад лише більше і більше відштовхували її далі.

Коли ми шукали небесного скерування щодо того, як нам правильно реагувати на неї, стало очевидним, що нам потрібно наслідувати приклад батька з притчі про блудного сина. Сюзен зробила свій вибір і ми мали, образно кажучи, дозволити їй піти—але не без того, щоб вона знала про нашу щиру любов до неї і відчувала її. Тож з ще більшою любов’ю і добротою ми спостерігали і чекали.

Моя мати ніколи не припиняла любити Сюзен і піклуватися про неї. Щоразу відвідуючи храм, моя матір вносила ім’я Сюзен у молитовний список і ніколи не втрачала надії. Мій старший брат і його дружина, які жили найближче до Сюзен у Каліфорнії, запрошували її на всі сімейні події. Вони щороку готували обід у своєму домі на день народження Сюзен. Вони зробили все можливе, щоб завжди бути на зв’язку з нею і щоб вона знала про їхню щиру любов до неї.

Мій молодший брат і його дружина провідували дітей Сюзен в Юті, піклувалися про них і виявляли їм свою любов. Вони зробили все можливе, щоб її діти завжди були запрошені на сімейні збори, і коли настав час хрищення для внучки Сюзен, мій брат був там, щоб виконати цей обряд. У Сюзен також були люблячі домашні вчителі та візитні вчительки, які ніколи не здавалися.

Коли наші діти вирушали на місії та одружувалися, Сюзен запрошували на ці сімейні свята і вона їх відвідувала. Ми старанно намагалися готувати сімейні події так, щоб Сюзен і її діти могли бути з нами і знали, що ми любимо їх і що вони є частиною нашої сім’ї. Коли Сюзен отримала післядипломну освіту в одному з Каліфорнійських університетів, ми всі були там, щоб підтримати її на церемонії вручення диплому. Хоча ми не сприймали з обіймами всі її вибори, ми безперечно могли обійняти її саму. Ми любили, ми спостерігали і ми чекали.

У 2006 році, після того, як минуло 12 років відтоді, як Сюзен полишила Церкву, наша дочка Кеті переїхала зі своїм чоловіком до Каліфорнії, щоб він міг навчатися на юридичному факультеті. Вони були в тому самому місті, що і Сюзен. Ця молода подружня пара зверталася до своєї тітоньки Сюзен по допомогу та підтримку і вони виявляли їй свою любов. Сюзен допомагала піклуватися про нашу дворічну внучку Люсі, і Сюзен помітила, що вона допомагає Люсі промовляти вечірні молитви. Одного дня Кеті зателефонувала мені та запитала, чи не думаю я, що Сюзен колись повернеться до Церкви. Я запевнив її, що відчув, що вона повернеться і що нам потрібно продовжувати бути терпеливими. Минуло ще три роки, ми продовжували виявляти любов, спостерігали і чекали.

Шість років тому в такі ж вихідні, як зараз, ми з моєю дружиною Маршею сиділи у першому ряду цього Конференц-центру. Того дня мене мали підтримати як нового генерального авторитета. Марша, яка завжди сприймає підказки Духа, написала мені записку зі словами: “Думаю, що для Сюзен настав час повернутися”. Моя дочка Кеті запропонувала, щоб я вийшов і зателефонував Сюзен, щоб запросити її подивитися генеральну конференцію того дня.

Дослухавшись до порад цих двох чудових жінок, я вийшов у фойє і зателефонував своїй сестрі. У неї була ввімкнута голосова пошта і я просто запросив її подивитися ту сесію генеральної конференції. Вона отримала це повідомлення. На нашу радість, вона відчула спонукання подивитися всі сесії конференції. Вона чула виступи пророків і апостолів, слухати яких раніше так любила. Вона почула нові імена, яких не чула раніше, такі як президент Ухтдорф та старійшини Беднар, Кук, Крістофферсон та Андерсен. Під час цієї та інших унікальних, посланих небесами, подій моя сестра—подібно до блудного сина—спам’яталася (див. Лука 15:17). Слова пророків і апостолів та любов її сім’ї побудили її змінитися і почати подорож додому. Після того, як минуло 15 років, наша дочка і сестра, яка була загублена, знайшлася. Спостереження і терпіння перемогли.

Сюзен описує те, що сталося з нею, так само, як Легій описав це у Книзі Мормона. Вона відпустила жезл із заліза і опинилася в імлі темряви (див. 1 Нефій 8:23). Вона каже, що не усвідомлювала, що загубилася, доки її віра знов не пробудилась Світлом Христа, яке яскраво збільшило абсолютний контраст між тим, що вона відчувала у світі, та тим, що пропонували Господь і її сім’я.

Протягом останніх шести років сталося диво. Сюзен відновила свідчення про Книгу Мормона. Вона отримала храмову рекомендацію. Вона служила обрядовим працівником у храмі та зараз веде уроки у класі “Вчення євангелії” у своєму приході. Отвори небесні відкрилися для її дітей та внуків, і хоча були складні наслідки, відчувалося наче вона ніколи не полишала Церкви.

У декого з вас, подібно до сім’ї Нільсон, є члени сім’ї, які тимчасово загубилися. Спасителева настанова усім, хто має 100 овець,—залишити дев’яносто дев’ять та піти за однією і врятувати її. Його настанова тим, хто має 10 драхм і втратив одну,—шукати її доки не знайдете. Коли загублений—це ваш син або дочка, ваш брат або сестра, і він чи вона зробили вибір піти, у нашій сім’ї ми пізнали, що після всього, що ми в змозі зробити, ми любимо ту людину всім своїм серцем і спостерігаємо, ми молимося і чекаємо, коли Господь явить Свою руку.

Можливо найважливіший урок, якого мене навчив Господь протягом всіх цих подій, стався під час нашого сімейного вивчення Писань, після того, як моя сестра полишила Церкву. Наш син Девід читав вголос, коли ми разом вивчали 15-й розділ від Луки. Коли він читав притчу про блудного сина, я того дня сприйняв її по-іншому, ніж будь-коли раніше. З якоїсь причини я завжди асоціював себе з сином, який залишився вдома. Коли Девід читав того ранку, я усвідомив, що у багатьох відношеннях я був блудним сином. Всі ми позбавлені Батькової слави (див. Римлянам 3:23). Всім нам потрібна Спасителева Спокута, щоб зцілити нас. Всі ми загублені та всіх нас слід знайти. Це одкровення того дня допомогло мені пізнати, що і моя сестра, і я, потребуємо любові Спасителя і Його Спокути. Сюзен і я були фактично на одному й тому ж шляху, що вів назад додому.

Спасителеві слова у цій притчі, коли Він описує, як батько вітав свого блудного сина, є могутніми, і я вірю, що вони можуть бути описанням події, що станеться з вами і зі мною та Батьком, коли ми повернемося до нашого небесного дому. Вони навчають нас про батька, який любить, чекає і спостерігає. Ось ці слова Спасителя: “Коли він далеко ще був, його батько вгледів його,—і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!” (Лука 15:20).

Хай же ми з вами отримаємо одкровення, щоб знати, як найкраще ставитися до тих людей у нашому житті, хто загубився, і коли необхідно, щоб мати терпіння і любов нашого Небесного Батька і Його Сина, Ісуса Христа, люблячи, спостерігаючи і чекаючи на заблукалого. В ім’я Ісуса Христа, амінь.