Вона все така ж чудова для вас?
Єпископ Джеральд Коссе
Перший радник у Верховному єпископаті
Захоплюватися чудесами євангелії—це ознака віри. Захоплюючись ними, ми визнаємо руку Господа в нашому житті та в усьому, що навколо нас.
Ми з дружиною відчували велику радість, виховуючи своїх пʼятьох дітей неподалік чудового міста Париж. Упродовж тих років ми хотіли надати їм багато можливостей відкривати все те дивовижне, що є в цьому світі. Щоліта наша сімʼя вирушала в довгі подорожі, щоб побачити найбільш значущі памʼятники, історичні місця й природні чудеса Європи. І ось, проживши 22 роки в місцевості біля Парижа, ми готувалися до переїзду. Я й досі памʼятаю той день, коли мої діти підійшли до мене й сказали: “Тату, це ж сором, та й тільки! Ми тут жили все своє життя і ніколи не були на Ейфелевій башті!”
У цьому світі так багато чудес. Однак іноді, коли вони у нас постійно перед очима, ми сприймаємо їх як данність. Ми дивимося, а насправді не бачимо; ми слухаємо, а насправді не чуємо.
Під час Свого священнослужіння на землі Ісус сказав Своїм учням:
“Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!
Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви,—та й не бачили, і почути, що чуєте ви,—і не чули!”1
Я часто роздумував над тим, як би це було—жити в часи нашого Спасителя. Ви можете собі уявити, що сидите біля Його ніг? відчуваєте Його обійми? на власні очі бачите, як Він священнослужить іншим? І все ж дуже багато тих, хто зустрічалися з Ним, але Його не визнавали—не “бачили”,— що це Сам Син Божий живе серед них.
У нас також є привілей жити у винятковий час. Пророки давнини дивилися на роботу Відновлення як на “предивну роботу …, так, предивну роботу і чудо”2. У жодному попередньому розподілі не покликалося так багато місіонерів, не відкривалося для євангельського послання так багато країн і не будувалося по всьому світу так багато храмів.
Для нас, святих останніх днів, чудеса відбуваються також і в нашому особистому житті. Серед цих чудес—наше особисте навернення, відповіді, які ми отримуємо на свої молитви, та благословення, які з любовʼю Господь зливає на нас щодня.
Захоплюватися чудесами євангелії—це ознака віри. Захоплюючись ними, ми визнаємо руку Господа в нашому житті та в усьому, що навколо нас. Наше дивування також дає духовну силу. Воно дає нам енергію, щоб залишатися закріпленими в нашій вірі та залучатися до роботи спасіння.
Але будьмо обережні. Наша здатність дивуватися—скороминуща. З часом може прийти апатія, недбалість у виконанні заповідей або навіть втома, і це зробить нас несприйнятливими до навіть найдивовижніших ознак і чудес євангелії.
У Книзі Мормона описано період, що був дуже схожий на наш і передував приходу Месії на Американський континент. Раптом на небі зʼявилися ознаки Його народження. Люди були настільки вражені й здивовані, що упокорилися і майже всі були навернені. Однак усього через чотири роки по тому “люди почали забувати ті ознаки і дива, про які вони чули, і почали все менше і менше дивуватися ознаці або дивові з небес … і перестали вірити всьому тому, що вони чули й бачили”3.
Мої брати і сестри, чи євангелія все ще є дивовижною для вас? Чи ви все ще можете бачити, чути, відчувати і дивуватися? Або, можливо, ваші духовні сенсори перейшли в режим стендбай? Якою б не була ваша особиста ситуація, я запрошую вас робити такі три речі.
По-перше, ніколи не втомлюйтеся знаходити або заново відкривати євангельські істини. Письменник Марсель Пруст сказав: “Справжня подорож для відкриттів полягає не в пошуках нових ландшафтів, а в тому, щоб дивитися новими очима”4. Ви памʼятаєте, як вперше ви читали вірш із Писань і відчули, неначе це Господь говорить особисто до вас? Чи можете ви згадати, як вперше відчули приємний вплив Святого Духа, що прийшов до вас, можливо, ще навіть до того, як ви усвідомили, що таке Святий Дух? Хіба ж це не були священні, особливі миті?
Нам слід щоденно відчувати голод і спрагу на духовне знання. Щоб задовольнити ці голод і спрагу, нам необхідно набувати знань, роздумувати й молитися. Трапляється, що нас може звабити думка: “Мені сьогодні не треба читати Писання; я вже все це прочитав раніше” або “Мені сьогодні не треба йти до церкви; нічого нового там немає”.
Але ж євангелія—це джерело, яке ніколи не висихає. Завжди є щось нове, щоб дізнатися й відчути кожної неділі, на кожних зборах і в кожному вірші з Писань. З вірою ми тримаємося за ось це обіцяння: якщо ми шукаємо, то знайдемо5.
По-друге, вкорінюйте свою віру в прості й зрозумілі істини євангелії. Наше захоплення повинно бути укоріненим в основні принципи нашої віри, в чистоту наших завітів та обрядів і в наші найпростіші вияви поклоніння.
Одна сестра-місіонерка розповіла історію про трьох чоловіків, яких вона зустріла на конференції округу в Африці. Вони прийшли з дуже далекого ізольованого села, де Церква ще не була організована, але де вже було 15 вірних її членів і майже 20 зацікавлених нею. Більше двох тижнів ці чоловіки йшли пішки, пройшовши понад 300 миль (480 км) стежками, які стали грязькими в сезон дощів, аби відвідати цю конференцію і принести десятину від членів їхньої групи. Вони планували залишитися на цілий тиждень, щоб мати привілей прийняти причастя наступної неділі, а потім сподівалися вирушити в дорогу назад додому, несучи на своїх головах коробки, наповнені примірниками Книги Мормона, щоб роздати їх людям у своєму селі.
Ця місіонерка свідчила про те, наскільки її зворушив захват, виявлений цими братами, і їхні щиросердні жертви заради отримання того, що для неї завжди було таким доступним.
Вона подумала: “Якщо я встану в неділю вранці в Аризоні й виявиться, що в мене несправна машина, то чи піду я до себе в церкву, яка знаходиться усього за кілька кварталів від мого дому? Чи я залишуся вдома, бо це надто далеко і йде дощ?”6 Для всіх нас це хороші запитання, щоб задуматися.
І останнє, я закликаю вас: прагніть напарництва Святого Духа й дуже цінуйте його. Більшість чудес євангелії не можуть бути сприйняті нашими природними чуттями. Вони є тим, чого “око не бачило й вухо не чуло …, те Бог приготував був тим, хто любить Його”7.
Коли Дух з нами, наше чуття духовного загострюється і наша памʼять збуджується, щоб ми не могли забути ті чудеса й ознаки, свідками яких ми були. Ось тому, можливо, знаючи, що Ісус скоро мав піти від них, Його нефійські учні палко молилися “про те, чого вони більше всього бажали; а бажали вони, щоб Святого Духа було дано їм”8.
Хоч вони бачили Спасителя своїми власними очима й торкалися Його ран своїми власними руками, усе ж вони знали, що їхні свідчення можуть поблякнути без постійного оновлення силою Духа Божого. Мої брати і сестри, ніколи не робіть чогось, що загрожує втратою цього безцінного і дивовижного дару—напарництва Святого Духа. Прагніть Його через палку молитву й праведне життя.
Я свідчу, що робота, до якої ми залучені, є “предивною роботою і чудом”. Якщо ми йдемо за Ісусом Христом, Бог свідчить нам “ознаками й чудами, і різними силами та обдаруванням Духом Святим із волі Своєї”9. У цей особливий день я свідчу, що чудеса й дива євангелії закріплені в найпрекраснішому з усіх Божих дарів—у Спасителевій Спокуті. Це—неперевершений дар любові, яку Небесний Батько і Син, обʼєднані метою, запропонували кожному з нас. З вами я кажу: “О, як осягнути Ісусові милості … Як осягнуть мені цю святу любов?”10
Я молюся про те, щоб ми завжди мали очі, які бачать, вуха, які чують, і серце, яке сприймає чудеса цієї дивовижної євангелії, в імʼя Ісуса Христа, амінь.