“Як я можу сповнитися миром, якщо на Різдво почуваюся приголомшеною?”, Ліягона, груд. 2023.
Дорослій молоді
Як я можу сповнитися миром, якщо на Різдво почуваюся приголомшеною?
Свята можуть бути надзвичайно напруженим часом, але знаходячи незначні способи зосередитися на Христі, ми зможемо мати мир і радість.
Різдво має бути часом радості, любові й миру, але наші обставини не завжди дозволяють нам це відчувати. Я відсвяткувала два Різдва в Бразилії, далеко від своєї сім’ї в чужій мені культурі. Ті Різдвяні свята мали позитивні моменти, але тоді я вперше відчула певні негативні емоції під час святкової пори, а саме: занепад духу і туга за домом.
Після повернення з місії Різдвяні свята все ще не приносили тієї самої радості, яку я відчувала в дитинстві. Я стала старшою, у мене побільшало обов’язків, і я часто відчувала себе надмірно перевантаженою справами, аби святкувати Різдво так, як я того хотіла. У той час як я хотіла спокійно побути вдома, провести час, служачи іншим або насолоджуючись святом з рідними, я мала майже весь грудень працювати, намагатися встигати за подіями, купувати подарунки і навчатися, щоб здати екзамени в коледжі.
Я також знала багато інших людей, які на свята сумували через втрату близької людини, жили далеко від дому, переживали труднощі в стосунках або почувалися надзвичайно самотніми о цій порі року.
Але, розмірковуючи над тим, скільки доводиться метушитися о цій порі, я замислилася ось над чим: чи хотів би Христос, щоб свято, зосереджене на Ньому, викликало у нас стрес, безнадію та втому?
Я переконана, що якби Ісус Христос був тут, Він би хотів, аби ми відчували мир і надію в цю святкову пору. Зрештою, Він народився, щоб допомогти нам відчувати саме це. Він прийшов на землю, щоб допомогти нам справлятися з труднощами і перемагати їх.
Як навчав старійшина Ніл. Л. Андерсен, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Я свідчу, що якщо ми праведні, то всі наші сльози, які ми пролили через смуток, труднощі і непевність, Він, улюблений Син Бога, зрозуміє і оберне нам на користь”1.
Попри виклики, переліки справ та стрес, який посилюється о цій порі року, наше життя може бути простішим, а наші душевні рани загояться, якщо ми зосередимося на причині Різдва — на нашому Спасителі Ісусі Христі.
Просте послання світла і любові
Кожного року на Святвечір, ще з часів мого дитинства, ми сім’єю читали при свічах історію з Нового Завіту про народження Христа.
Кожен з нас отримує кілька віршів з Писань на клаптику паперу. Кожен з нас тримає довгу свічку, але лише перша людина, яка читає вголос, запалює свою свічку. Маленьке полум’я — це єдине світло в кімнаті, коли ми починаємо читати з першого розділу від Луки.
“А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет,
до діви, що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, із дому Давидового, а ім’я діві — Марія.
І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!” (Лука 1:26–28).
Як тільки перша людина закінчувала читати ці вірші, вона ґнотом своєї свічки запалювала свічку наступної людини. Перший читач задував своє полум’я, а історія продовжувалася:
“І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус” (Лука 1:31).
“І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, — бо в заїзді місця не стало для них” (Лука 2:7).
Історія про народження Христа благоговійно розгорталася за цим зразком, людина за людиною, свічка за свічкою. У кінці цього уривка з Писань Дух і сполохи світла наповнювали темну кімнату.
Навіть коли я була малою і ледь розуміла мову Нового Завіту, я завжди любила цю сімейну традицію читання про народження Христа при свічах. Ця проста традиція триває, аби я зрозуміла, що нам не потрібні екстравагантні заходи о цій порі року для того, щоб створити незабутні спогади про Різдво або зміцнити свідчення про Спасителя.
Коли ми зосереджуємо своє життя на Ісусі Христі та Його простих посланнях світла і любові, усі інші тривоги і обов’язки займуть належне місце.
Чи я зосереджена на Христі?
Я люблю Різдво і всі атрибути, пов’язані з ним: традиції, оздоблення, їжу та музику. Найбільше мені подобається те, що на Різдво центром усього є Спаситель. Однак майже кожного року я згадую попередні святкування і відчуваю легкий смуток. Життя надто напружене, щоб втілилася моя мрія: присвятити увесь місяць лише святкуванню Різдва.
У своїх зусиллях створити радісне свято я часто перевантажую себе і більше зосереджуюся на менш важливих деталях, а не на стосунках зі Спасителем. Утім я засвоїла, що є найважливішим — це приділяти час маленьким, зосередженим на Христі звичкам. Замість того, щоб через силу погоджуватися на участь в усіх соціальних заходах і шукати досконалі подарунки, ми можемо зосереджуватися на тому, щоб робити добро і кожного дня приділяти час Йому. І ми можемо цінувати свої зусилля, якими б незначними вони не здавалися, ділитися Його світлом і запрошувати це світло.
Старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, казав, що нам слід спрощувати своє життя, аби зосереджувати його на Спасителі. Він казав: “Якщо ми прагнемо очистити наше життя і звертаємося до Христа у кожній думці [див. Учення і Завіти 6:36], все інше почне впорядковуватися. Життя більше не здаватиметься довгим переліком окремих справ, які підтримуються у стані нестійкого балансу…
Коли ми дивимося на своє життя і бачимо сотні справ, які слід зробити, то відчуваємо збентеження. Коли ми бачимо єдину справу — любити Бога і Його дітей і служити Йому та їм у сотню різних способів, — тоді ми можемо з радістю зосередитися на цих справах”2.
Кожного разу, коли я відчуваю перенапруження від емоцій, що іноді стається в Різдвяну пору, я нагадую собі, що якщо буду зосереджуватися на Христі, то цього достатньо.
Юдеї в новозавітні часи, мабуть, сподівалися, що поява Спасителя на землі супроводжуватиметься грандіозним видовищем, а натомість Він прийшов у світ, підвладний усім стихіям, у місці, де тримали тварин. Він лежав не на троні, а в яслах. Народження і життя Ісуса Христа є найкращим прикладом простоти і смирення, які ми можемо запрошувати у своє життя, особливо в цю пору року.
Моя сім’я продовжує традиційно кожного року читати при свічах історію про народження Христа. У грудні, коли я хвилювалася через екзамени в університеті, то думала, що втратила можливість радіти Різдвяній порі. Однак ця проста традиція була тим, що надихнуло мене, принесло задоволення і вдячність. Думаючи про народження Христа, я відчуваю більше задоволення, ніж від будь-якого отриманого подарунка або прикраси, яку я повісила того року.
Наш найвеличніший дар
Коли в житті відчувається перевтома чи темрява, особливо в напружену передсвяткову пору, пам’ятайте, що Христос — це єдине джерело невгасимого світла. Як Він сказав: “Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя” (Іван 8:12).
Нещодавно у грудні переживання за події в суспільстві, занепокоєння своєю фінансовою ситуацією, смуток, який переживали мої родичі через втрату близьких людей, викликали у мене стрес. Однак я знайшла час висловити в молитві подяку за велику кількість благословень. Я зробила додаткове зусилля, щоб послужити так, як Спаситель. Я присвятила певний час тому, щоб згадати, як Бог піклувався про мене в минулому, і я знаю, що можу довіряти Йому за будь-яких обставин. Ми знову сім’єю читали при свічах історію про народження Христа, і це стало для мене нагадуванням про Його любов і мир.
Якщо ми Його шукаємо більше, ніж будь-що о цій порі року, — у символах Різдва, святкуваннях, у яких беремо участь, у подарунках, які купуємо, і в служінні, яке надаємо, — ми Його знайдемо (див. Матвій 7:8). Його вплив і Дух доступні нам не лише в Різдво, але й завжди.
Кажучи словами старійшини Хосе А. Тейшейри, сімдесятника: “Оскільки Він прийшов, наше існування має значення. Оскільки Він прийшов, є надія. Він є Спасителем світу, і Він є нашим найвеличнішим даром”3.
Незалежно від того, через що ми проходимо, усі ми можемо запросити у своє життя надію, мир, втіху і радість, обіцяні Спасителем.