Як останні слова мого батька допомогли мені навернутися
Автор живе в Намібії.
Слова пророків, місіонерів і мого батька допомогли мені розвинути віру в Ісуса Христа.
Я переїхав до великого міста в Намібії під час першого року навчання в університеті. Там я жив зі своїм старшим братом, який був членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Якось у неділю він запросив мене до Церкви, і я погодився піти з ним. Я помітив, що всі, кого я зустрічав у будівлі, здавалися справді щасливими.
Брат познайомив мене з місіонерами, і ми домовилися про зустріч. Чесно кажучи, я не дуже уважно слухав їхні уроки, і хоча старійшини завжди заохочували мене молитися про те, чого вони навчали, щоб я міг знати, чи це правда, я цього не робив.
Зрештою мене почали втомлювати ці уроки. Я не читав Писання і не намагався змінити щось в своєму житті, тож почав уникати старійшин.
Але я продовжував іноді приходити в Церкву зі своїм братом. Якщо старійшини починали говорити зі мною, я знаходив виправдання, чому не можу більше з ними зустрічатися.
Останні слова
Через кілька років мій батько раптово захворів і в нього не було жодних ознак одужання. Незадовго до смерті він поговорив зі мною і моїми братами та сестрами. Цитуючи слова з Матвій 6:33, мій батько порадив нам “шукати найперш Царства Божого”. Він також сказав, що якщо ми будемо праведними і слідуватимемо за Ісусом Христом, то в нашому житті все стане на свої місця.
На жаль, я дослухався до останніх слів мого батька лише через багато часу після його смерті.
До смерті батька я намагався повірити в Ісуса Христа і Його євангелію, але після того моя зростаюча віра почала згасати.
Мені було дуже боляче втратити його. Здавалося, що в моєму житті згасло все світло. Я почав вживати алкоголь, щоб полегшити своє горе та біль. Я зовсім перестав робити справи, які зміцнювали мою віру, і просто відчував, що віддаляюся все далі й далі.
Але одного дня, коли я почувався гірше, ніж коли-небудь в своєму житті, останні слова мого батька пролунали в моїй голові:
“Шукайте ж найперш Царства Божого”
“Що я роблю зі своїм життям?” — подумав я. Мій батько свідчив про свою віру в Ісуса Христа навіть перед самою смертю. Чому я не можу бути таким самим?”
Думки про тата також нагадали про мир і щастя, які я бачив в очах членів Церкви кожного разу, коли йшов туди з братом. Я хотів відчути такий самий мир і радість.
Я знав, що нарешті настав час серйозно взятися за здобуття свідчення.
Несподівана відповідь
Я знову почав зустрічатися з місіонерами. Вони відповіли на багато моїх запитань, і я почав читати уривки з Писань, які вони пропонували мені прочитати. Я почав більше молитися і більше прагнув дізнатися про євангелію Ісуса Христа. Коли мені запропонували молитися про те, що я вивчав, — я прийняв запрошення.
Залишившись на самоті, я став на коліна і промовив найщирішу молитву в моєму житті, запитуючи, чи є Церква істинною. Коли я роздумував над своєю молитвою, то раптом дуже сильно відчув Духа. І я почув тихий голос у своєму розумі, який проникав до глибини душі: “Ебене, йди за Мною. Я дорога, і правда, і життя”.
Я був вражений.
Коли я пізніше розповів про це місіонерам, то пояснив: я подумав, що, можливо, той голос, який я почув, є моїми власними думками, якими я намагався себе заспокоїти. Вони запевнили мене, що це не так — це був Святий Дух, який вів мене до істини.
Для мене було неймовірним, що Небесний Батько знав про мене, і що я зміг отримати таку відповідь. Але я все ще відчував, що мені потрібно більше підтвердження істинності євангелії.
Стрибок віри
З наближенням генеральної конференції місіонери запропонували мені записати всі запитання, які в мене виникли, і уважно слухати, щоб отримати відповіді на них.
Виступ Президента Рассела М. Нельсона розвіяв усі мої сумніви. Коли він запросив нас: “Станьте на шлях завітів і залишайтеся на ньому”1, — я відчув, ніби Небесний Батько казав мені охриститися.
Тож після конференції я сказав старійшинам, що я готовий. Я сумнівався в собі, в своїй гідності, в своїй здатності змінитися і стати схожим на Ісуса Христа, але після розмови з єпископом я зрозумів, що мені потрібно робити. Пам’ятаючи слова пророка, Духа і мого батька, я зробив стрибок віри і був охрищений моїм старшим братом. Нарешті я з радістю почав повноцінно жити за євангелією.
Євангелія дає мені відповіді та розраду, яких я потребую в житті. Розуміння плану спасіння дає мені надію, що одного дня я знову побачу свого батька. Кожні причасні збори нагадують ту першу неділю з моїм братом — я все ще відчуваю той самий мир і радість.
Готуючись до служіння на місії, я з нетерпінням чекаю можливості ділитися євангелією та своїм свідченням зі світом. Я готовий поширювати світло євангелії — те саме світло, яке вона дала мені, коли я найбільше цього потребував.