Щотижневі послання для дорослої молоді
Подолання духовного вигорання
Серпень 2024


Лише у цифровому форматі: Дорослій молоді

Подолання духовного вигорання

Авторка живе в Об’єднаних Арабських Еміратах.

Коли я повернулася з місії, то відчувала сильний тиск, не знаючи, що ж робити далі.

зображення сумної жінки з розрядженою батарейкою над головою

Мені подобалося на місії. Але коли я повернулася додому на Філіппіни, я відчувала сильну тривогу через те, що я називаю “духовним вигоранням”.

Для мене духовне вигорання означає відчуття повного виснаження після того, як ви віддаєте все, що можете. Це вплинуло на моє життя до такої міри, що я залишалася у своїй кімнаті цілий день, бо була дуже виснажена.

Будучи колишньою місіонеркою, я відчувала тиск з боку сім’ї, друзів і громади щодо своїх життєвих рішень. Я відчувала, що люди навколо мене багато думали про вибір, який я роблю, і про те, що мені слід робити. Це приголомшувало. Я приховувала свої почуття від усіх, бо не хотіла їх розчарувати.

З часом тиск став для мене нестерпним.

Я почувалася так, як описав старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:

“Інколи духовні надломи трапляються так поступово, що ми навіть можемо не зрозуміти, що відбувається. Подібно до прошарків осадової породи, духовні біль і смуток можуть накопичуватися, таким чином обтяжуючи наш дух настільки, що ці тягарі майже неможливо нести. Наприклад, це може статися, коли наші обов’язки на роботі, вдома і Церкві настільки приголомшують нас, що ми втрачаємо бачення радості євангелії. Ми навіть можемо відчувати, ніби вже не можемо нічим поділитися або що життя за заповідями здається нам понад силу”.

І хоча я так почувалася, я змогла знайти спокій, звернувшись до Небесного Батька за скеруванням. Ось три способи, у які я це зробила:

1. Ігнорування очікувань інших людей

Через очікування інших мені було важко знайти мир, необхідний, щоб повернутися до життя вдома в ролі колишньої місіонерки.

Тож я молилася про те, в якому напрямку мені рухатися в майбутньому, і розповіла Небесному Батькові про тиск, який відчуваю. Працюючи над тим, щоб запросити Духа у своє життя, я відчула спонукання зробити стрибок віри і переїхати до Об’єднаних Арабських Еміратів, щоб працювати. Це натхнення було надзвичайно несподіваним, і багато людей у моїй громаді були шоковані, коли я дослухалася до цього спонукання.

Раптом я відчула таку велику надію! Я відчувала, що через Духа Бог скеровував мене в напрямку, який мав принести необхідне зцілення.

Навчившись ігнорувати очікування інших людей щодо мене і зосереджуючись на скеруванні Небесного Батька, я змогла рухатися вперед з надією і вірою.

Старійшина Ухтдорф навчав: “Ми знайдемо духовне зцілення, коли відступимо від темряви світу і увійдемо у споконвічне Світло Христа”.

2. Звільнення від порівнянь

Коли я повернулася додому з місії, мені було важко через те, що я порівнювала себе з іншими.

Старійшина Ухтдорф говорив про небезпеку порівнянь: “Ми витрачаємо так багато часу і сил, порівнюючи себе з іншими… Це призводить до того, що ми очікуємо від себе здійснення того, на що нездатні. А в результаті наші непогані успіхи так ніколи й не приносять нам радості, бо вони здаються меншими за успіхи когось іншого”.

Я була надто зосереджена на тому, що робили інші колишні місіонери, і через це мені здавалося, що в мене немає жодних успіхів. Але коли я попросила Небесного Батька допомогти мені змінити фокус і почала активно намагатися це робити, я стала менше перейматися тим, що роблять інші. Натомість я зосередилася на своєму унікальному шляху і на кроках, які могла робити щодня до духовних і мирських цілей.

3. Духовна проактивність

Переїзд до Дубаю навчив мене важливості бути проактивною. Якими б не були наші обставини, ми можемо активно змінюватися і шукати Христа, де б ми не були.

Хоча євангелія здавалася мені виснажливою, коли я повернулася додому з місії, занурення в неї насправді було відповіддю на моє почуття вигорання. Я знайшла більший спокій і зцілення, коли стала докладати зусилля, щоб бути активною в своєму приході і щодня знаходити час для Господа.

Президент Рассел М. Нельсон свідчив про цей принцип, кажучи: “Нам потрібно щодня поклонятися Господу і вивчати Його євангелію. Я благаю вас: нехай Бог буде понад усе у вашому житті. Приділіть Йому належну частку свого часу. Якщо ви це зробите, то помітите, як це вплине на ваш позитивний духовний ривок”.

Коли я стикаюся з духовним вигоранням, я тепер знаю, що шлях до миру — це не послаблювати духовний ривок. Ми можемо це робити, зосередивши, зокрема, нашу увагу на Спасителі й не зважаючи на очікування інших людей.

Коли я роблю це, то знаходжу мир, необхідний для просування вперед шляхом завітів — крок за кроком.