Лише в цифровому форматі
Знаходити “привід для радості”
Коли мені було важко на серці, слова пророка нагадали мені про радість.
Коли почалася пандемія COVID-19, я служила місіонеркою в Домініканській Республіці. Мої перші три трансфери на місії не були легкими, але я відчувала вдячність за все, чого навчилася, і раділа, що й надалі зростатиму як учениця Ісуса Христа.
Тому, коли мене на три місяці відправили додому, я відчула збентеження і пригніченість. Життя здавалося непевним і беззмістовним. Зрештою я отримала нове призначення до Айова-Сіті, шт. Айова, США. Хоча я відразу ж полюбила Айову і місцевих людей, здавалося, наче я починаю все спочатку. Адаптація була важкою, і я потерпала від почуття невідповідності, тривожності і самотності.
Я щодня молилася про хоч якесь полегшення. Мої почуття були обтяжливими, і мені було важко зносити їх самотужки.
Під час особистого вивчення я прочитала цитату Президента Гордона Б. Хінклі (1910–2008), яка допомогла мені відчути на серці полегшення. Він сказав:
“Господь сказав: “Отже, піднесись серцем і звеселись, і припадай до завітів, які ти склала”. (Учення і Завіти 25:13.)
Я вважаю, що Він каже кожному з нас, щоб ми були щасливі. Євангелія — це те, що дає радість. Вона дає нам привід для радості”.
Я почала дивитися на слово радість в Писаннях у новому світлі. Це було запрошенням від Господа бути щасливими. Небесний Батько та Ісус Христос знають краще, ніж будь-хто інший, про виклики, болі та труднощі, з якими ми стикаємося — і все ж Вони запрошують нас бути щасливими.
Я вирішила прийняти це запрошення. І хоча мої обставини не змінилися, і мій сум дивовижним чином не випарувався, я відчула глибше, базове почуття радості і вдячності за благословення та обіцяння євангелії Ісуса Христа.
Приклади з Писань показують нам, як святі у давнину знаходили радість навіть у найскладніших обставинах. У книзі Геламана ми бачимо членів Церкви, які звернулися до євангелії, щоб знайти радість навіть в часи переслідувань:
“Вони постилися і молилися часто, і ставали все сильнішими і сильнішими в своїй покірливості, і все стійкішими і стійкішими у вірі в Христа, до того, що наповнило їхні душі радістю і втіхою, авжеж, аж до очищення й освячення їхніх сердець, освячення, яке приходить через те, що вони віддають свої серця Богові” (Геламан 3:35).
Коли ми звертаємося до Спасителя у наших випробуваннях, наші душі можуть сповнитися радістю і розрадою. Роблячи це, ми вчимося краще узгоджувати наші бажання з Господніми.
Продовжуючи зосереджуватися на радості, я здобула відчуття більшої сили перед лицем труднощів. Нещодавно мене спіткало розчарування, через яке у мене наче щось стиснулося в животі. Але розмірковуючи над своїми почуттями, я змогла побачити, наскільки виросла з часів мого служіння на місії.
Мій сум не відчувався нищівним, бо я вже розуміла, що справжнє щастя — це жити за євангелією Ісуса Христа. Це не означає, що у нас ніколи не буде труднощів або що ми будемо долати всі випробування з досконалою витримкою.
Старійшина Ніл Л. Андерсен, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав:
“Ми шукаємо щастя. Ми прагнемо миру. Ми сподіваємося мати любов. І Господь проливає на нас вражаючу рясноту благословень. Але до нашої радості й нашого щастя неодмінно домішується ще щось: настануть миті, години, дні, іноді й роки, коли ми будемо відчувати, що наша душа поранена.
Писання навчають, що ми будемо пізнавати гірке й солодке і що буде “протилежність у всьому” [2 Нефій 2:11]”.
Ми можемо одночасно відчувати смуток і радість. Горе і вдячність. Біль і позитив. Насправді, мій досвід подолання негативних моментів у житті розширює мою здатність відчувати і дозволяє мені розвинути більшу спроможність насолоджуватися всім хорошим. Прекрасні євангельські істини пом’якшують мій біль. Цей біль і досі відчувається, але він супроводжується глибокою любов’ю до Спасителя, вдячністю за прекрасні чудеса, які наповнюють моє життя, довірою до того, що все разом спрацює мені на благо, і глибоким почуттям радості.