Вклонімося в пошані Йому---і плану!
Як і багато хто з вас, ми з моїм любим чоловіком Крейгом у повному захваті від священної різдвяної музики. Якби нам треба було скласти список своїх улюблених творів, то першим би в ньому був гімн “Ідіть, усі вірні”. Його “радісні” й “щасливі” слова запрошують нас “іти”, “подивитися” та “вклонитися” нашому Спасителю Ісусу Христу---“Царю ангелів”1. Я переконана, що ми, як духи у доземному житті, дізнавшись про план спасіння, не лише дивилися і вклонялися, але й радісно вигукували, коли Він добровільно і смиренно запропонував Себе бути Спасителем світу2. В чотирьох найглибших за змістом словах, які будь-коли промовлялися, Він смиренно сказав: “Ось Я, пошли Мене”3.
Разом з апостолом Петром, Президент Монсон часто наставляв нас “завжди готовими [бути] на відповідь кожному … про надію, що в [нас]”4. Коли я поділюся двома особистими Різдвяними спогадами, сподіваюся, що ви зрозумієте, чому я маю надію на Спасителя, на “Бог[а] [нашого Вічного Батька, Який] так полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого”5, і на Батьковий досконалий і славетний план щастя.
Різдвяний спогад номер 1
Коли мені було 14 років, наша сім’я жила в Новій Зеландії. Мій батько був молодим чоловіком, йому було за тридцять, коли його туди покликали служити президентом місії.
Прийшло Різдво, і мої п’ятеро братів і сестер все ще намагалися звикнути до нашого нового дому далеко від домівки. Мені---незрілому підлітку---було важко знаходитися далеко від дому, друзів та сім’ї. У мене був поганий настрій, мені не вистачало знайомих місць, звуків та самого святкування Різдва---музики, вогників, різдвяної ялинки, снігу, а особливо сім’ї. Мені не вистачало любих двоюрідних братів і сестер, тіток і дядьків, які, я знала, будуть невдовзі збиратися вдома у мого дідуся Кее у Солт-Лейк-Сіті на щорічну Різдвяну вечірку сім’ї Кее.
Це був Святвечір 1966-го року. Я неохоче приєдналася до своєї сім’ї та місіонерів на домашньому сімейному вечорі у будинку місії, переконана, що ця зустріч буде в кращому випадку дуже слабкою подобою вечірки сім’ї Кее, за якою я так сумувала. Я не можу згадати, в який саме момент задзвенів телефон, але той дзвінок одразу змінив моє підліткове серце, сповнивши мене співчуттям до мого дорогого тата і шкодуванням, що до цього я була настільки зациклена на собі.
Дзвінок був від мого дядька Джо, який повідомив нам, що в нашого улюбленого, безкорисливого, працелюбного дідуся Кее, який завжди дотримувався завітів, щойно стався інсульт і він лежить зараз у лікарні непритомний. На мене нахлинули спогади про цього патріарха, який любив фотографувати, любив музику та веселощі і якого ми всі так сильно любили! Тато був явно схвильований, коли повернувся після того дзвінка, але він узяв себе в руки, розправив плечі й приніс своє палке свідчення про план Батька і свою віру у важливу роль Спасителя у цьому плані. Його свідчення торкнулося мого страждаючого серця.
На жаль, дідусь не одужав. Він швидко помер наступного дня. То був різдвяний день у Новій Зеландії, але Святвечір, улюблений день року дідуся, у Солт-Лейк-Сіті. Його смерть була моїм першим досвідом втрати дуже близької та дорогої для мене людини. Хоч я й горювала через його втрату, та мене благословляло і втішало моє знання про славетний план спасіння. Я відчувала запевнення, що побачу дідуся знову, якщо буду жити так, як жив він. Я не думаю, що я повною мірою усвідомлювала у той момент свого життя важливу роль Спасителя і Його викупної жертви для можливості мого майбутнього возз’єднання з моїми рідними. Але я знала достатньо, щоб радіти цьому плану. І я знала достатньо, щоб поклонятися Тому, Чиє народження ми святкували.
З того Різдва, яке було так багато років тому, я дізналася більше про нашого Спасителя, Ісуса Христа. Президент Гарольд Б. Лі навчав: “Син Божий … прийшов сюди як Єдинонароджений Син, щоб виконати Свою місію, бути Агнцем, заколеним від закладин світу, здійснити спасіння людства. Віддавши Своє життя, Він відкрив двері … і навчив нас, як здобути вічне життя. … Ось істинна постать Ісуса в усій Його величі”6.
Різдвяний спогад номер 2
Інше повчальне Різдво прийшло в 1984 році і знову спричинило у мене значне зростання вдячності за Спасителя і за славетний план спасіння. Мені було 32 роки, я була одружена з моїм улюбленим вірним чоловіком і була матір’ю чотирьох дорогоцінних маленьких дітей віком від трьох до десяти років. За шість тижнів до Різдва ми отримали звістку від лікаря, яка похитнула наш світ, коли він назвав діагноз---“рак”. Крейг і я подивилися одне на одного, не вірячи цьому, і обидва ледь стримували сльози, не знаючи, що чекає на нас у майбутньому. Однак негайно ж після цього я відчула приємний “мир … вищий від усякого розуму”7, завдяки нашій вірі в Ісуса Христа і в план Батька.
Хоч у той час Крейг служив єпископом нашого приходу, ми вирішили поділитися новиною лише з членами нашої сім’ї, щоб усе було якомога більш звичайним для наших маленьких дітей. Протягом тих шести тижнів до Різдва я майже щодня їздила по снігу та льоду до лікарні на амбулаторне лікування, а в цей час наші безкорисливі матері і сестри по-черзі допомагали нам вдома. То був час випробувань, але у моїх спогадах те Різдво залишилось таким, що я не можу знайти підходящі слова, аби описати глибину моєї подяки за викупну жертву нашого Спасителя, Ісуса Христа, і “милосердний план великого Творця”8.
З гострим, як ніколи, усвідомленням крихкості життя, до мене прийшло більш особисте, ніж будь-коли раніше, сприйняття плану щастя нашого Небесного Батька. Того року Різдво було незвичним. Як би я не любила усе, пов’язане з Різдвом, єдине, що, здавалося, мало для мене значення, то був мій вічний шлюб, моя сім’я і моя віра в мого Небесного Батька, в Ісуса Христа і моє свідчення про Них та план.
Одного дня, відпочиваючи вдома і хвилюючись про майбутнє наших чотирьох маленьких дітей, я гортала сторінки журналу Друг і мою увагу привернула надрукована в ньому пісня. Я сіла за піаніно і плакала, співаючи і відчуваючи, як послання пісні торкнулося мого вразливого серця. Я знала, що мені треба навчити співати цю пісню не лише сотню дітей з Початкового товариства нашого приходу, де я служила музичним керівником цього товариства, але, що найважливіше, чотирьох дорогоцінних дітей, які жили у нас вдома.
Про Божу ніжність і любов як Батько міг сказать?
З любов’ю чистою у світ дитя святе послать.
Як Батько міг вказати шлях, яким нам слід іти?
Він Сина дав, щоб разом з Ним той шлях могли пройти.
Як Батькові було розкрить спокутний план святий?
Христос помер---Христос воскрес! Він з нами! Він живий!
Що Батько просить нас зробить? Чого навчає Він?
Надійтесь, віру бережіть, живіть, як Божий Син.
Що просить Він? Живіть, як Син9.
Ця натхненна пісня дала мені підказку, як я могла показати моєму Небесному Батькові свою вдячність за Його Сина і Його план. Я відчувала: навіть якщо я не матиму привілею бачити, як дорослішають мої діти, але якщо б вони пізнали, зрозуміли прості, але глибокі вчення, які є в цій священній пісні, і жили за ними, то вони б могли стати справжніми учнями Ісуса Христа.
Того року у нас вдома був цей особливий дух, який благословляв нас миром і любов’ю одне до одного, які я ніколи не забуду. Мені здавалося, наче наші діти мали виняткове відчуття священності того Різдва. Ніколи до того і ніколи після того вони не виконували сценку Різдва з такими непритаманними для їхнього юного віку благоговінням, трепетом і любов’ю. Оскільки наші обставини випробовували нас, здається, ми більш чітко відчували духовні підказки, коли розмірковували про дар нашого Спасителя, Ісуса Христа, про славетний план спасіння нашого Небесного Батька і дякували за них.
Я часто замислювалася, як люди можуть жити без надії, яку приносить розуміння плану спасіння і центральної ролі Спокути Спасителя у тому плані. Я з вдячністю додаю моє свідчення до свідчення нашого улюбленого пророка, Президента Томаса С. Монсона, який переконливо свідчив: “Про Нього, Хто звільнив кожного з нас від безкінечної смерті, Самого Ісуса Христа, я свідчу, що Він учитель істини---але Він більше, ніж учитель. Він Приклад досконалого життя---але Він більше, ніж приклад. Він Великий Цілитель---але Він більше, ніж цілитель. Він, Той, Хто врятував “загублений батальйон” людства, буквально є Спасителем світу, Сином Бога, Князем Миру, Святим Ізраїлевим---Самим Господом, Який воскрес,---Який проголосив: “Я перший і останній; Я Той, Хто живе, Я Той, Кого було вбито; Я ваш заступник перед Батьком” [УЗ 110:4]”10.
Враховуючи Його незрівнянну жертву за нас, певно найсумнішими шістьма словами, які Спаситель будь-коли промовляв, були ці: “Чи не хочете й ви відійти?”11 Коли настають важкі часи, ми можемо зробити вибір: відвернутися від Нього і боротися з нашими випробуваннями самотужки або ми можемо повернутися до Нього і до плану Батька, виявляючи, що ми не будемо зазнавати “ніякого лиха без того, щоб воно не було поглинуто радістю через Христа”12. Я молюся, щоб кожен з нас прийняв запрошення священного Різдвяного гімну “вклон[итися] в пошані” Йому і нашому Небесному Батьку за Його славетний і досконалий план! В ім’я Ісуса Христа, амінь.