Емпатія
Трансляція щорічного навчання С/І, 2021 р.
26 січня 2021 р.
Я вдячний за слова, сказані братом Уілкінсоном про людей, які втратили близьких, і про тих, хто постраждав іншим чином упродовж цього часу, і хочу, щоб ви знали, що ми від усього серця дійсно співчуваємо вам.
Також на початку я просто хотів би висловити вам подяку за ваші зусилля у часи великих змін. Ви чудово впоралися з важкою працею ефективного навчання онлайн. Я знаю, що в деякі дні ви відчували розчарування, намагаючись допомогти студентам залишатися залученими попри так багато перешкод. Тому дякую вам за ваші наполегливі зусилля. Ми також вдячні за вашу готовність пристосовуватися до інших важливих змін, наприклад, до нового розкладу за навчальним планом та вимог щодо читання. Я дуже вдячний за ваш безмежний потенціал та готовність впоратися з усім цим з великою вірою.
У часи змін є одна риса, можливо, навіть це дар Духа, яку, на мій погляд, важливо мати кожному з нас. Вона набувається завдяки вірі в Ісуса Христа. Це здатність мати впевненість в успіхах, досягнутих у минулому, і водночас вдивлятися у майбутнє в очікуванні більшого світла, яке хоче дати нам Господь. Старійшина Джеффрі Р. Холланд сказав про це так:
“На минулому слід навчатися, а не жити ним. … І коли ми здобули необхідні знання і взяли з собою найкраще з того, що відбулося, тоді ми дивимося вперед і пам’ятаємо, що віра завжди спрямована в майбутнє. …
Віра основується на минулому, але ніколи не прагне в ньому залишатися. Віра покладається на те, що Бог приготував щось величне”1.
Пам’ятаючи все добре, що було в минулому, нам слід прагнути спиратися на ті зусилля, намагаючись зрозуміти, що Господь хотів би, щоб ми робили далі. Ми повинні бути готовими ставити собі запитання: “Чого ще бракує мені?”2 і старатися покращувати свої знання, ставлення, характер і ефективність. Це також є виявом віри.
Можливо, ви пам’ятаєте, як понад п’ять років тому старійшина Кім Б. Кларк сказав нам:
“Якого б рівня духовності ми не досягли у нашому житті, який би рівень віри в Ісуса Христа ми не мали, якою б не була сила наших поглядів та посвячення, ступінь нашого послуху, нашої надії чи милосердя, яким би не був рівень отриманих нами професійних навичок та вмінь—цього не буде достатньо для роботи, яка чекає на нас. …
У Господа Ісуса Христа є для нас велика робота із підростаючим поколінням. Ця робота величніша, ніж те, що ми будь-коли робили до цього”3.
Я вдячний за те, що ви відгукнулися на його заклик. Я бачив, як у багатьох з вас поглибилися духовність і відданість і як розвинулися ваші навички та здібності. Ми бачили багато причин для того, чому це було так важливо і чому й надалі потрібно розвивати ці якості у майбутньому.
Чи можу я поділитися з вами одним прикладом? Останнім часом ми говорили про потребу бути більш зосередженими на Христі та орієнтованими на учня. Це не просто словесне кліше або навчальна техніка. Бути зосередженими на Христі та орієнтованими на учня—це спосіб застосування двох великих заповідей4. Це має формувати наші зусилля, щоб залучати до участі більше молоді та дорослої молоді. І це має формувати наші зусилля, щоб збільшувати силу нашого навчання.
Коли ми щиро намагаємося застосовувати першу велику заповідь у нашому навчанні, ми не просто згадуємо про Спасителя наприкінці заняття. Ми користуємося кожною нагодою, щоб свідчити про Нього і висловлювати нашу вдячність за Нього. Ми тепер не просто говоримо про Нього, а говоримо про Нього, як про нашого особистого Викупителя, Якого ми пізнали, полюбили і Якому довіряємо.
Коли ми щиро намагаємося застосовувати другу велику заповідь у нашому навчанні, ми зосереджуємося не лише на розгляді матеріалу чи застосуванні конкретних методів навчання для залучення студентів до участі. Ми зосереджуємося на людях та їхніх потребах, і ми прагнемо допомогти їм просуватися до вічного життя. Ми тепер бачимо вже не клас студентів, а бачимо кожного учня, як улюблену дитину Бога з божественним потенціалом.
Ці ідеї не нові. Ми завжди прагнули так діяти. Тому я хотів би запитати, як ми можемо спиратися на успіх, досягнутий в минулому, щоб робити це ще більш ефективно в майбутньому?
Хоча я вже виступав на ці теми раніше, втім, сподіваючись продовжити спиратися на те добре, що нині робиться, я хотів би поділитися ще однією думкою про кожну з двох частин цього твердження, починаючи з більшого зосередження на Христі. Я намагався краще зрозуміти, що це означає і як це може виглядати в наших домівках і класних кімнатах. Безперечно, нам слід продовжувати докладати зусиль, щоб допомогти студентам зосереджуватися на титулах, якостях і прикладі Ісуса Христа5. Чи можу я порекомендувати ще один спосіб? Господній пророк, Президент Рассел М. Нельсон, нагадав нам з вами, що “рахувати наші благословення значно корисніше, ніж перераховувати наші проблеми”6. Я дізнався від нього про благословення, доступні для завітного Ізраїля, і про те, що якщо ми зробимо так, щоб для нас Бог був понад усе, ми знайдемо зцілення, відповіді, набудемо мужності протистояти спокусам і силу, щоб воювати у наших битвах. І, як також зазначив Президент Нельсон, ми “відкриє[мо для себе], що наш Бог є “Богом чудес” [Мормон 9:11]”7. Тому інший спосіб зосередитися на Спасителі—це допомогти нашим студентам побачити, як саме Він виявляє любов і милість до всіх дітей Небесного Батька.
Недавно я взяв участь у віртуальному уроці. Готуючись до цього уроку, студенти прочитали вірш Етер 2:25: “І ось, Я готую вас до цього; бо ви не зможете перетнути цю велику глибочинь, якщо Я не підготую вас до хвиль моря”8. Члени класу обговорили цей вірш і те, як Господь підготував яредійців до їхньої подорожі. Одна студентка розповіла, що зараз вона проходить через випробування, яке, за її словами, найбільш спустошливе з усіх, які їй довелося пережити.
Потім було поставлене запитання, на яке, вважаю, надихнув Святий Дух. Що Господь вже зробив, щоб підготувати тебе до цього випробування, навіть ще до того, як воно настало? Який духовний досвід ти вже отримала від Нього і які уроки Він вже дав тобі, аби ти могла ними скористатися зараз? Яке це чудове запитання, щоб спонукати нас подумати про те, як Спаситель виявляє до нас любов, навіть коли це означає передбачати наші потреби. Дівчина, яка проходила через випробування, розповіла про багато способів, у які Господь її підготував. Вона усвідомила, що набула духовного досвіду, на який могла спиратися, а також глибоке розуміння принципів, які вона мала знати, та свідчення про них, щоб реагувати на це випробування з великою вірою. Кілька інших членів класу розповіли про те, як Господь підтримував їх під час їхніх випробувань і як вони пізнали, що Він їх любить і прагне благословити.
Якщо ви бачите самі та допомагаєте вашим студентам бачити, як Господь Своєю рукою благословляє людей, про яких ми дізнаємося у Писаннях, ви також зможете допомогти їм бачити роль, яку Він зараз відіграє у їхньому житті. Як нас закликають у Книзі Мормона, ми можемо допомогти їм “памʼята[ти], наскільки милостивим був Господь до дітей людських”9.
А зараз одна думка стосовно другої половини цього твердження: потреби бути орієнтованими на наших студентів. Ми живемо в часи, коли багато молоді та дорослої молоді мають запитання, на які не отримали відповіді, і відчувають себе збентеженими багатьма голосами у світі. Щоб відсіяти цей шум, їм потрібно розуміти справжню доктрину. Як і було завжди, їм потрібно, щоб ми мали духовну силу навчати вічній істині та свідчити про неї. Тож, як ми можемо це робити і спиратися на це, щоб задовольнити їхні потреби в майбутньому? Як ми можемо краще зосередитися не лише на тому, щоб навчати істині, але й на тому, щоб допомогти нашим студентам пізнавати істину?
Один зі способів, у який можна це робити, полягає у виявленні емпатії—однієї з якостей, подібних до Христових. Емпатія—це здатність зрозуміти іншу людину і показати, що ви поділяєте її почуття. Щира емпатія зближує людей; завдяки їй налагоджуються стосунки і люди відчувають, що вони не самотні. Вона надзвичайно важлива для виникнення почуття приналежності. Ця якість дуже важлива, щоб ефективно відповідати студентам, у яких є запитання, або ефективно вести обговорення в групі, де уважно слухають багато студентів, у яких є запитання, не сказані вголос.
Дослідження показують, що люди, яким не стачає віри, як правило, стають неактивними не через доктрину. Вони стають неактивними тому, що ставлять свої запитання в контексті особистого досвіду, і це спонукає їх бачити ці проблеми через певні призми—часто через такі призми, як невписування в загал або сильне розчарування, або невиправдані сподівання. Якщо ми відповідаємо на їхні запитання без емпатії, без розуміння контексту, то не можемо надати необхідну їм допомогу. Навіть гірше, якщо ми залишаємо їх без уваги, засуджуємо їх або захищаємо свою позицію, то втратимо їхню довіру і нагоду позитивно вплинути на їхнє життя.
Спаситель був досконалим взірцем того, як бути “правдомовним в любові”10. Коли Він говорив з людьми, то робив це з емпатією, завжди беручи до уваги потреби людини і її розуміння. Завдяки цьому ті, хто відчував, що не відповідають вимогам чи нормам, аби вважатися ідеальними учнями, все одно відчували Його любов і прагнули бути поруч з Ним. Вони усвідомлювали, що Він їм потрібен.
Інший чудовий приклад ми будемо вивчати цього року в Ученні і Завітах. У розділі 88 записані Господні настанови для Школи пророків. Учитель мав приходити до того, як прийдуть учні, та підготуватися і підготувати кімнату. Йому також було сказано вітати учнів такими словами:
“Я вітаю тебе в імʼя Господа Ісуса Христа, у знак чи на спомин вічного завіту—завіту, за яким я приймаю тебе до товариства з рішучістю, яка є усталеною, непохитною і незмінною, бути твоїм другом та братом благодаттю Бога в узах любові”11.
Хоча і не буде доречним починати кожне заняття семінарії або інституту так само, це вітання є дуже повчальним і змістовним. Як запитувала сестра Вірджинія Пірс: “Чи можете ви уявити собі навчальну атмосферу, створену на основі такого підтвердження любові й відданості з боку ваших студентів та по відношенню до них? Чи можете ви уявити, наскільки сильно вони відчували особисту безпеку, і те, скільки енергії у протилежному випадку довелося б їм витратити, щоб захищати і відстоювати себе, та яку вони могли б спрямовувати на навчання, зростання і зміни? Чи можете ви уявити, наскільки сильним є вплив Святого Духа у кімнаті, де кожен з учасників поклявся бути другом та братом благодаттю Бога в узах любові?”12
Просто подумайте про те, як би це змінило наші заняття і благословило конкретних студентів. Уявіть, наприклад, юнака на ім’я Алекс, який запитує: “Що мені робити, якщо я погоджуюся не з кожним з положень політики Церкви?” Як би ви могли відповісти так, щоб водночас виявити свою любов і емпатію? Звичайно, йому потрібно буде зрозуміти роль пророків та важливість послуху. Однак це може бути не найціннішою миттєвою відповіддю, і вона не може бути достатньою для людини, яка щиро перебуває у борінні. Перш, ніж дати відповідь на запитання або провести обговорення, ми вчинимо правильно, якщо спочатку будемо намагатися зрозуміти людину, яка ставить запитання, або групу, в якій відбувається обговорення. Тож, якщо у вас є можливість по-справжньому поговорити з Алексом, що вам ще буде потрібно знати та що йому ще буде потрібно від вас?
Спочатку ми можемо слухати і ми можемо молитися про те, щоб бути здатними поставити себе на його місце і спробувати уявити, що він відчуває. Алекс, ймовірно, не ставить це запитання в якості простої “розминки для розуму” або просто, щоб зрозуміти доктрину. У Алекса є історія свого життя. У нього є враження і стосунки, деякі з яких були позитивними, а інші—ні. Дійсно, у даному випадку Алекс почувається трохи самотнім, коли йде до церкви та в інститут. Під час обговорення євангелії у нього виникають не такі почуття, як у багатьох з тих, хто ділиться ними вголос. Він не знає, чи відчуває ще хтось те саме, що й він, але, здається, ніхто ніколи не ставить таких запитань, як ті, що є у нього. Через все це він почувається самотнім у церкві. Коли він спробував поділитися своїм баченням, то не відчув, що його почули чи зрозуміли. Іншого разу хтось із вчителів зробив зауваження стосовно його бороди. Згодом один зі студентів легковажно поставився до питання, яке Алекс вважав дуже важливим. Він почав відчувати, що його засуджують, та іноді в нього навіть виникала злість.
Але є ще дещо, що вам слід знати і пам’ятати стосовно Алекса. Він все ще тут. Він прийшов на заняття. Він приходить, бо любить євангелію і Церкву. Він намагається бути відданим своїй вірі та старається робити те, що правильно. Він також намагається розібратися, що з усього того, що він чув або відчував у Церкві, є справжньою доктриною, а що є нормами, притаманними церковній культурі, чи навіть неточностями, які поширили сповнені благими намірами члени Церкви. Він опинився у вирі емоційної боротьби, і він прагне пізнати волю Бога. Як би ви могли дізнатися все це про Алекса, якби не слухали і не прагнули виявляти емпатію? Тепер, коли ви знаєте Алекса трохи краще, ви усвідомлюєте, що він не просто запитує про якесь положення політики Церкви. Його запитання не лише в тому: “Чи Церква істинна?” Він хоче знати: “Чи Церква хороша?” “Чи є в ній місце для мене?” та “Як мені вписатися в загал, коли здається, що я єдиний, у кого є сумніви і запитання?”
Ви можете допомогти Алексу подумати над його запитаннями і перефразувати їх з огляду на вічну перспективу. Іноді правильно поставлене запитання є важливою складовою отримання відповідей від Небесного Батька. Але, якщо виявити достатньо любові та емпатії, щоб зрозуміти його і дати йому знати, що ви розумієте контекст його запитання, це допоможе вам надати підтримку і скерування, яких він потребує. Це нелегко і може навіть здаватися дещо лякаючим. Я не прошу вас проводити кожне обговорення чи відповідати на кожне запитання досконало. Я прошу вас слухати, виявляти емпатію і допомагати їм відчути, що Небесний Батько їх любить. Чи можете ви уявити, наскільки сильно Алекс і члени його класу відчуватимуть особисту безпеку, і скільки енергії, яку вони раніше витрачали, щоб захищати і відстоювати себе, тепер зможуть спрямувати на навчання, зростання і зміни? Чи можете ви уявити, наскільки сильним буде вплив Святого Духа у класній кімнаті, де панує атмосфера дружби і є узи любові?
Чи пам’ятаєте ви пораду, яку старійшина Дейл Г. Ренлунд дав на минулій генеральній конференції? Він розповів про хворого, який багато разів потрапляв до лікарні для лікування від хвороби, пов’язаної з вживанням алкоголю. Лікарка, яка проходила там стажування, сказала, що вважає для себе несправедливим присвячувати так багато годин піклуванню про цього хворого, оскільки той сам довів себе до такого скрутного становища.
Старійшина Ренлунд почув, як інший лікар відповів їй такими словами: “Ви стали лікарем, щоб піклуватися про людей і робити все можливе, аби вилікувати їх. Ви стали лікарем не для того, щоб їх засуджувати. Якщо ви не розумієте різниці, тоді у вас немає права навчатися у цьому закладі”13.
Ми з вами стали вчителями євангелії Ісуса Христа не для того, щоб засуджувати наших студентів. Ми стали вчителями, бо прагнули спрямовувати їх до Головного Цілителя. Лише Ісус Христос має право судити, і лише Він може зцілити. Лише зосереджуючись кожного дня на Ньому—на Його прикладі, Його вченнях і Його обіцяннях—ми можемо допомогти їм знайти зцілення і спрямування, яких вони потребують. Якими б не були зміни у нашому підході до навчання наших студентів та налагодження стосунків з ними, є дещо одне, що ніколи не зміниться. Єдиний найважливіший спосіб, яким ми можемо допомогти зміцнити віру підростаючого покоління, це повніше зосередити наше навчання і вивчення на Ісусі Христі, допомагаючи їм пізнавати Його, навчатися від Нього і свідомо прагнути ставати схожими на Нього. Коли полум’я вашого свідчення поєднується з глибокою любов’ю до ваших студентів, ви зможете найкраще допомогти їм осягнути Його вчення і Його Спокуту, покладатися на них і стати гідними Його обіцяних благословень. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
Зараз я хотів би піти і приєднатися до брата Бігелоу і брата Сміта.