Спадок змін в ЦСО
Трансляція щорічного навчання С/І, 2021 р.
вівторок, 19 січня 2021 р.
Я вдячний за вас і радий провести з вами кілька хвилин сьогодні. Я вдячний за Чеда і його талановиту й віддану команду, яка так старанно працює, допомагаючи виконувати цю Господню роботу. Це таке благословення, що сестра Джин Б. Бінгем з нами сьогодні, і я з нетерпінням чекаю на її виступ. Вона сильний та надихаючий провідник, і ми вдячні за те, що вона служить в Правлінні освіти Церкви.
Коли ми розмірковували над важливими змінами в семінаріях та інститутах релігії (С/І), я також думав про зміни, які відбувалися протягом усієї історії церковної освіти. Недавно я почав порівнювати те, що відбувалося з церковною освітою, зі своєю власною сімейною історією. Батьки моєї матері були навернені до Церкви у Швейцарії, коли були у віці дорослої молоді, тож по лінії моєї родини покоління моєї матері першим познайомилося з церковною освітою. Деякі предки по лінії мого батька були членами Церкви набагато раніше у цьому розподілі. Дозвольте розповісти дещо основне про декого з цих предків, а також назвати, що саме змінювалося в церковній освіті за їхнє життя. Ви помітите зміни, що відбувалися протягом років—деякі з них дуже важливі.
Сара Джейн Енджелл, моя прапрабабуся, була молодою дівчиною, коли її сім’я мешкала в Кертленді, штат Міссурі, і в Наву. Вона прибула в Солт-Лейк-Веллі у 1848 році, коли їй було 14 років, і навчалася у громадських школах, які були у тих місцевостях.
Джарвіс Джонсон, який згодом одружився з Сарою, у підлітковому віці жив у Наву. Він навчався в одній з кількох шкіл, які знаходилися у тому місті. Після того, як святі залишили Наву і вирушили на захід, він записався до лав мормонського батальйону у 17 років. Коли Сара і Джарвіс були підлітками та у віці дорослої молоді, освіту у своїх громадах вони здобували завдяки Церкві та окремим людям, але на той час не існувало відомої нам сьогодні Церковної системи освіти.
Син Сари і Джарвіса, Рейс—мій прадід. Він виріс в Юті і ходив до школи у містечку під назвою Ганівілл. Її будівля слугувала і церквою, і школою. Шарлотта, яка згодом вийшла заміж за Рейса, відвідувала школу у сусідньому Коллз Форті, де навчання відбувалося у кам’яній будівлі. Вони були підлітками наприкінці 1870-х і на початку 1880-х, за кілька років до того, як Церква відкрила більшість своїх навчальних закладів. Оскільки більшість шкіл у містечках стали урядовими школами протягом 1880-х, в них не дозволялося навчати релігії. Це викликало зростання кількості церковних навчальних закладів після того, як Рейс і Шарлотта закінчили школу.
Рейс записав історію про те, як пропонував Шарлотті, яку він називав Лотті, одружитися. Він сказав:
“Я вперше побачив Лотті, коли вона їхала на візку для торгівлі. Її батько тримав магазин напроти їхнього дому. Вона була схожа на ромашку. Пізніше я зустрівся з нею на танцях, і ми ходили на побачення менше року, а потім я попросив її вийти за мене. Вона сказала: “Я тобі не подобаюсь”. Я сказав: “Подобаєшся”. Ми були заручені три місяці”1.
Я впевнений, що з Рейса не вийшов би автор діалогів для романтичних фільмів, але Шарлотта все одно вийшла за нього, і у них було 12 дітей.
Одним з тих 12 дітей був Алфалус, якого називали “Альф”, це—мій дідусь; він навчався в Коледжі Бригама Янга у Логані, штат Юта. Моя бабуся, яку звали Бланш, також навчалася в Коледжі Бригама Янга, який був одним з перших церковних навчальних закладів. Під час їхнього навчання цей коледж був поєднанням старших класів школи і курсу підготовки до вступу у ВУЗ. У цих навчальних закладах студентам викладали як світські предмети, так і релігію; в них також проводилися різноманітні заходи. Мій дідусь грав у складі бейсбольної і баскетбольної команд, а моя бабуся займалася стрибками з жердиною.
Перша семінарія факультативного навчання почала проводитися у Солт-Лейк-Сіті у 1912 році і вона почала поширюватися іншими містами. Після того, як стало зрозуміло, що ці семінарії можуть надавати гарний релігійний фундамент студентам, які навчалися в державних школах, Церква вирішила не долучатися до роботи більшості навчальних закладів, включаючи Коледж Бригама Янга. Завдяки цьому наступне покоління моєї родини навчалося в державних школах і в семінарії.
Один з синів Альфа і Бланш, Вер—мій батько. Він усе життя пам’ятав своїх учителів семінарії. Моя мати, Вініфред, також водночас навчалася у середній школі і в семінарії, і також пам’ятала своїх учителів.
У 1926 році почала працювати програма інституту релігії в Москові, штат Айдахо, а у 1928 році вже було сформовано другий інститут у Логані, штат Юта. У 1940-х роках обоє з моїх батьків навчалися у закладі, який зараз відомий, як Державний університет Юти у Логані. На той час програма інституту була вже добре сформована у Логані і мої батьки вперше зустрілися у неформальній обстановці під час заходу інституту. Вони згодом одружилися і після свого весілля у Логанському храмі у штаті Юта, весільний бенкет відбувся в будівлі інституту.
Я виріс у Логані, штат Юта, і навчався у тій самій середній школі і семінарії, що й моя мати. Насправді та школа й була раніше Коледжем Бригама Янга. Я також провів частину навчального року в Монтіселло, штат Юта, і був у тому самому класі семінарії, що й одна дуже чарівна дівчина, на рік молодша від мене. Її звали Джилл. Насправді її й досі звати Джилл, і хоча я не впевнений, що більш здібний до романтичного діалогу, ніж мій прадід Рейс, вона все ж вийшла за мене.
Я навчався в семінарії в кінці 1960-х і на початку 1970-х. У цей час почало відбуватися певне поширення програм семінарії та інституту в різних частинах світу. Уже існував досвід проведення класів ранкової семінарії, а дехто навіть експериментував з проведенням семінарії домашнього навчання, що й дало можливість поширити семінарію по світу. Це були складні часи для тих, хто керував С/І. Вони намагалися адаптувати програми, які були затверджені в семінарії факультативного навчання та в інститутах релігії на території коледжів, до дуже різних обставин по всьому світу. У ті перші дні їм доводилося вирішувати складні питання, що стосувалися перекладу і друку.
Насправді, коли я був на місії в Норвегії на початку 1970-х років, семінарію там ввели того ж року, коли я туди приїхав. Я пам’ятаю, як допомагав одному молодому чоловіку, Тому Руі, з уроками семінарії домашнього навчання, яких я сам раніше ніколи не бачив. Саме тоді я вперше усвідомив, що семінарія може бути не лише уроком у навчальний день, який проводився поруч зі школою.
Зараз я перейду від моїх предків до наших нащадків. Наші діти навчалися за програмою семінарії факультативного навчання, за винятком пари дітей, які відвідували ранкову семінарію, коли ми виконували доручення в Чилі. Навчальний план змінився з того часу, як ми з Джилл навчалися в семінарії. Я був молодим учителем семінарії, коли було введене послідовне викладання Писань. Тоді виникло кілька питань стосовно того, як найкраще навчати таким чином. Цей перехід не був автоматичним. Але результати були саме тими, що були потрібні для того покоління, яке навчали. Вони почали краще розуміти Писання і, внаслідок цього, ті природно більше впливали на те покоління і воно навчилося довіряти їм. У нас є аудіозаписи моїх батьків, зроблені за кілька років до їхньої смерті, і моя мати розповідала про відмінності, які помітила.
Послухайте її коментарі:
“Нас в семінарії не навчали настільки добре, як навчають дітей сьогодні, і ми ніколи не мали звички читати Писання, як вони це роблять зараз. У моєї матері були маленькі книжечки—Розповіді з Писань—і вона їх читала. Але я не пам’ятаю, щоб ми колись читали Писання. Наші діти і онуки, напевне, мають навіть сильніше свідчення, оскільки вони більше розуміють євангелію; це насправді так, бо вони починають вивчати її у дуже молодому віці і вони дійсно читають Писання. І я думаю, що це додало їм сили”2.
Деякі мої онуки вже досягли віку, коли слід відвідувати семінарію, а найстарші—інститут релігії. Вони бачать ще й інші зміни у С/І, такі як узгодження того, що викладається в семінарії, з тим, що вивчається вдома за програмою За Мною йдіть. Через теперішню пандемію нам довелося багато чого навчитися про дистанційне проведення уроків. Я хотів би підбадьорити кожного з вас у той час, як ми вносимо зміни, які відповідатимуть “умов[ам]” підростаючого покоління3. Я сповнююся великою радістю, адже тим підростаючим поколінням є і наші внуки.
Робити важливі зміни зазвичай важко. Інколи напрямок руху є зрозумілим, але просування ним уперед може бути дуже нелегким. Пригадайте синів Мосії. Вони мали чітку мету: що “спасіння м[ає] бути проголошено кожній живій істоті”4 і “що можливо [вони] мож[уть] спасти кілька … душ”5. Легко зосереджуватися лише на їхньому дивовижному успіхові і забути, наскільки нелегким усе було. Вони спробували все. Вони займалися цим протягом 14 років і отримали такий досвід: вони перестраждали всі злидні; навчали на вулицях, в домах, храмах і синагогах; їх виганяли, з них сміялися, на них плювали, їх били, в них кидали камінням, зв’язували і кидали до в’язниці6. Але вони витерпіли, не збилися зі шляху і отримали силу Господа, щоб виконати свою місію.
Недавно я перечитав історію про досвід тоді ще старійшини Рассела М. Нельсона в Європі—саме у Східній Європі—коли він відповідав за ту частину світу з 1985 року по 1990 рік. У той час він служив у Кворумі Дванадцятьох Апостолів. У 1985 році, коли на нього була покладена відповідальність за Європу та Африку, йому дали особливе доручення відкрити країни у Східній Європі (які на той час були під ярмом комунізму) для проповідування євангелії7. Це доручення було дано за чотири роки до падіння Берлінської стіни, і за шість років до того, як офіційно перестав існувати Радянський Союз.
Мета старійшини Нельсона була чіткою, але завдання було дуже складним. Він завзято й зосереджено виконував це особливе завдання. Він відвідав “колишній СРСР двадцять сім разів, а … інші східні країни блоку кілька десятків разів”8. У свої книзі Insights from a Prophet’s Life: Russell M. Nelson (Уроки з життя пророка: Рассел М. Нельсон) Шері Дью описала його роботу таким чином:
“Його ніколи не запрошували і рідко приймали. Багато урядовців навіть не погоджувалися призначати зустріч з людиною, яка сповідувала віру в Бога. Через деякий час йому як перешкоджали, так і допомагали, ним нехтували в певних випадках, а в інших виявляли прихильність; за ним стежили секретні служби, а пізніше урядовці, які знайомилися з ним, дружньо вітали його; у деяких місцях йому не довіряли, а в інших прагнули його консультацій в питаннях медицини. Деякі поїздки здавалися абсолютно марними, а під час інших відкривалися ті двері, відкриття яких він і не передбачав, і не планував”9.
Коли старійшина Нельсон вже не відповідав за справи в Європі, він зі старійшиною Оуксом, який замінив його у цьому дорученні, звітували Президенту Церкви, Президенту Езрі Тефту Бенсону, про те, що тепер Церква була встановлена у кожній країні Східної Європи10. Сестра Дью далі розповідає про досвід Президента Нельсона:
“Коли згодом його запитали, чого він навчився з цього доручення відкрити країни у Східній Європі для проповідування євангелії, особливо враховуючи усі затримки й починання, невдалі зустрічі та злети і падіння, старійшина Нельсон просто відповів: “Господу подобаються зусилля. Він міг би сказати Мойсею: “Зустрінемося на півдорозі”. Але Мойсею довелося піднятися аж на верхівку гори Синай. Він вимагав, щоб Мойсей, Ісус Навин, Джозеф Сміт та усі наступні Президенти Церкви доклали зусиль. … Чи готові ви робити те, що є дійсно важким? Як тільки ви покажете, що готові виконати свою частину, Він допоможе вам”11.
Праведні зусилля старійшини Нельсона сприяли важливим змінам, завдяки яким євангелія стала доступною мільйонам Божих дітей.
Чудеса вимагають важкої праці. Чудеса, яких ми прагнемо, вимагатимуть від нас величезних зусиль.
Інколи потрібен час, щоб усвідомити всі результати наших старанних зусиль, спрямованих на внесення необхідних змін. У деяких випадках ми навіть не побачимо весь врожай плодів, отриманих завдяки нашим зусиллям, поєднаним із силою Господа. Але наш прогрес є важливим і ми можемо й будемо намагатися робити зміни, які благословлять життя тих, кому ми служимо. Він також закладає фундамент для наступного покоління—наших правнуків. У нас з Джилл їх ще немає, але невдовзі вони почнуть прибувати сюди на землю, і перш ніж ми це усвідомимо, вони вже будуть у ваших класах.
Наша мета в С/І є чіткою—вона не змінилася. Ми все ще намагаємося благословляти цих молодих людей і допомагати їм “розуміти вчення та Спокуту Ісуса Христа, покладатися на них, ставати гідними благословень храму і підготувати себе, свої сім’ї та інших людей до вічного життя з Небесним Батьком”12. Саме тому, що ми працюємо над досягненням цієї цілі, ми відкриті до змін у наших програмах, до вдосконалення засобів навчання, до інновацій в програмі інституту і до інших зусиль, спрямованих на вдосконалення. Оскільки ми любимо молодь, то бажаємо старанно працювати, пробувати щось нове та просити Господа про скерування і силу в усіх наших зусиллях.
У ваших зусиллях благословити життя підростаючого покоління, нехай Господь також благословить вас у ваших особистих випробуваннях. Я люблю вас і свідчу вам про нашого Небесного Батька і Його Сина, Ісуса Христа. Вони живі.
В ім’я Ісуса Христа, амінь.