Навчання істини мовою любові
Трансляція щорічного навчання С/І, 2021 р.
Вівторок, 19 січня 2021 р.
Сестри і брати, це була чудова можливість слухати і навчатися! Я не знаю, скільки з вас приєдналося до зборів, але дозвольте мені висловити мою глибоку вдячність кожному з вас, а це приблизно 56 000 покликаних учителів семінарій та інститутів і більше ніж 2 200 вчителів, які працюють для ЦСО, щоб навчати цю дуже важливу групу людей—підростаюче покоління! Завдяки вашому відданому служінню і героїчним зусиллям багато нашої дорогоцінної молоді і молодих дорослих вибирають бути вірними і залишатися на шляху завітів. Духовне навчання та досвід, надані вами, є надзвичайно важливими для зміцнення їхнього свідчення. Я також висловлюю особливу подяку неоспіваним героям: подружжю цих учителів. Вам мої оплески. Без вашої постійної емоційної, духовної і сімейної підтримки ці зусилля не були б такими успішними. Отже, велика вдячність кожному з вас від усього мого серця!
На початку нового року, який, як ми всі сподіваємося, принесе нам ковток оптимізму або, можливо, просто маленьке полегшення після минулого року, дуже добре по-новому подивитися на те, що ми робимо. Безсумнівно, ми всі хочемо бути професіоналами у нашій роботі, але понад усе ми прагнемо змінити на краще життя наших студентів.
Працюючи з підростаючим поколінням, ви бажаєте допомогти своїм студентам зрозуміти їхнє божественне походження, їхню мету в земному житті й те, ким вони можуть стати. Ваше найбільше бажання—це допомогти їм сягнути свого божественного потенціалу. В офіційно затвердженій меті семінарій та інститутів особлива увага приділяється тому, щоб допомогти студентам дізнатися про вчення Ісуса Христа та Його Спокуту, навчитися покладатися на них і підготуватися до храмових обрядів священства і вічного життя. Працюючи над цими цілями, ви допомагаєте студентам мати захист від “вогненн[их] стрі[л] супротивника”1, а також зміцнюєте їхню рішучість залишатися вірними святими останніх днів, які очікують на прихід Спасителя. Ви допомагаєте їм підготуватися до майбутніх ролей у своїй сім’ї, Церкві та громаді, де вони зможуть застосовувати принципи праведного провідництва та показувати хороший приклад.
Обмірковуючи те, які теми могли би бути корисними, я подумала про величезні благословення того, що навчальний план семінарії відповідає програмі За Мною йдіть і про те, якою силою для молоді та їхніх сімей він може бути. Я подумала про дорослу молодь, яка живе самостійно, і про те, як “зосереджений на домівці” метод вивчення євангелії в інституті може бути застосований до них. Я також думала над способами, у які можна зробити навчання таким, що відповідає потребам молоді і молодих дорослих. Після обмірковування я прийшла до висновку, що, шукаючи особисте одкровення і радячись з іншими вчителями й адміністраторами, ви можете знайти відповіді, як усе це виконати.
Отже, замість цього я хочу зосередитися на кількох принципах. Принципи, які я хочу обговорити, знаходяться у категорії “Що я б хотіла знати, коли була вчителькою семінарії”. Служіння вчителькою семінарії рано вранці протягом шести років було чудовою можливістю і благословенням. У приході, де я навчала, була велика група студентів, які відвідували старші класи у 10 різних школах. Вони всі жили в різних місцях, але були об’єднані дружбою. Я хотіла б сказати, що була надзвичайною вчителькою, але можу сказати, що протягом тих років я дещо засвоїла і хочу поділитися з вами двома принципами з цього.
Перший принцип, якого я навчилася,—це давати студентам духовне “м’ясо”. Молоді та молодим дорослим у ці останні дні потрібне духовне “м’ясо” євангелії. Це допоможе їм знаходити відповіді на складні запитання, які виникають, і протистояти тиску, який може відводити їх від шляху завітів. Вони можуть з цим упоратися. Це потрібно їм! Нам слід приділяти час, щоб молитися і готуватися—не лише за матеріалами уроків, але й знаходити час для студентів, аби знайомитися з ними, щоб розуміти їхні потреби. Так ми зможемо знати, що з підготовленого матеріалу використовувати на уроці. Тоді наші зусилля зможуть відповідати цьому заклику: “Я голодував був—і ви нагодували мене”2. Дозвольте мені поділитися кількома прикладами.
Коли я, будучи підлітком, відвідувала семінарію на сході Сполучених Штатів, члени приходу жили на великій відстані одне від одного. Серед старшокласників у нашій великій школі крім мене і моїх сестер було лише ще два члени Церкви. Негативний вплив у суспільстві був великим. Це був час бурхливих подій, які вносили розмежування у суспільство, зокрема заворушення у містах, що загострювалися конфліктами з представниками влади, широкомасштабні расові протести, війни на іншому боці земної кулі та антивоєнні акції в нашій країні. Спосіб життя у стилі “вільної любові”, вільне вживання марихуани і сильнодіючих наркотиків створили середовище, де процвітав індивідуалізм та схвалювалася відмова від моральних норм. Політичні вбивства та значні розбіжності в думках щодо того, як має функціонувати уряд, розділили людей на непримиримі табори. Бурхливе десятиліття нарешті закінчилося на гарній ноті, коли перша людина висадилася на місяці3. Чи щось з цього нагадує соціальне оточення, в якому знаходиться сьогодні наша молодь і молоді дорослі?
З початком навчання у старших класах для мене настав час відкриття і прийняття рішень, які виходили за межі мого дому і сім’ї. Я дізналася про різні мирські філософії і почала ставити під сумнів істинність усього того, чого навчилася у своєму дитинстві від своїх вірних батьків і вчителів у Церкві. Моєю першою вчителькою семінарії була сестра Томандер, жінка з сивим волоссям і суворими нормами, у якої був величезний досвід у Церкві і глибоке свідчення про євангелію. Того року вона закликала нас прочитати повністю Книгу Мормона і приходити щодня підготовленими до обговорення того, що ми прочитали.
Натхненне й змістовне вивчення доктрини з сестрою Томандер дуже сильно вплинуло на моє свідчення. Я не сумнівалася, що вона знає, що Церква істинна, бо вона приходила добре підготовленою, аби доступно пояснити вірші, які ми прочитали, і вона свідчила про ці істини. Було очевидним, що вона приділяла час підготовці, аби поділитися тим, що, на її думку, було найважливішим. Я не пам’ятаю ніяких ігор, вечірок чи пригощень, але я пам’ятаю духовні виклики, духовні заохочення і духовну щоденну їжу. На кожному уроці не було чогось популярно привабливого, але щодня, коли вчителька відповідала з терпінням і заохоченням на щирі запитання студентів, ми отримували підтримку і підбадьорення. Її сміливе запрошення і високі очікування дуже сильно вплинули на моє життя. Сестра Томандер—це та людина, яку я хочу побачити і якій я хочу подякувати, коли перейду на інший бік завіси!
Я порівнюю цей рік з роком, коли я була у старшому класі. Учитель семінарії був веселим і дружелюбним, однак цікаво, що в дійсності я майже не відчувала з ним зв’язку. Проходили тижні, але його спосіб викладення матеріалу був дуже недбалим. Було очевидно, що студенти не ставилися до нього серйозно: старші дівчата, сидячи на задніх рядах, фарбували нігті на руках, хлопці жартували один над одним, а решта студентів обмінювалися записками, щоб розважити себе. Хоча ми були досить впевнені, що у нього було свідчення про євангелію, бо він був колишнім місіонером, ми намагалися не ставити йому доктринальних запитань, бо його відповіді були часто поверховими або нечіткими, і ми не були впевнені, що він міг відповісти на запитання. Навчання у семінарії виконувало важливу соціальну мету, однак не надавало духовного досвіду.
Ви знайомі із запитанням Павла у 1 Коринтянам: “Бо коли сурма звук невиразний дає,—хто до бою готовитись буде?”4 Будучи вчителями євангелії для підростаючого покоління, нам слід “звучати, як сурма, що дає виразний звук”. У старозавітні часи сурмою був ріг, в основному ріг барана, який видавав простий і чіткий звук. Його використовували, аби збирати Господній народ для поклоніння, для попередження про небезпеку і для передачі настанов під час війни. У стародавні часи під час битв шум і галас війни створював хаос. Якби командир не міг ясно спілкуватися з військами, то армія зазнала б певної поразки. Отже використовували “виразну сурму”. Кожен воїн був навчений розпізнавати звук, щоб навіть у складних обставинах кожен знав, що робити: наступати або відступати, йти в атаку правим флангом чи лівим5.
Сестра Томандер була тією сурмою для мене. Нам слід бути цією сурмою, тим довіреним голосом, що навчає про вічну істину під час цих швидкозмінних, постійно мінливих світових цінностей. Нам слід казати нашим студентам істину і допомагати їм отримувати відповіді як на запитання чому, так і на запитання що. Ми можемо робити це “у м’якості і лагідності”6, але ми мусимо це робити. Як один учитель семінарії сказав: “Ми не дуємо в сурму комусь у вухо, але й не передаємо послання з обережністю; натомість, звук заклику має бути приємним, переконливим і чітким”7. Будучи вчителькою семінарії, я зрозуміла, що молодим людям дійсно подобаються цікаві навчальні вправи і їм необхідно спілкуватися з однолітками, але студенти також хочуть отримувати справжні відповіді на євангельські запитання і чути практичні ідеї, як застосовувати євангельські принципи у своєму житті.
Другий принцип, який, як я зрозуміла, був важливим,—це встановлювати зв’язок зі щирою турботою. Як нам встановити зв’язок з нашими студентами належно і змістовно? Мова, безумовно, може впливати. Наприклад, якщо я намагаюся говорити зі студентами мовою кекчі, а вони розуміють лише тагальську, я не зможу донести до них послання. На щастя, є дві міжнародні мови, які вся молодь і молоді дорослі розуміють: мова Духа і мова любові.
Першу мову, мову Духа, розуміють усі, хто шукає істину. Як навчав старійшина Джозеф Б. Віртлін: “У Церкві не існує мовних бар’єрів. Є могутня сила, яка перевищує силу послань, передану лише словами, ця сила послань передається до наших сердець Духом.… , незалежно від мови чи діалекту. Це універсальний Посланець, який доходить до кожного серця, що налаштоване Його отримати”8.
Дух спілкується від серця до серця. Павло нагадав святим у Римі: “Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми—діти Божі”9. Якщо ми будемо шукати Святого Духа, слухати Його і слідувати Його підказкам, ми отримаємо натхнення, як спілкуватися з нашими студентами через Духа у зрозумілий для них спосіб. Коли ми ретельно готуємося і використовуємо матеріали, розроблені натхненими авторами навчального плану, це допомагає не відходити від основних учень, які, як нам відомо, мають найбільшу силу змінювати серця і життя. Найголовніше—це прагнути особистого одкровення щодо того чим ділитися і як ділитися тим, що ви підготували. Мова Духа буде доносити набагато більше, ніж ви може сказати.
Інша мова, яка допоможе вам встановлювати зв’язок зі студентами—це мова любові. Через те, що любов також має божественне походження, вона теж промовляє від серця до серця. Апостол Іван, який бачив Спасителя, поділився цією простою істиною: “Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив”10. Те саме відбувається й у стосунках людини з людиною. Ви чули вислів: “Людям не цікаво, скільки ви знаєте, аж доки вони не зрозуміють, наскільки ви піклуєтеся”11. Наш далекосяжний вплив як вчителів буде безпосередньо залежати від Христової любові, яку ми маємо до наших студентів.
Ви, вірогідно, чули про концепцію “мов любові”12. Це такі способи виявлення любові, які розуміються і приймаються іншими людьми відповідно до їхньої особистості та впливу їхнього минулого досвіду. Різні люди можуть швидше реагувати на одну мову любові, ніж на іншу, але всі студенти побачать вашу щиру турботу хоча б в одному з трьох способів, про які я сьогодні розповім.
Один зі способів виявлення любові—це слова підтримки. Ось фрази, які заохочують і підтримують: “Ти можеш це зробити” або “Ти дійсно вдосконалюєшся”, або “Я пишаюся твоєю наполегливою працею”. Ці слова повідомляють студенту або студентці, що їх цінують і вони здібні. Любляча підтримка, виявлена Спасителем Джорджу Міллеру, записана в Ученні і Завітах, є чудовим прикладом цієї мови любові. Описуючи його, як людину “непідступн[у]”, Ісус Христос продовжив, кажучи про нього: “Йому можна довіряти через цілісність його серця; і за ту любов, що він має до Мого свідчення, Я, Господь, люблю його”13. Більшість з нас не пам’ятають ім’я цього одного з перших навернених, але я можу лише уявити, як ці слова підтримки мали зміцнити свідчення Джорджа про відновлену євангелію, а також його любов до Спасителя.
Одні з найпотужніших слів—це вирази вдячності, такі як “Дякую” та інші. Як спостережливий і люблячий учитель підлітків або дорослої молоді ви можете помічати прості речі, які студенти роблять для вас чи для інших у класі, або чути від інших, що хороше студенти роблять у школі чи у громаді, та висловлювати за це подяку. Якщо ви надішлете батькам студента лист про щось хороше, що ви помітили у їхньому підліткові, це також допоможе студенту повірити в себе та у свої сили. Усі ці види підтримки розбудовують і зміцнюють стосунки, поглиблюють відчуття щирої турботи між учителем і студентом, що у свою чергу підсилює вплив Духа в їхньому житті.
Ще один спосіб виявлення любові—це служіння. Щоденна підготовка за допомогою матеріалів, що надихають і просвітлюють—це величезний акт служіння і любові! Можливо, молодь не завжди буде щодня помічати затрачений вами час та зусилля на підготовку, однак з часом їхня духовна чутливість зросте, і вони хвалитимуть вас14, як я хвалю свою сестру Томандер.
Дозвольте мені розповісти вам, як дві вчительки виявляють свою любов через служіння. У Зімбабве одну вчительку семінарії було покликано прямо перед тим, як почалася світова пандемія. Студенти були раді щодня зустрічатися перед початком шкільних занять, і щойно вони звикли до розкладу, як їм заборонили збиратися разом. Учителька мала вирішити дилему: у більшості студентів не було вдома доступу до інтернету, отже онлайн заняття були неможливими. Тому, аби переконатися, що її студенти щодня отримували духовну їжу, вона почала створювати уроки з уривків з Писань, із запитань, над якими треба подумати, з мемів і відео, які вона щодня відсилала через WhatsApp, соціальну платформу, доступну для її студентів. Її студенти “насичува[лись] добрим словом Бога”15 навіть у цей час соціального дистанціювання16. Вони помічали і цінували це служіння як вияв її любові. У відповідь вони ділилися власними духовними думками і з нетерпінням очікували свою денну порцію духовного спрямування і підтримки з Писань.
У вчительки з Норвегії протилежне випробування. Її заняття проходять лише онлайн, бо її студенти живуть по всій країні. Проте незалежно від того, куди вона подорожує по світу чи котра година в місці її перебування, вона готова навчати своїх студентів рано вранці з любов’ю та щирою зацікавленістю. Попри географічну віддаленість і нечасте спілкування віч-на-віч, вона знає щось про індивідуальні особливості та інтереси кожного з них. Незалежно від того, чи бачить вона їхні обличчя через камеру, чи ні, вона вітає їх і залучає до уроку. Вона створює для студентів таку теплу і привітну атмосферу, в якій студенти можуть ставити запитання без страху відчуття неадекватності. Вона дає їм збагачену духовну їжу, часто користується можливістю свідчити про принципи євангелії і запрошує їх ділитися своїми власними духовними знаннями17. Як і ви, ці вчительки розмовляють мовою любові за допомогою відданого служіння.
Остання мова любові, про яку я буду говорити,—це використовувати час якісно. Використовуючи час на уроці якомога ефективніше—зосереджуючи його на духовних аспектах—ви ще будете довго впливати на своїх студентів. Замість того, щоб витрачати час на ігри, які просто виконують соціальну роль, чи присвячувати значну частину часу для підготовки створенню трудоємного роздаткового матеріалу, який може залишитися на підлозі після закінчення уроку, зосередьте увагу на тому, щоб навчати студентів розпізнавати Дух і застосовувати євангелію у їхньому житті. Коли ваші відповіді на запитання змістовні та наповнені цікавими думками, тоді ваші зусилля безумовно промовлятимуть любов. Коли ви цінуєте зусилля студентів—з повагою вислуховуючи їхні коментарі та запитання і відповідаючи обґрунтовано—це допомагає студентам зрозуміти, що ви більше переймаєтеся їхніми проблемами та потребами, ніж тим, щоб викласти матеріал, який ви просто повинні викласти у той день. Коли ви готові відійти від теми, аби відповісти на нестандартні запитання або повторити просту відповідь якось по-іншому, щоб ідея стала зрештою зрозумілою, це показує ваше щире бажання сприяти їхньому духовному й особистому розвитку—іншими словами це показує, що ви любите їх Христовою любов’ю.
З іншого боку, як для вчительки семінарії, одним з найбільших благословень для мене була можливість навчатися і дізнаватися більше про євангелію з чудових матеріалів, підготовлених Церковною системою освіти. Однак суть цього навчання полягала в тому, щоб якнайкраще підготуватися і дати студентам те, що потрібно їм, замість того, щоб із захватом розповідати про відкриття, які я для себе зробила. Ви й надалі будете отримувати благословення від можливості навчатися євангелії і навчати в семінарії та інституті, але ваші студенти будуть набагато більше благословенні, якщо ви зосередитеся на їхньому навчанні, а не на вашому власному.
Як учителька ранкової семінарії, я кажу всім вам, що я розумію, як нелегко узгоджувати потреби сім’ї, роботу і обов’язки перед громадою. Я розумію, як складно знайти достатньо часу для підготовки—і знайти достатньо часу для сну—коли треба ще зробити все інше! Я свідчу, що Господь допоможе вам, коли ви просите, шукаєте і стукаєте. Коли ви молитеся, вивчаєте і дієте за отриманими вами підказками, ви зможете дати вашим дорогоцінним студентам м’ясо євангелії—духовну їжу, яку вони потребують, щоб стати провідниками, батьками і матерями, якими вони хочуть стати і якими їм слід стати у ці останні дні. Ви зможете доносити до них істину мовою Духа і мовою любові. Ви зможете встановити зв’язок з ними завдяки щирій турботі, виявляючи таку любов, яку Небесний Батько та Ісус Христос мають до них, висловлюючи підтримку, служачи та якісно проводячи час, слухаючи їхні допитливі запитання і відповідаючи на них.
Продовжуйте навчати істини і виявляти любов у способи, які допоможуть підростаючому поколінню зміцнювати свідчення про євангелію Ісуса Христа. Намагайтеся підготувати студентів до реалізації свого божественного потенціалу, коли вони збирають Ізраїль у ці останні дні. Про це моя палка молитва і моє запрошення, в ім’я Ісуса Христа, амінь.