Благословенні миротворці
Різдвяний духовний вечір за участю Першого Президентства, 2021 р.
Неділя, 5 грудня 2021 р.
Наше любе Перше Президентство знову запросило нас зібратися разом цієї пори, коли ми починаємо святкувати Різдво. Хоча наші традиції та звичаї у різних країнах різняться, усі ми вдячні й маємо благословення бути об’єднаними у спільному поклонінні нашому Спасителю Ісусу Христу і святкуванні Його народження, яке відбулося понад дві тисячі років тому.
Одна з улюблених традицій у домівці Бассетів, а також у багатьох ваших домівках,—це розігрувати в ролях Різдвяну історію. Для нас читання слів Ісаї, Луки, Матвія, Нефія та Мормона, яке супроводжувалося співом різдвяних гімнів та розігруванням в ролях того, що сталося з Марією, Йосипом та маленьким Ісусом, було надихаючою і духовною подією, але не завжди.
Наприклад, якось у Святвечір наша отара зовсім маленьких овечок перетворилася на хор плачучих діточок. До їхнього плачу швидко приєдналися пастухи та ангели і навіть сама сповита дитинка. Наступного року отари в нас не було. Ніхто не наважився грати роль вівці, боячись, що якимось чином вівці зчинять лякаюче і страшне голосіння. Іншого року посохи пастухів перетворилися на світлові мечі, а ще іншого року ніхто не хотів бути мудрецем чи ангелом, натомість наполягаючи, щоб вдягнутися в костюми динозавра та дельфіна, що залишилися з Хелловіну. Але, можливо, наше найнезабутніше розігрування в ролях сталося тоді, коли сама новонароджена дитинка викотилася зі своїх надто високо піднятих та дуже хитких ясел і полетіла вниз на кам’яну плиту, розташовану у підніжжя каміна. Її вдалося схопити буквально за кілька сантиметрів від підлоги. Хвалю себе за те, що встиг миттєво нахилитися і впіймати її, хоча її падіння також було цілковито на моїй совісті.
Тиха ніч? Спокій скрізь? Наші розігрування Різдвяної історії краще було б назвати “Сум’яттям у хліву”. Маю визнати, що коли настає Різдвяна пора, я часто думаю, чи не слід нам спробувати дотримуватися якоїсь різдвяної традиції, яка дійсно прикликає мир?
Мир—це приємний і сповнений надії стан, якого усі ми прагнемо не лише на Різдво, а завжди. Однак по всьому світу в наш час, здається, все важче стає знайти мир. Коли цього року я вивчав Учення і Завіти, мені було нагадано про одкровення, в якому описано наші дні:
“І в той день … вся земля буде у сум’ятті, і людські серця завмиратимуть”1.
У нинішньому стані сум’яття по всій землі, де ми можемо знайти цей глибший мир, якого прагне весь світ?
Президент Рассел М. Нельсон проголосив:
“Євангелія Ісуса Христа—саме те, чого потребує цей збентежений, агресивний і стомлений світ.
Кожна дитина Бога заслуговує на те, щоб мати можливість почути і прийняти цілюще, викупительне послання Ісуса Христа. Жодне інше послання не має більшого значення для нашого щастя—так є зараз і буде завжди”2.
Послання Відновлення—це послання Різдва. Говорячи про світло зірки, яке направляло пастухів до маленького хлопчика в яслах, можна провести паралель зі стовпом світла, яке спускалось на Джозефа—в обох цих випадках поява світла передувала проголошенню великої радісної новини про явлення Христа у світ.
Послання Ісаї нашому неспокійному світові є незмінним: “Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру”3.
Старійшина Квентін Л. Кук навчав: “Один з найдорожчих нашому серцю титулів Господа і Спасителя, Ісуса Христа,—“Князь миру” [Ісая 9:5]. … Його царство буде встановлено, і в ньому будуть мир і любов”4.
Коли цього року ми читатимемо слова з євангелії від Луки, сподіваюсь, ви звернете увагу на слова “сила велика небесного війська, що Бога хвалили”, кажучи: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!”5 Я обмірковував ці слова і подумав, що, можливо, для нас буде прийнятним вважати їх проголошенням, що “на землі є нині Мир”. Можливо, вони вигукували: “Прийшов Мир!” Бо, в буквальному сенсі, того вечора у тому простому хліву на землю прийшов Сам “Князь Миру”.
У той перший день Різдва ангели звістили, що мир вже прийшов. А ще до них Яків проголосив: “Ми знали про Христа і мали надію на Його славу багато сот років перед Його пришестям; і не тільки ми самі мали надію на Його славу, але також усі святі пророки, які були перед нами”6.
А ще Ісая пророкував, тепер вже про наші дні, написавши: “Які гарні на горах ноги благовісника [або благовісників], що звіщає про мир, що добро провіщає”7.
Тож, хто ці чудові люди, що звіщають про мир? Спаситель сказав Своїм учням і в Галілеї, і в землі Щедрій, що “блаженні миротворці: бо вони синами Божими стануть”8.
Крім того, цар Веніямин навчав: “І ось, через той завіт, який ви склали, вас будуть називати дітьми Христа, Його синами, і Його дочками; бо знайте, цього дня Він духовно народив вас; бо ви кажете, що ваші серця змінилися через віру в Його імʼя; отже, ви народилися від Нього і стали Його синами і Його дочками”9.
Ми з вами є завітними дітьми Ісуса Христа; кожен з нас є Його дитиною. Пам’ятайте, Він сказав, що миротворців буде названо дітьми Бога. Тому ми—діти Бога—маємо бути миротворцями. Це наш завітний обов’язок. Ми з вами змінюємо на краще сьогоднішній неспокійний світ, стараючись бути миротворцями—у наших домівках, наших зібраннях, наших громадах, навіть по всьому світу, нашою добротою, нашими добрими справами і нашими словами—і особисто, і віртуально. Віддано “проголошуймо мир”, свідчачи про Нього і словом, і ділом.
І знову, у євангелії від Луки ми читаємо:
“І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: “Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь”.
І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала.
А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено”10.
Так само, “ходім” і “розповімо” послання миру “про Цю Дитину”. Це те послання, яке наші місіонери несуть нашим рідним і друзям; це живе послання, яким діляться місіонери служіння, коли служать, наслідуючи Спасителя. Це послання, яке ми проголошуємо, виявляючи любов, ділячись ним і запрошуючи тих, хто навколо нас, стати причасниками надії та миру, які несе добра звістка про Ісуса Христа.
Тож, повертаючись до розігрування в ролях Різдвяної історії, яке ми, Бассети, хаотично намагаємося робити щороку на Різдво,—чому ми наполягаємо на дотриманні цієї традиції, заохочуючи наших дітей та онуків відтворювати для нас ту найпрекраснішу з усіх ночей, коли явилися ангели зі звісткою великої радості?
Відповідь на це проста і приємна: “Ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів”11.
Так, ми бачимо, що вся земля перебуває у сум’ятті, і що людські серця завмирають. Однак, незважаючи на труднощі, стикаючись з протидією та серед сум’яття, продовжуймо звіщати мир у цю пору й завжди, готуючись самі й готуючи всіх, хто навколо нас, до величного повернення Князя Миру, Самого Господа, Спасителя і Викупителя, Ісуса Христа. Я ще раз повторю слова, сказані Президентом Нельсоном: “Кожна дитина Бога заслуговує на те, щоб мати можливість почути і прийняти цілюще, викупительне послання Ісуса Христа”.
Проголошуймо мир, святкуючи народження нашого Спасителя та вшановуючи Його життя і місію у цю Різдвяну пору й завжди. Про це моя молитва, в ім’я Ісуса Христа, амінь.