Світе, Царя свого прийми!
Різдвяний духовний вечір за участю Першого Президентства, 2022 р.
Неділя, 4 грудня 2022 р.
Відкрити наші серця, щоб прийняти
Спокій і тепло натхненної музики просто наповнює наші душі.
З Різдвом Христовим!
То був грудень 1943 року. Світ охопила Друга світова війна. Усі непокоїлися про своїх близьких на далеких берегах, а вдома це занепокоєння підсилювалося ще й браком коштів та їжі. У час, коли сімейний бюджет був дуже обмежений, для мого батька, Гарольда Хіллама, якому тоді було дев’ять років, було справжнім дивом отримати на Різдво подарунок — іграшковий потяг з рейками. То був не пересічний старий потяг; цей потяг їхав рейками сам. Його не треба було підштовхувати. Здавалося неможливим, щоб такий дивовижний подарунок був реальністю. Яким же скарбом був той потяг для Гарольда!
Через кілька років, коли наближалося інше Різдво, світ починав відновлюватись після війни. Проте економічна ситуація у маленькому Сент-Ентоні, шт. Айдахо, не покращувалася, а в сім’ї мого батька вона ще й погіршилася. Батько Гарольда сильно захворів і ледь не помер. Ніхто не чекав на подарунки того Різдва — ні Гарольд, ні його молодший брат, Арнольд.
За кілька днів до Різдва батько Гарольда підійшов до нього і тихо запитав: “Гарольде, ти б не міг дати свого потяга Арнольду, щоб у нього цього року був різдвяний подарунок?”
Чи правильно він почув свого батька? Віддати свого улюбленого потяга? Це було найважче, про що його могли попросити.
Настав різдвяний ранок і Арнольд вигукнув від радості, отримавши потяга, саме такого, який був у Гарольда.
Невдовзі Арнольд помітив, що Гарольд більше не грається своїм потягом. Зрештою, Арнольд зрозумів, що його улюблений подарунок був не лише “точнісінько такий”, як потяг Гарольда — то й був потяг Гарольда! Коли Арнольд зрозумів, чого коштував його подарунок, той потяг став безцінним.
Для мене ця історія з життя моєї сім’ї сама по собі є даром — і не лише тому, що нагадує про мого любого батька та його улюбленого брата. Але навіть важливішим є те, що вона нагадує мені про жертву — жертву і любов Улюбленого Сина Бога — Того, Чиє народження ми святкуємо.
Ісус Христос був і є нашим першим і вічним даром Різдва. Я свідчу про істинність того, що Він народився, Він жив і Він помер за нас, і Він живе ― досі!
Як же ми благословенні, що є людьми, які приймають цей радісний дар! У моїй улюбленій різдвяній пісні сказано: “Світе, зустрінь свого Творця! Царя свого прийми!”1
Старійшина Ніл А. Максвел навчав: “Враховуючи те, що дав нам Бог, нам слід було б досить добре навчитися приймати. Але ми цього не вміємо. Нам, хто вважає себе доволі самодостатніми і незалежними, приймати часто незручно і навіть складно. …
Але дари Бога, на відміну від тих, які даруються у святкову пору, є вічними і незнищуваними, і створюють тривале Різдво, яке ніколи не минає!2
То як же нам належним чином прийняти такий дорогоцінний дар? Як нам вибирати щодня дар нашого Спасителя, Його любові і Його вічної Спокути?
Давайте відійдемо від теми морозних візерунків на вікнах та смугастих карамельних посохів, і давайте навчимося у смиренних, взутих у сандалі, перших людей, які прийняли Спасителя.
Прийняти Його святість
Коли наближався час народження Спасителя, Марія та Йосип просувалися метушливим Віфлеємом, але заїзди були переповнені. Невже ніхто не мав для них кімнати? Невже ніхто не дасть їм можливості спочити? Марія знала про дар, який вона носила, але ніхто не мав місця, щоб цей дар прийняти, щоб прийняти Його.
Ми не можемо повністю зрозуміти, що тоді відчували Марія та Йосип, але я завжди уявляла, що вони йшли вперед зі спокійною силою і довірою. Дослухавшись до запрошення ангела “не [боятися]”3, і готуючись тепер до народження Ісуса, вони змогли полишити надію поселитися у зручному місці і натомість вмостилися у тихому, скромному хліву. Але те, що могло здаватися непривітним оточенням, таким не залишалося. Господь невдовзі наповнив ту порожнечу святістю.
Як сказано у відомих словах у Лука 2:7: “І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них”.
Наш Спаситель — той славетний дар життя, надії та обіцяння — прийшов на землю.
Чи можемо ми підготувати у наших серцях місце, щоб прийняти Христа і дозволити Його святості наповнити нашу порожнечу? Як Марія і Йосип ми можемо довіряти Йому навіть за приголомшуючих обставин. Скерування і навіть чудеса, які приходять у наше життя, вірогідно відбудуться не посеред суєти і поспіху, і не на сценах чи стадіонах, але у спокійних місцях, де ми живемо і працюємо, де ми потребуємо допомоги. Коли б не виникли наші скромні потреби, ми можемо отримати й отримаємо відповіді на наші пошепки промовлені молитви.
Прийняти Його запрошення діяти
Чи не чудово те, що деякі з перших людей, які прийняли Агнця Божого, були пастухами?
Ніч накрила землю, а пройняті благоговінням пастухи зібралися під яскравими променями світла, коли небеса і земля об’єдналися у надзвичайній події народження Спасителя.
“Та ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику. …
Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”4.
Ми радіємо тому, що ці віддані пастухи не відклали прийняття свого Царя, а поквапилися зустріти Його. Від них ми дізнаємося, що приймати — означає діяти. Лука каже нам, що пастухи “прийшли, поспішаючи, і знайшли … Дитинку, що в яслах лежала”5.
Часто наші спокійні маленькі підказки від Господа можуть не прийматися, оскільки вони не вписуються у наші календарі, плани і наш розклад. Ця різдвяна історія нагадує нам про необхідність бути схожими на цих відданих пастухів, які не відкладали дій, необхідних для прийняття свого Царя.
Чи звернули ви увагу на те, що Лука додав у цю різдвяну розповідь чудову думку, що прийняти Його — це ділитися новиною про Нього. І пояснив: “А побачивши [Ісуса], розповіли про все те, що про цю Дитину було їм звіщено”?6 Ці пастухи отримали послання з небес, і поспішили, і негайно після того стали посланцями небес, проголошуючи свою радість світові і запрошуючи всіх “Царя свого прийми!”7
Прийняти з міцною вірою
А тепер давайте поговоримо про мудреців. Вони виділяються серед усіх видатних шукачів Ісуса Христа. Вони все своє життя старанно чекали на небесну ознаку, і коли вона явилася, то залишили зручні домівки, роботу, сім’ю і друзів, аби піти за зіркою і знайти свого Царя.
На відміну від шляху пастухів, їхній шлях був тривалим і забрав багато часу. Їм потрібно було шукати, запитувати, чекати і йти, а потім робити це знову, доки вони зрештою не побачили маленьке дитя з Марією, Його матір’ю. Вони принесли найдорогоцінніші дари, і впали і поклонилися Йому8.
Я часто запитувала себе: чи старанно ми шукаємо Христа у нашому прийнятті Його і чи дозволяємо Йому скеровувати нашу подорож до незнайомих місць і людей? Як ми можемо висловити нашу вдячність нашими дарами і поклонінням?
Благословенні ті, хто приймають
Тому ось вона — велична історія Різдва.
Мої любі друзі, благословенні ті, хто приймають. Яким би улюбленим не був подарунок потяга моєму батькові і чудові дари часу і скарбів, даровані у сім’ях повсюди, ці дари бліднуть у порівнянні з отриманням істинного дару Різдва — дару Ісуса Христа.
“Бо яка користь людині від дару, який дарується їй, якщо вона не приймає дар?”9
Розгляньте цей уривок у світлі цієї вічної істини: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”10.
Мені подобається обіцяння, що ті, хто щиро прийме дар Христа, наданий у ту святу ніч, матиме вічне життя!
Тому ми бачимо, що намагаючись щодня ще більше прийняти Христа, ми підготуємося стати такими, якими пророк, Президент Рассел М. Нельсон, запросив нас стати: “люд[ьми], які є здатними, готовими і гідними [прийняти] Господа, коли Він прийде знов; люд[ьми], які вже зробили свій вибір на користь Ісуса Христа”11.
Як же прекрасно уявляти той день, коли ми всі разом знову проголосимо: “Світе [і кожен з нас], зустрінь свого Творця! Царя свого прийми!”12 В ім’я Ісуса Христа, амінь.