Повна історія Різдва
Різдво викликає почуття ніжності, радості і любові. І, як підтвердить будь-хто з батьків, подібні почуття зазвичай виникають при народженні кожної дитини. Звичайно ж, народження Христа не було схожим на інші. Дорогоцінні деталі---подорож до Віфлеєму, переповнений заїзд, прості ясла, новоявлена зірка та служіння ангелів---роблять Його історію народження надзвичайною. Проте історія народження Спасителя---лише одна з причин того, чому ми відчуваємо Духа в Різдвяну пору. Різдво---це не лише святкування того, як Ісус прийшов в цей світ, але й пізнання того, Ким Він є---нашим Господом і Спасителем Ісусом Христом---і чому Він прийшов.
Президент Томас С. Монсон навчав: “Завдяки тому, що Він прийшов на землю, … ми [можемо] мати радість і щастя у своєму житті та мир кожного дня року. … Завдяки тому, що Він прийшов, наше смертне існування має значення”1.
Першонароджений Батька
Розуміння цієї фрази стає яснішим, коли ми роздумуємо над повною історією Різдва. Як пояснив Президент Гордон Б. Хінклі: “Не було б Різдва, якби не було Великодня. Маленький Ісус був би ще однією простою дитиною без Христа-Викупителя з Гефсиманії і Голгофи, і того тріумфального факту воскресіння”2.
Народження Ісуса у Віфлеємі---це не початок історії, а Голгофа---не кінець. Писання навчають, що Він був “споконвіку … в Бога”3 в доземній Нараді на Небесах. Ми також були там, де знали Його як Єгову, Першонародженого нашого Вічного Батька4. Ми дізналися, що Він виконає головну роль Творця і Викупителя цього світу. Ми вигукували від радості, коли приймали величний план щастя нашого Батька5. Хоча й були ті, хто повстав проти Божого плану, ми були серед тих, хто повірив в Ісуса Христа. Ми охоче прийняли ризики смертного існування, тому що були впевнені, що Ісус виконає волю Батька, що через Нього ми будемо спасенні.
Народження Єдинонародженого Сина Бога
Тут, на землі, спогади про наше колишнє життя вкриті завісою забуття. Метою нашого приходу на землю було навчитися “ходи[ти] вірою, а не видінням”6.
Щоб зміцнити ту віру, Бог послав пророків, які передбачали і передрікали пришестя обіцяного Месії. Одним з таких пророків був Нефій, який у видінні побачив дерево, що було надзвичайно гарним і білим. Коли він попросив про пояснення свого видіння, йому були показані місто Назарет і Марія, діва неперевершено прекрасна й пречиста. Потім ангел, що з’явився Нефію, поставив йому це надзвичайно глибоке запитання: “Чи знаєш ти про поблажливість Бога?” Іншими словами: “Чи розумієш ти, чому Сам Бог прийде в цей світ, чому Він спуститься нижче всього?” Відповідь Нефія була дещо невпевненою: “Я знаю, що Він любить Своїх дітей; проте я не знаю значення усього цього”.
Потім ангел сказав: “Діва, яку ти бачиш, це матір Сина Божого від плоті людської”. Нефій побачив Марію, яка тримала дитину в руках, і ангел від радості вигукнув: “Ти бачиш Агнця Божого, … Сина Батька Вічного!” Зненацька значення дерева---і причина, чому ми святкуємо народження Христа---стали зрозумілішими для Нефія. Він сказав: “Воно є любов Божа, яка проливається всюди в серця дітей людських; отже, вона бажаніша за все”. “Так,---додав ангел,---і найрадісніша для душі”7.
Зрештою, майже через 600 років після видіння Нефія, довгоочікуваний день, про який так довго пророкували, настав. Ісус пройшов крізь завісу й увійшов у цей світ безпомічним немовлям, несхожим на жодне інше. Першонароджений Син Бога в дусі став Його Єдинонародженим Сином у плоті. Ця дитина, народжена в найбідніших обставинах, понесе на Своїх плечах спасіння Божої вічної сім’ї! Дійсно, надії і страхи усіх років зосередилися тієї ночі в маленькому місті Віфлеєм8.
Але, звичайно ж, історія на тому не закінчилася. Незважаючи на дивовижне народження Спасителя, ще більші дива мали скоро відбутися.
Те, що належить Батькові
Ми майже нічого не знаємо про ранні роки Ісуса. Нам сказано, що Він “зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей”9. У віці 12 років Він висловив бажання “бути в тому, що належить [Його] Отцеві”10. Що означало явити світові “велик[у] й прекрасн[у] любов” Батька до Своїх дітей11.
“Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, … щоб через Нього світ спасся”12.
Роботою Його Батька було---“ходи[ти], добро чинячи”13. Це була робота співчуття---“зціляти хворих, оживляти мертвих, да[вати] кульгавим ходити, сліпим повер[тати] зір, і глухим---слух”14.
Роботою Його Батька було---відкривати очі нашої віри, пробуджувати наші духовні почуття і зцілювати наш біль, нашу гординю, наші хвороби і наші гріхи. Це було “допомогти [нам в наших] недугах”. А щоб це здійснити, Ісус добровільно витерпів біль, відторгнення, страждання й усі можливі спокуси15.
Роботою Його Батька було---допомогти нам виконати нашу мету на землі---підготувати нас, щоб ми могли “жити [з Ним] на Небі”16. Іншими словами, роботою Його Батька було---і досі є---“здійснювати безсмертя і вічне життя людини”17.
Спокута Ісуса Христа
Зрештою, повна історія Різдва досягає кульмінації в останні три дні життя Спасителя. В цей важливий період Спаситель пройшов від Гефсиманського саду до хреста Голгофи і до гробниці в саду. Старійшина Джеффрі Р. Холланд навчав, що “вплив і ефект” того моменту “сягне … початку часів, а також майбутнього … через всю вічність”18.
Коли на кону стояла доля кожної людської душі, Ісус фактично сам увійшов в Гефсиманський сад. Після того відбулися допит, бичування і, зрештою, болісна смерть на хресті. З тими самими смиренням і покірністю, з якими Він проголошував з самого початку: “Ось Я, пошли Мене”19, зараз Він сказав: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!”20.
Земля стогнала, Його друзі тужили, а темрява покрила землю. Спаситель перейшов до світу духів, де “незліченне товариство духів праведних”---праведних душ, що померли---очікували Його прихід. В разючій подобі до того, що відбувалося на початку часів, сини і дочки Бога вигукували від радості і схилялися для поклоніння своєму Визволителю21.
Воскресіння Світла світу
Скоро настав час для Спасителя знову прийняти Своє фізичне тіло і завершити Свою перемогу над смертю. Рано-вранці весняного дня, в перший день тижня, Марія Магдалина пішла до Його гробниці і побачила, що та порожня. Вона була першою з тих, хто почув Його голос і побачив Його улюблене обличчя. Пізніше Ісус явився Своїм апостолам, запрошуючи їх поглянути на Його руки і ноги, “доторкн[ути]ся до [Нього] й дізнат[и]сь”22, що то дійсно був Він---що їхній Викупитель знову живе!
Та “радість велик[а]”23, яку ми святкуємо на Різдво---не лише те, що Христос народився, але й те, що Він жив серед нас, віддав Своє життя за нас, воскрес і, зрештою, завершив роботу, яку Його Батько заповідав Йому виконати24. Ми радіємо, тому що збентеження і хаос цього світу можуть бути заспокоєні обіцянням, даним нам з самого початку, обіцянням, виконаним Спокутою Ісуса Христа. З цієї причини історія Різдва не є повною без історії Великодня. Саме Спасителева викупна жертва зробила тиху ніч у Віфлеємі святою. Саме Його дар викуплення змусив нас вигукувати від радості в доземному світі, дар, що зцілює хворих, повертає зір сліпим і витирає всі сльози25.
Світло, яке ми любимо в Різдвяну пору, походить від Світла світу, Ісуса Христа. Історія, яку ми так цінуємо на Різдво, розповідає про Батьковий план щастя, здійснення якого уможливив Христос. Дар, що робить Різдвяну пору священною,---це Його життя, яке Він віддав, аби ми могли мати вічне життя. Давайте ж приймемо цей дар і поділимося Його любов’ю і Його євангелією з усім світом, особливо у цю чудову пору року. Я молюся про це у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.