Питання чесності
Автор живе в шт. Юта, США.
Що важливіше: нагорода чи правда?
“Щоб учинили ви добре” (2 Коринтянам 13:7).
“Крісті, це тобі”,—сказала її вчителька пані Девін. Вона подала Крісті конверт.
“Дякую!”—сказала Крісті. Вона відкрила конверт і прочитала повідомлення всередині.
Вітаємо! Ви—одна із шести учнів, обраних вашими однокласниками для отримання нагороди “Видатний громадянин” для п’ятикласників. Будь ласка, дайте відповіді на запитання внизу і подайте їх до офісу до кінця дня для розгляду нашими суддями.
Крісті схвильовано стисла конверт. Вона не могла дочекатися, щоб показати це друзям!
“Знаєш, що?!—сказала вона Габріелі за обідом.—Можливо, я отримаю нагороду”.
“Це чудово!”—сказала Габріела.
“Мені лише потрібно спочатку відповісти на всі ці запитання,—сказала Крісті.— Але я вже не знаю, про що ще цікаве можна було б написати. Наприклад, таке запитання: “Що доброго ви зробили для своєї громади?” Взагалі нічого не можу придумати”.
“Мабуть, ти можеш написати щось таке, що, ти думаєш, було б добре зробити,—сказала Габріела.— Це не так уже й важливо. Вони просто хочуть дізнатися, яка ти людина”.
Крісті була не в захваті від ідеї щось придумувати. Але, можливо, вона могла б написати щось таке, що планує зробити в майбутньому. Вона думала, постукуючи олівцем по сторінці.
Потім вона пригадала оголошення, що бачила на громадській бібліотеці: “Потрібні волонтери для допомоги початківцям з читання”. Їй подобалося допомагати читати своїм молодшим братику і сестричці. Було б цікаво допомагати й іншим дітям. Вона ще не записалася на цю програму, … але вона хотіла! Вона написала: “Працюю волонтером у бібліотеці, допомагаючи дітям вчитися читати”.
Крісті подивилася на те, що написала. Вона відчула в горлі невеликий клубок і намагалася його проковтнути. Але неприємне відчуття, здавалося, тільки посилилося, коли вона пішла до офісу і подала свої відповіді.
Коли Крісті поверталася додому зі школи, вона ледь пересувала ноги. Під час вечері їй не хотілося їсти.
“Ти в порядку, люба?”—спитала мама.
Крісті глибоко зітхнула. “Не дуже”.
“Хочеш поговорити про це?”—запитав тато.
Крісті пояснила, що вона зробила. “Відтоді я не відчувала спокою”. Вона склала руки і сповзла зі стільця.
“Я рада, що ти нам розповіла”. Мама стиснула долоню Крісті. “Це перший крок, щоб усе виправити”.
“І я знаю, яким буде наступний крок”,—сказала Крісті з усмішкою. Сама думка про те, що вона зробить, принесла їй полегшення.
Того вечора, коли вона молилася, вона сказала Небесному Батькові, що вибачається за свою нечесність. Вона знала, що Він допоможе їй покаятися і все виправити.
Наступного ранку Крісті пішла до шкільного офісу. Вона відчинила двері і зайшла в кімнату …
Ілюстрації Морган Біссент