Молитви за Тессу
Автор живе в шт. Колорадо, США.
“Ніхто не хоче брати мене в команду”,—сказала Тесса.
“Хто разом з Богом? Хто? Вже треба з’ясувать” (Гімни, № 159).
Тесса дивилася вниз на своє взуття. Попереду був урок фізкультури. Діти вибирали гравців у команди для гри у кікбол. Вона знала, що її виберуть останньою. Так було завжди.
Невдовзі не залишилося нікого, крім Тесси. “Здається, ми знову застрягли з нею”,—прошепотів капітан команди своєму другові. Вони обидва захихикали.
Тесса удала, ніби не почула.
Минуло кілька хвилин гри, дівчинка з іншої команди кинула м’яч. Він летів прямо на Тессу!
“Я покажу їм, що можу грати!”—подумала Тесса. Вона кинулася вперед, щоб зловити м’яч. Але він вдарив їй у руки і, відскочивши, впав на землю.
“Ти взагалі можеш зробити щось нормально?”—запитав капітан команди.
Тесса обернулася прямо до нього. “Ну і добре! Більше я вам заважати не буду!” Вона зупинила м’яч і сильно його вдарила.
Шондра, найкраща подруга Тесси, побігла за нею. “Почекай, усе гаразд,—сказала Шондра,—Кожен може впустити м’яч”.
“Серйозно? Тоді чому ніхто не хоче мати мене у своїй команді?”—промовила Тесса.
“Можливо тому що ти дуже злишся”,—сказала Шондра. Вона повернулася і пішла до інших дітей, які чекали в стороні.
Тесса сіла на лаву в куті ігрового майданчика. Її очі наповнилися сльозами. Вона не хотіла, щоб її батькам телефонували зі школи знову. Таке вже було раніше. Тоді директор сказала, що Тессі важко ладити з іншими дітьми.
Тесса не знала, чому вона поводиться саме так. Їй не хотілося створювати проблеми. Іноді вона просто дуже сердилася й засмучувалася і не могла тримати це в собі.
Тесса важко зітхнула. “Я ніколи не зможу вписатися”,—сказала вона собі.
Коли уроки закінчилися, Тесса швидко вибігла на вулицю. Мама вже чекала на неї, щоб забрати додому. Вона слухала, як Тесса розповідала про свій день.
“Мене ніколи не хочуть брати в команду,—сказала Тесса.—Я відчуваю, наче всі проти мене”.
“Мені шкода, сонечко,—сказала мама,—іноді людям бракує доброти. Але Небесний Батько завжди на твоїй стороні. І твоя сім’я також”. Вона обійняла Тессу. “А зараз ходімо додому. У мене є сюрприз для тебе”.
Коли вони прийшли додому, там була бабуся! Тесса завжди любила, коли вона приходила.
“Я хочу знати все, що відбувається у твоєму житті,—сказала бабуся.—Як у школі?”
Тесса похнюпилася. “Не дуже добре”.
“Мама сказала, що в тебе нелегкий час,—сказала бабуся.—Ти ж знаєш, що вони з татом моляться за тебе, так?”
“Так”.
“І ти знаєш, що ми з дідусем молимося за тебе, так?”
Тесса кивнула.
“А ще тепер є багато інших людей, які також моляться за тебе!”
“Що ти маєш на увазі?”—запитала Тесса.
“Я подала твоє ім’я до молитовного списку у храм,—сказала бабуся.—Таким чином багато людей моляться за тебе—навіть ті, які тебе не знають”.
“Це ніби вони в одній команді зі мною?”—промовила Тесса.
“Звичайно, можна сприймати це саме так,—сказала бабуся.—Небесний Батько завжди вболіває за тебе! А тепер і всі ті люди, які моляться за тебе”.
“Дякую, бабусю!” Тесса міцно обійняла бабусю.
Наступного разу, коли Тесса чимось засмутилася у школі, вона заплющила очі і глибоко вдихнула. Вона згадала всіх людей, які молилися за неї. Завдяки цьому її настрій трохи покращився. Потім вона схилила голову і помолилася сама.
Дякую, Небесний Батьку!—молилася вона.—Дякую, що підбадьорюєш мене.
Ілюстрації Райанн Віейри