Блискучий фіолетовий камінчик

Люсі Стівенсон Юелл

(Ґрунтується на реальних подіях)

Якщо вона скаже правду, чи розсердиться він на неї?

Ця історія сталася у Нідерландах.

Мері відкрила свою скарбничку, щоб подивитися на гарні камінчики. Вона брала їх один за одним у руку. Червоний, зелений, а потім чисто білий.

Бабуся постукала у двері спальні. “Готова йти?”

“Так!” Мері обережно поклала камінчики назад у свою скарбничку.

Бабуся мала відвезти Мері до бібліотеки. Але не просто, щоб подивитися на книги. Там була виставка особливих каменів! Мері дуже раділа.

Коли їхній автобус під’їхав до бібліотеки, Мері і бабуся зайшли всередину. Вони побачили багато столів з прекрасними каміннями. Деякі були блискучими і гладенькими. А деякі мали цікаві форми.

“Подивись на цей!” — бабуся показала на великий кристал. З нього стирчали маленькі блакитні колючки.

На іншому столі було багато маленьких круглих камінчиків. Мері розглядали їхні різні кольори. Наприкінці вона побачила фіолетовий камінчик: маленький; блискучий і гладенький.

“У мене нема ще фіолетового камінчика”, — подумала Мері. Він би став чудовим доповненням до її колекції.

Мері озирнулася навколо. Бабуся розглядала каміння на іншому столі. Нікого не було поруч. І ніхто не буде шукати цей маленький камінчик, чи не так?

Мері взяла камінчик і поклала його собі в кишеню.

Того вечора, надійно сховавши фіолетовий камінчик у свою скарбничку, Мері лягла в ліжко.

“Готова читати історії?” Тато сів на ліжко і відкрив журнал “Друг”.

Мері загорнулася у свою ковдру і слухала. Історія була про хлопчика, який покаявся після того, як зробив неправильний вибір.

Коли тато читав, Мері відчула, як її живіт скрутило. Вона лягла на бік і занурилася обличчям у подушку. Вона не почувалася добре. І вона не могла припинити думати про фіолетовий камінчик.

Тато закінчив читати історію. “У тебе все гаразд?”

Мері не знала, що їй робити. Якщо вона скаже татові, то він може розсердитися на неї.

Але, можливо, він знає, як допомогти.

Повільно Мері злізла з ліжка і витягла фіолетовий камінчик із скарбнички. “Я взяла це сьогодні з бібліотеки, — з очей Мері потекли сльози. — Мені дуже шкода”.

Тато міцно обійняв її. “Ніколи не бійся казати мені правду. Я пишаюся тобою, що ти мала сміливість бути чесною”.

Живіт Мері вже не болів. Тато не сердився!

“І завдяки Ісусу ми можемо покаятися. Саме як в історії, — сказав він. — Чому б нам не повернути камінь назад в бібліотеку?”

Мері зіщулила очі. “Ні! Вони розізляться”.

Тато поклав руку їй на плече. “Можливо, вони будуть трохи сердитими. Але мені здається, що вони будуть радими, що ти повернеш його. І тоді ти також почуватимеш себе набагато краще”.

Мері глибоко вдихнула і кивнула головою: “Гаразд”.

Мері дістала аркуш паперу і почала писати листа. “Мені шкода, що я взяла це, — написала вона. — Краще б я цього ніколи не робила. Я хочу виправити помилку”.

Вона поклала лист у конверт. Потім вона також поклала туди маленький фіолетовий камінчик.

“Ми віднесемо його завтра, — сказав тато. — Як ти почуваєшся зараз?”

“Краще, — сказала Мері. — Є ще щось, що мені потрібно зробити”.

Мері стала на коліна біля свого ліжка і помолилася. “Мені шкода, що я взяла камінчик, —сказала вона. — Я ніколи більше не буду красти. Дякую Тобі за те, що допоміг мені бути сміливою і чесною”.

Лягаючи в ліжко, Мері відчула спокій. Завтра вона все виправить. І вона знала, що Небесний Батько й Ісус допоможуть їй. Завдяки Їм все буде добре.

Ілюстрації Кейті Рівз