“Дженілін припинила дивитися відео в телефоні”, Друг, бер. 2024, сс. 36–37.
Дженілін припинила дивитися відео в телефоні
Їй дуже хотілося побачити наступне відео. І наступне. І наступне.
Ця історія сталася в Малайзії.
Дженілін проводила пальцем по екрану телефона. Відео мелькали одне за одним. Вона зупинилася, щоб переглянути одне, а потім продовжила шукати інші. Тоді вона зупинилася на ще одному відео. У ньому вживали багато поганих слів, але воно було смішним, тому вона продовжувала дивитися. І так вона гортала стрічку далі.
“Дженілін, хочеш помалювати?” — помахала аркушем паперу її молодша сестра Джоджо.
Дженілін глянула на неї. “Не зараз”.
“Гаразд”. Джоджо насупилася і відклала папір.
Гортати. Гортати. Гортати. Відео з милими тваринками. Відео зі знаменитостями. Відео з дітьми, які танцюють. І кілька відео, які, як знала Дженілін, не були хорошими для перегляду. Ну гаразд, мабуть, більше, ніж кілька. Дженілін почала відчувати, що їй слід зупинитися і не дивитися їх.
“Але люди викладають також багато хороших відео”, — подумала вона. З деяких відео вона навіть навчилася кількох нових прийомів у малюванні.
“Дженілін!” — покликала мама.
“Га?” — цього разу Дженілін навіть не подивилася на неї.
“Я сьогодні готую на вечерю смажений рис з морепродуктами, — сказала мама. — Ти мені допоможеш?”
Дженілін подобався смажений рис з морепродуктами. Але їй не хотілося прямо зараз іти щось робити.
“Можна мені просто накрити стіл? — запитала вона. — Я також можу допомогти помити посуд після вечері”.
“Добре, — сказала мама, — але тобі потрібно накрити стіл відразу, коли я попрошу тебе. І це буде час, коли тобі треба буде віддати назад телефон. Домовилися?”
“Домовились”, — сказала Дженілін.
Дженілін продовжувала дивитись відео. Знову вона відчула, що їй слід припинити дивитися їх. Але їй дуже хотілося подивитися наступне відео. І наступне. І наступне. Гортати. Гортати. Як же важко зупинитися!
Нарешті Дженілін відклала телефон вбік. Ну, можливо, вона могла б переглянути ще одне останнє відео…
“Ні”, — твердо сказала собі Дженілін. Святий Дух підказав їй, і вона хотіла Його послухатися. Її рука все ще тягнулася до телефону. Це було так спокусливо! Дженілін міцно-міцно заплющила очі.
“Дорогий Небесний Батьку, — молилася вона подумки, — я дуже намагаюся слухатися Святого Духа, але мені потрібна допомога. Я хочу припинити дивитися ці відео, але не знаю, як це зробити. В ім’я Ісуса Христа, амінь”.
Саме тоді мама покликала її накривати стіл. Дженілін підстрибнула й усміхнулась. Це був один із способів відволіктись від телефону.
Дженілін розставила тарілки на столі. “Мамо, я дивилася дещо погане по телефону”, — випалила вона.
Мама відірвалася від приготування їжі. “Що саме?”
“Ну, погані слова і погані відео, — пробурмотіла Дженілін. — Але вони не всі були поганими”.
“Що ти зробила, коли побачила щось погане?” — запитала мама.
Дженілін якусь мить мовчала. Вона розставляла чашки.
“Я продовжувала дивитися, — сказала вона. — Я не знаю чому. Але Святий Дух сказав мені припинити, отже я помолилася, щоб отримати допомогу”.
Мама поставила на стіл таріль з гарячим смаженим рисом і морепродуктами. “Іноді дуже важко зупинитись робити щось, навіть коли ми знаємо, що це щось погане, — сказала вона. — І коли це стається, найкраще, що ми можемо робити — це молитися”.
Дженілін усміхнулася. “Отже я зробила правильно!”
“Дійсно так”. Мама дала Дженілін ложки, щоб розкласти їх на столі. “І в Інтернеті не все погано. З його допомогою ми можемо зв’язуватися з друзями і ділитися ідеями. Але також буває важко залишатися осторонь від усього поганого. З цього часу, якщо ти будеш дивитися відео, будемо дивитися їх разом. Так тато і я зможемо допомогти тобі, якщо ти побачиш щось погане”.
Дженілін кивнула. Наступного разу вона дивитиметься відео з мамою і з татом. А поки що у неї було ще багато чого цікавого, що вона могла робити без телефону.
“Скажеш усім, що вже час вечеряти?” — попросила мама.
“Так! А після вечері я буду малювати разом з Джоджо!”
Ілюстрації Мітча Міллера