“Брати навіки”, Друг, серпень 2024, сс. 14–15.
Брати навіки
“Ми в храмі!” — прошепотів Рой, коли вони увійшли всередину.
Ця історія сталася в Зімбабве.
“Люблю на храм дивитись, Колись туди піду”, — співав Раян.
“Сьогодні піду туди!” — сказав старший брат Раяна, Рой.
Мама склала одяг і поклала у дорожню валізу. “Ми вирушаємо сьогодні, але нам знадобиться два дні, щоб дістатися храму в Південно-Африканській Республіці”, — сказала вона.
Раян і його сім’я довго чекали можливості поїхати до храму. І нарешті цей час настав! Вони поїдуть у подорож на цілий тиждень.
“Мамо, розкажи нам знову про Тавананайша”, — попросив Рой.
Мама усміхнулася хлопчикам. “Тавананайша — ваш старший брат. Він помер, коли йому був лише рік. Але він залишається вашим братом так само, як Тафадзва і Татенда. Ми з татом любимо всіх п’ятьох наших синів”.
Раян усміхнувся, коли думав про Тавананайшу. Було приємно знати, що їхні батьки люблять їх усіх.
“Ось чому ми їдемо до храму, — сказала мама, — щоб бути запечатаними всією сім’єю навіки!” Вона застібнула дорожню валізу. “А тепер беремо свої речі. І вирушаємо до храму!”
Рой допоміг Раяну винести їхню валізу на вулицю. Тато приєднався до них, несучи коробку з їжею, яку мама приготувала для подорожі. Тафадзва і Татенда також несли свої сумки. Невдовзі вся сім’я вирушила до церкви. Там на них чекав автобус, щоб повезти до храму.
Раян заліз в автобус і сів поруч з Роєм. Ще три сім’ї з їхнього приходу також завантажилися в автобус. Коли всі зайняли свої місця, автобус вирушив у довгу поїздку до храму.
Раян і Рой виглядали у вікно. Був сезон дощів, тож усе виглядало зеленим і прекрасним. Вони проїжджали полями і придорожніми зупинками, де люди продавали помідори, банани і картоплю. А ще на дорозі вони бачили мавп! Раян думав-гадав про те, які інші тварини можуть ховатися у високій траві і на деревах.
Невдовзі день перетворився на ніч, а автобус прямував далі. Поїздка була довгою, але Раян і Рой не скаржилися. Раян заснув з думкою: Ми їдемо до храму!
Коли вони дісталися міста, всі в автобусі виглядали у вікна. Хто першим побачить храм?
“Ось він!” — сказав Рой.
Нарешті настав час увійти до храму! “Ми в храмі!” — Рой прошепотів Раяну, коли вони зайшли всередину. Вони перевдягнулися у білий одяг. Потім хлопці якийсь час сиділи в кімнаті для очікування разом з іншими дітьми.
Невдовзі привітний храмовий працівник прийшов за дітьми, щоб вони приєдналися до своїх батьків. Вони увійшли в кімнату з м’яким столом в центрі, навколо якого люди ставали на коліна. Цей стіл називався олтарем.
“Ласкаво просимо до кімнати запечатування! — сказав працівник, який стояв спереду кімнати. — Сьогодні я застосую священство, щоб запечатати кожну сім’ю разом навіки”.
Раян і Рой спостерігали за запечатуванням трьох інших сімей. Потім настала їхня черга.
Раян і його брати стали на коліна разом з батьками біля олтаря. Запечатувач запросив одного з їхніх друзів представляти Тавананайшу. Рой подивився на маму й тата, поклавши свої руки на їхні. Він побачив, як по щоках мами котяться сльози, але вона щиро усміхалася.
Після запечатування Раян обійняв маму. “Ви виглядаєте, як ангели”, — прошепотіла вона своїм синам.
“Здається, що з нами присутній ангел, — прошепотів Рой у відповідь. Я відчуваю щось особливе”.
“Я також”, — сказав тато. Як дивовижно бути в храмі зі своєю вічною сім’єю!
Ілюстрація Рейчел Гофман-Бейлс