Дружба мала найбільший вплив

Джошуа Дж. Перкі

Співробітник редакції церковних журналів

Моє навернення тривало шість років. Якби у мене не було хороших друзів, я б ніколи не навернувся.

Я—навернений. Але мені знадобилося 6 років, аби приєднатися до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Одна з причин була в тому, що коли я зростав, я був не дуже доброї думки про Церкву. Якби ви прочитали те, що я читав про неї у моєму шкільному підручнику, коли мені було 12, ви, можливо, вважали б так само. Те, про що там розповідалося, було не дуже хорошим. І оскільки я ніколи не зустрічав жодного святого останніх днів, я вважав прочитане правдою.

Я виріс у штаті Кентуккі, США. У нашій місцевості було дуже мало членів Церкви. Тому я здивувався, коли сім’я Мартінес переїхала жити по сусідству, коли мені було 13.

Вони всім подобалися. Вони були добрими і з ними було легко спілкуватися. У них було шестеро дітей, і ця сім’я здавалася нам величезною! І у них був син мого віку, який швидко став моїм найкращим другом.

Насправді, я вважаю, що він був найкращим другом для всіх. Матео випромінював якесь світло і тому людям хотілося бути поруч з ним. Тому, хоча я вважав, що його церква була трохи дивною, досить швидко, завдяки нашій дружбі, я вже не переймався цим.

Зустріч з іншими членами Церкви

Через пару років ми з Матео перейшли до старших класів. Ось коли я зустрівся з іншими членами Церкви. У нашій школі було кілька таких, а інші жили неподалік. З часом, коли вони говорили про своє життя, то природно згадували у своїх розмовах Церкву. Зрештою я почав відвідувати церковні заходи, грав у баскетбол з іншою молоддю і навіть кілька тижнів відвідував ранкову семінарію.

У мене було багато хороших друзів, які вирішили жити за хорошими нормами, але в моїх друзях-святих останніх днів було щось особливе. Звичайно, вони не палили і не вживали алкоголь чи наркотики. І в той час, як деякі мої друзі мали фізичні стосунки зі своїм хлопцем чи дівчиною, ці—не мали. Але було щось навіть більше, ніж це. У них було якесь чисте світло. Вони ніколи не нав’язували мені євангелію—вони просто жили за нею. Коли наставав слушний момент, вони трішки розповідали мені про євангелію.

І сім’я Мартінес завжди була така відкрита і щедра. Мене завжди тепло вітали в їхній домівці. І їхня кухня також завжди була відкрита!

Я все ще сумнівався

Однак я не мав наміру змінювати свою релігію і досі вважав дещо з того, у що вірив Матео, дивним. Я також мав впертий характер. Хоча я, в основному, жив за нормами Церкви, я не хотів, щоб мені хтось указував, якими мають бути мої норми.

У той же час, я почувався розгубленим у духовному сенсі. Я думаю так буває, якщо вас притягує світло і доброта євангелії, але ви його відштовхуєте. Хоча я вірив у Бога, мені було важко прийняти, що Бог міг активно брати участь у моєму житті чи робив би це. Але мене приваблювало світло євангелії в інших людях.

Ось, мабуть, чому я вирішив приєднатися до моїх друзів, вступивши до Церковного університету, коли мені було 18. Ми відвідували Університет Бригама Янга у Прово, шт. Юта, США, де я зустрів навіть ще більше членів Церкви. Хороших людей. Добрих людей. Сповнених світла. Саме таких, яких я зустрічав удома. І я все ще не приєднувався до Церкви.

Що зрештою змінило ситуацію

Після першого року навчання у мене не залишилося коштів і я повернувся до штату Кентуккі жити з моїм татом. Мені було 19, і мої друзі почали від’їжджати служити на місії або все ще залишалися в штаті Юта.

Але дивовижним було те, що Бог привів інших чудових людей у моє життя. Сім’я Мартінес досі жила неподалік і запрошувала мене до своєї домівки, коли б я не забажав. І я дізнався, що поряд також жили інші святі останніх днів мого віку. Усі вони підтримували мене у моїй духовній боротьбі.

Ніхто не примушував мене. Ніхто не тиснув на мене. Вони просто добре до мене ставилися.

Нарешті, після довгих шести років я почав навчатися у місіонерів. Я ставив багато глибоких запитань, але завдяки доброті і заохоченням друзів я, зрештою, був готовий відкрити своє серце, вивчати Книгу Мормона і молитися про неї, розпізнавати Духа і прийняти хрищення.

З усього, що допомогло мені на моєму шляху, мабуть, найважливішим було терпіння і сповнена доброти підтримка інших людей.