“Психічний розлад: ви можете допомогти”, Заради зміцнення молоді, серп. 2021, сс. 2–5.
Психічний розлад: ви можете допомогти
Вірогідно, ви знаєте когось, хто має психічний розлад. Далі три молоді людини розповідають про те, як інші люди допомогли їм з цим впоратися.
Ілюстрації Юкай Ду
У нас у всіх бували погані дні—і деякі з них були дуже погані. Уявіть, що б ви відчували, якби ці погані дні повторювалися, і що б ви не робили, це не допомагало б вам позбутися “темної хмари” негативного настрою, яка б охоплювала вас.
Саме так може почуватися людина у стані психічного розладу. За даними одного дослідження, кожна четверта людина у світі потерпатиме від психічного розладу хоча б один раз у своєму житті1.
Це означає, що ви, або хтось із ваших знайомих, теж можете його мати.
Наявність психічного розладу не означає що ваше життя зруйновано. Натомість психічний розлад можна розглядати просто як вид захворювання. І коли людина його має, їй може бути дуже важко. Насправді, психічний розлад може викликати почуття ізольованості, завдяки чому особа може не звертатися по допомогу. Це може призводити до браку спілкування з іншими людьми й порушення зв’язків з ними, і, зрештою, стосунки руйнуватимуться. І це ще більше погіршує стан тих, хто страждає, та друзів і членів сім’ї, які бажають допомогти.
Ось розповіді трьох різних людей, які потерпали від психічних розладів. Вони розповідають про те, що робили вони і що робили інші люди, щоб допомогти їм справитися з цією проблемою. Хоча жодні дві людини не можуть відчувати все однаково, в цих історіях можна знайти натхнення і спрямування.
Розлади настрою (депресія/біполярний розлад)
Що ви відчували, коли він у вас був?
“У мене буває депресія різної інтенсивності, і коли мій настрій зовсім поганий, мені нічого не хочеться робити. Іноді я просто сиджу на дивані і дивлюся телевізор, але насправді, я його не дивлюся, я просто дивлюся у порожнечу. Зрештою, у мене виникає відчуття, що нікому до мене немає діла, і я щиро вважаю, що ніхто не повинен спілкуватися зі мною, поки я у такому стані. У мене просто немає жодної мотивації. Я ніколи не вважала, що у мене була депресія, і не розуміла, як сильно вона на мене впливала, поки не отримала допомогу”.
Що вам допомогло?
“Те, що інші люди постійно намагалися спілкуватися зі мною. Мені завжди допомагає чиясь готовність вислухати. Їм навіть не потрібно розуміти, що я кажу, але приємно, коли хтось визнає значимість моєї пригніченості чи моїх думок.
Спроби позбавитися одного зі своїх “похмурих” настроїв великою мірою залежали від прийняття мною рішення зробити це. Мені потрібно було вирішити, чи бажаю я допомогти собі чи хочу залишатися у депресивному стані. Мені допомагали ліки, але також допомагав вихід з дому і перебування серед людей—навіть відвідування тренажерного залу може допомогти змінити мій настрій. Найважче було усвідомити те, що у мене був цей розлад і що мені потрібно комусь про це розповісти”.
Тривожність
Що ви відчували, коли вона у вас була?
“Тривожність викликала у мене відчуття, що мій мозок працює надзвичайно швидко і що я не можу цим керувати. Я почувався дуже неорганізованим і неспроможним керувати своїм життям і виконувати повсякденні справи. Я почувався дуже самотнім і вважав, що ніхто не розумів мого стану. Найважче було переносити свою постійну потребу порівнювати себе з іншими людьми. Я довго заперечував наявність у мене тривожності, доки не пройшов тест на тривожність у кабінеті лікаря”.
Що вам допомогло?
“Мені допомогли подолати мою тривожність щирі стосунки. Коли я почав відкриватися людям, вони прислухалися і допомогли мені зрозуміти мій вічний потенціал. Вони допомогли відволікти мої думки від того, що пригнічувало мене, але що у довгостроковій перспективі не було таким важливим.
Я розумію, що всі люди різні, але мені для того, щоб почуватися краще, потрібно було стати більш організованим. Просте планування моїх повсякденних справ допомогло мені відчути, що я міг справлятися зі щоденними завданнями. Я також багато молився. Небесний Батько допоміг мені усвідомити, що мені потрібно було на певний час відмовитися від соціальних медіа, оскільки я весь час порівнював своє життя з життям усіх інших людей, і це, у свою чергу, посилювало мою тривожність. Це дуже допомогло”.
Розлади харчової поведінки
Що ви відчували, коли він у вас був?
“Для мене розлад харчової поведінки має настільки ж фізичну природу, як і психічну. Коли я переживала цей розлад, їжа, здавалося, втратила свій смак. Це не означало, що я не хотіла їсти, але я фізично не могла змусити себе їсти. У мене постійно був клубок у горлі, який заважав мені насолодитися їжею.
Я почувалася самотньою і в пастці, наче ніхто не міг навіть уявити, чому я не могла споживати потрібну кількість їжі—я була наодинці з моїм розладом харчової поведінки. Зрештою, я зрозуміла, що для мене це був спосіб справитися з різними проблемами у моєму житті. Я відчувала, що єдине, що я могла контролювати у своєму житті—це було те, що потрапляло (а у моєму випадку не потрапляло) у мій шлунок”.
Що вам допомогло?
“У мене була подруга, яка, вірогідно під впливом Святого Духа, поговорила зі мною. Якось під час розмови вона сказала мені, що помітила мої дивні звички у харчуванні—відкушування маленьких шматочків, пропуски прийомів їжі тощо. Хоча та розмова не змусила мене на той момент звернутися по потрібну для мене допомогу, вона була першим кроком до усвідомлення, що у мене дійсно був розлад харчової поведінки і що мені потрібно було отримати допомогу.
Я почала регулярно займатися фізичними вправами і більш цілеспрямовано молитися, і я сказала найближчим членам моєї сім’ї про мій розлад. Фізичні вправи допомогли мені розібратися в моїх думках, і чесні розмови допомогли мені виявити приховані проблеми. Це був процес, але зрештою я знову можу сказати, що моя улюблена їжа—це піца!”