Моя боротьба з тривожністю в церкві

Я завжди потерпала від тривожності. Коли мені було 17 років, я помітила, що більшість нападів тривожності траплялися зі мною в церкві.

Мені завжди казали, що якщо я читатиму Писання, молитимусь і ходитиму до церкви, то буду щаслива. Але у мене це було не так. Мені подобалися кілька перших хвилин у церкві, але потім починалася панічна атака.

Єпископ пояснив мені, що причиною могли бути високі духовні очікування, які я для себе встановила. Я вважала, що повинна була мати такі самі дивовижні духовні переживання, про які чула від інших. Це мало сенс, що такий тиск міг бути причиною моїх постійних нападів.

Одного дня мене хтось запитав: “Чому ти досі ходиш до церкви?” Я не знала що відповісти. Чому я дійсно досі ходила до церкви? Мене ніхто не змушував це робити. Я не отримувала ніяких дивовижних благословень. Але я розуміла, що продовжувала ходити, оскільки знала, що Церква істинна і що Небесний Батько хоче, аби я там була. Моя любов до Нього була сильнішою за моє бажання подолати тривожність.

Іноді мені хотілося отримати благословення від Небесного Батька негайно. Я думала, що Він благословить мене тим, що кількість панічних атак зменшиться, якщо я ходитиму до церкви. Але я зрозуміла, що це так не працює. Я часто маю переживати ці напади і продовжувати відвідувати церкву перш ніж бачу Його благословення.

Тепер я зрозуміла, що також можу просити про допомогу своїх батьків і звернутися по професійну допомогу. У мене досі бувають важкі дні, але вони не мають наді мною сили. Натомість вони допомагають мені довести моєму Небесному Батькові, що я Його люблю і що буду боротися з цим випробуванням з Його допомогою.

У Гефсиманському саду Ісус Христос запитав, чи можна було Йому не проходити Його випробування, але будучи досконалим у слухняності нашому Небесному Батькові, Він пройшов найбільше випробування з усіх. Через це я знаю, що Він дасть мені силу подолати мої випробування також.

Хейді Л., штат Гаваї, США