А хто витерпить аж до кінця,—той буде спасений!
Давайте будемо вірні тому, у що ми вірили й пізнали.
Дорогі брати і сестри, я дуже вдячний за можливість висловити вам деякі мої почуття.
Кілька років тому ми з моєю дружиною були присутні на церемонії-презентації інтерактивної дитячої виставки в Музеї церковної історії в Солт-Лейк-Сіті. Наприкінці церемонії Президент Томас С. Монсон підійшов до нас і, потиснувши нам руки, сказав: “Витерпіть і ви відсвяткуєте тріумф”—глибоке вчення, свідками істинності якого всі ми, звичайно, можемо стати.
Ісус Христос запевнив нас: “Хто витерпить аж до кінця,—той буде спасений!”1
Витерпіти—означає “залишатися твердим у зобов’язанні бути вірним заповідям Божим, незважаючи на спокусу, опір і лихо”2.
Навіть ті, хто був свідком могутніх духовних подій і віддано служив, одного дня можуть відійти або стати неактивними, якщо не витерплять до кінця. Давайте завжди й наполегливо зберігати у своєму розумі й серці фразу: “Зі мною цього не станеться”.
Коли Ісус Христос навчав у Капернаумі, “відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним.
І сказав Ісус Дванадцятьом: “Чи не хочете й ви відійти?”3
Гадаю, що сьогодні Ісус Христос запитує кожного з нас, хто уклав священні завіти з Ним: “Чи не хочете й ви відійти?”
Я молюсь, щоб усі ми, маючи глибоке розуміння про те, що зберігають для нас вічності, могли відповісти подібно Симону Петру: “До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного”4.
Давайте будемо вірні тому, у що ми вірили й пізнали. Якщо ми не жили відповідно до нашого знання, давайте змінимося. Грішники, які не полишають свої гріхи і не каються, все глибше й глибше занурюються у бруд, поки Сатана не заявить своє право на них, піддаючи великій небезпеці їхню можливість покаятися, отримати прощення і бути благословенними всіма благословеннями вічності.
Я чув багато виправдань від тих, хто припинив брати активну участь в житті Церкви, і втратив вірне бачення мети нашої подорожі на цій землі. Я закликаю їх подумати над цим і повернутися, оскільки вірю в те, що ніхто не зможе виправдатися у цьому перед нашим Господом, Ісусом Христом.
Коли ми охристилися, то уклали завіти, не з якоюсь людиною, а зі Спасителем, погоджуючись “узяти на себе ім’я Ісуса Христа, маючи рішучість служити Йому до кінця”5.
Відвідування причасних зборів є одним з ключових способів, як ми можемо оцінити свою рішучість служити Йому, свою духовну силу і зростання нашої віри в Ісуса Христа.
Причащання—це найголовніше, що ми можемо робити в Суботній день. Господь пояснив цей обряд Своїм апостолам незадовго до Своєї смерті. Те саме Він зробив і на Американському континенті. Він каже нам, що якщо ми беремо участь у цьому обряді, це свідчитиме Батькові, що ми завжди пам’ятаємо Його, і Він обіцяє, що, відповідною мірою ми матимемо Його Духа з нами6.
В ученнях Алми молодшого своєму синові Шиблону ми знаходимо мудру пораду і застереження, яке допомагає нам залишатися вірними своїм завітам:
“Гляди, щоб ти не підносився до гордовитості; так, гляди, щоб ти не хвалився ні своєю власною мудрістю, ані своєю великою силою.
Користуйся сміливістю, а не зухвалістю; і також гляди, щоб ти стримував усі свої пристрасті, щоб ти сповнився любові; гляди, щоб ти утримувався від неробства”7.
Кілька років тому, у відпустці, я захотів уперше проїхатися на каякові. Я орендував каяк і, сповнений ентузіазмом, погріб у море.
За кілька хвилин хвиля перекинула каяк. Доклавши багато зусиль, тримаючи весло в одній руці, а каяк в іншій, я зміг стати на ноги.
Я знову спробував веслувати на каяку, але вже лише за кілька хвилин каяк знову перекинуло. Я вперто, але безуспішно не полишав спроб, доки хтось, вправний в управлінні каяком, не сказав мені, що, напевно в корпусі каяка є тріщина, і тому він, мабуть, заповнився водою, через що став хитким і ним неможливо управляти. Я витяг каяк на берег, витяг заглушку і, звичайно ж, з отвору вилилося багато води.
Я думаю, що іноді ми рухаємося життям з гріхами, які, подібно до течі в моєму каякові, перешкоджають нашому духовному прогресу.
Якщо ми не залишаємо свої гріхи, то забуваємо завіти, які уклали з Господом, незважаючи на те, що постійно “перекидаємося” через дисбаланс, який створюють в нашому житті ці гріхи.
Подібно до тріщин у моєму каяці, потрібно позбавитися тріщин у нашому житті. Деякі гріхи вимагатимуть більше зусиль для покаяння, ніж інші.
Саме тому ми маємо запитати себе: Де ми знаходимося у своєму ставленні до Спасителя і Його роботи? Чи не потрапили ми в ту саму ситуацію, що й Петро, коли він зрікся Ісуса Христа? Або, чи просунулися ми до тієї позначки, коли маємо такі ж ставлення й рішучість, що і він, отримавши від Спасителя “величне доручення”?8
Ми повинні прагнути виконувати всі заповіді, особливо звертаючи увагу на ті, які нам найважче виконувати. Господь буде поруч, допомагаючи нам у часи нужди й слабкостей, і якщо ми виявляємо щире бажання і діємо відповідно, Він зробить так, щоб “слабке стало сильним”9.
Послух дасть нам силу подолати гріх. Ми також мусимо зрозуміти, що випробування нашої віри вимагає від нас послуху, часто не знаючи, якими будуть результати.
Я пропоную формулу, яка допоможе нам витерпіти до кінця:
-
Щодня моліться і читайте Писання.
-
Щотижня приймайте причастя зі скрушеним серцем і упокореним духом.
-
Платіть свою десятину і щомісяця пожертвування від посту.
-
Кожні два роки—щороку для молоді—поновлюйте свою храмову рекомендацію.
-
Протягом всього життя служіть в роботі Господа.
Нехай величні істини євангелії зміцнюють наш розум, і давайте стежити, щоб у нашому житті не було тріщин, які можуть перешкоджати нашій безпечній подорожі морем цього життя.
Успіх на Господньому шляху має ціну, і єдиний спосіб досягти його—це заплатити цю ціну.
Який же я вдячний, що наш Спаситель витерпів до кінця, завершивши Свою велику спокутну жертву.
Він страждав за наші гріхи, біль, занепад, муки, немочі й сльози, а тому й знає, як допомогти нам, як надихнути нас, як утішити нас, і як зміцнити нас так, щоб ми могли витерпіти і отримати вінець, який уготовано для тих, кого не переможено.
Життя є різним для кожного з нас. Всі ми маємо час випробувань, час радості, час приймати рішення, час долати перешкоди і час скористатися можливостями.
Якими б не були наші особисті ситуації, я свідчу, що наш Небесний Батько завжди каже: “Я люблю тебе. Я підтримую тебе. Я з тобою. Не здавайся. Покайся і витерпи на шляху, який Я вказав тобі. І я запевняю тебе, що ми побачимося знову в нашому целестіальному домі”. В ім’я Ісуса Христа, амінь.