Натхненне священнослужіння
Ми отримуємо Святого Духа найбільшою мірою, коли зосереджуємося на служінні іншим. Саме тому ми маємо обов’язок священства служити Спасителю.
Мої улюблені брати, я вдячний за привілей звертатися до вас під час цієї історичної генеральної конференції. Ми підтримали Президента Рассела М. Нельсона в якості 17-го Президента Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Коли я мав благословення працювати з ним кожного дня, то відчував підтвердження від Духа, що Президент Нельсон покликаний Богом вести істинну Церкву Господа.
Я також свідчу, що Господь покликав старійшину Герріта В. Гонга і старійшину Уліссеса Соареса служити членами Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Я люблю і підтримую їх. Своїм священнослужінням вони благословлятимуть життя по всьому світу і протягом поколінь.
Ця конференція є історичною ще з однієї причини. Президент Нельсон оголосив про натхненний крок уперед в організованому плані Господа для Своєї Церкви. Цей план включає в себе нову структуру для кворумів священства в приходах і колах, щоб ми могли краще виконувати свої обов’язки у священстві. Усі ці обов’язки стосуються нашої турботи як носіїв священства про дітей нашого Батька.
Господній план для Його святих забезпечити їх люблячою опікою з роками набув багато форм. У перші дні існування міста Наву пророку Джозефу Сміту потрібен був організований спосіб піклування про велику кількість здебільшого збіднілих навернених, які прибували в місто. Серед них були четверо з моїх прадідусів і прабабусь—Айрінгів, Бенніонів, Ромні та Смітів. Пророк організував піклування про цих святих за географічною складовою. В Іллінойсі ці поділи міста називались “приходами”.
Коли святі перетинали рівнини, аби вони могли піклуватися одне про одного, їх організували в “компанії”. Один з моїх прадідусів по батькові повертався зі своєї місії з місця, яке зараз має назву Оклахома, і дорогою зустрів одну з компаній. Через хворобу він був настільки слабкий, що разом із напарником просто лежав у маленькому фургоні.
Керівник компанії послав двох молодих жінок допомогти тим, хто був у занедбаному фургоні. Одна з них, молода сестра, яку було навернено у Швейцарії, подивилася на одного з місіонерів і сповнилася співчуттям. Та компанія святих врятувала його. Він достатньо видужав, щоб пішки подолати решту шляху до Долини Солоного озера разом зі своєю рятівницею. Вони покохали одне одного і одружилися. Це був мій прадідусь Генрі Айрінг, а вона була моєю прабабусею—Марією Боммелі Айрінг.
Багато років потому, коли люди висловлювались про те, як важко було перетинати континент, вона сказала: “О, ні, це було не важко. Дорогою ми весь час говорили про те, яке це чудо, що ми обоє знайшли істинну євангелію Ісуса Христа. То був найщасливіший час, який я пам’ятаю”.
З того часу Господь вдавався до різних способів, щоб допомогти своїм святим піклуватися одне про одного. Зараз Він благословив нас сильними й об’єднаними кворумами на рівні приходів і колів—кворумами, які узгоджено працюють з усіма організаціями приходу.
І муніципальним приходам, і компаніям, і зміцненим кворумам потрібно було принаймні дві речі, щоб бути успішними щодо наміру Господа допомогти Своїм святим піклуватися одне про одного так, як піклується про них Він. Вони досягають успіху, коли відчуття любові Христа одне до одного у святих перевищує власний егоїзм. У Писаннях її називають милосердям, чистою любов’ю Христа (див. Мороній 7:47). І вони досягають успіху, коли Святий Дух дає знати тому, хто піклується, що, на думку Господа, буде найкращим для людини, якій він чи вона намагається допомогти.
Протягом останніх тижнів, час від часу, я був свідком того, як члени Церкви діяли, ніби якимось чином вони передчували те, що збирався зробити Господь, про що було оголошено тут сьогодні. Дозвольте мені навести лише два приклади. Один з них—це простий виступ під час причасних зборів 14-річного вчителя в Аароновому священстві, який розуміє, що можуть зробити носії священства у своєму служінні Господу. Другий—носій Мелхиседекового священства, який любить Христа, отримав натхнення послужити одній сім’ї.
Перш за все, дозвольте мені повторити слова молодого чоловіка, який виступав на причасних зборах приходу. Я був там. Спробуйте згадати, якими ви були в 14 років, і дослухайтеся до його слів, які містять більше, ніж те, що міг знати звичайний молодий чоловік:
“З тих пір, як мені виповнилося 14 років, мені дуже подобається бути членом кворуму вчителів у нашому приході. Учитель все ще має усі обов’язки диякона, плюс деякі нові.
Оскільки дехто з нас є вчителями, дехто буде ними одного дня, а кожен в Церкві благословенний завдяки священству, для всіх нас важливо знати більше про обов’язки вчителя.
По-перше, в Ученні і Завітах 20:53 сказано: “Обовʼязок учителя—завжди пильнувати Церкву, бути з ними і укріпляти їх”.
Далі в Ученні і Завітах 20:54–55 сказано:
“І дивитися, щоб не було ні беззаконня в Церкві, ні бездушності між ними, ні брехні, наклепів, ні лихослівʼя;
І дивитися, щоб Церква часто збиралася разом і також дивитися, щоб усі члени Церкви виконували свій обовʼязок”.
Молодий чоловік продовжив:
“Господь каже нам, що ми маємо обов’язок не тільки піклуватися про Церкву, але й піклуватися про людей в Церкві так, як робив би це Христос, бо це Його Церква. Якщо ми намагаємося виконувати заповіді, бути добрими одне до одного, бути чесними, бути хорошими друзями і насолоджуватися спілкуванням одне з одним, тоді ми зможемо отримати Духа і знати, що Небесний Батько хоче, аби ми зробили. Якщо цього немає—ми не зможемо виконати своє покликання”.
Він продовжив і сказав:
“Коли вчитель вирішує показати належний приклад, ставши хорошим домашнім учителем, вітаючи членів Церкви в приході, готуючи причастя, допомагаючи вдома, і виконуючи роль миротворця, він вибирає шанувати своє священство і виконувати своє покликання.
Бути хорошим учителем означає бути відповідальним не тільки в приході або під час церковних заходів. Апостол Павло навчав: “Будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!” (1 Тимофію 4:12)”.
Тоді молодий чоловік сказав:
“Незалежно від того, де ми є, або що ми робимо, ми можемо бути хорошим прикладом праведності в усі часи і в усіх місцях.
Ми з татом—домашні вчителі в сім’ї Браунів1. Щоразу, коли ми відвідуємо їх, мені дуже приємно бути у них і дізнаватися більше про них. Мені дійсно подобається в Браунах те, що коли б ми не відвідали їх, всі вони хочуть послухати нас, і завжди діляться з нами хорошими історіями.
Коли ми добре знаємо людей в приході завдяки домашньому вчителюванню, то легше виконувати наступний обов’язок учителя—вітати членів Церкви в приході. Якщо ми допомагаємо людям відчувати, що в приході їм раді і вони потрібні, це допомагає всім членам Церкви приходу відчувати, що їх люблять і вони готові приймати причастя.
Привітавши членів Церкви, які приходять у приход, учителі кожної неділі допомагають готувати причастя. Мені дуже подобається розносити і готувати причастя у цьому приході, бо всі дуже благоговійні. Я завжди відчуваю Духа, коли готую і розношу причастя. Для мене є справжнім благословенням те, що я можу робити це кожної неділі.
Деякі види служіння, як-от рознесення причастя, є тим, що люди бачать, і вони дякують нам за це. Інше ж служіння, як-от підготовка причастя, зазвичай проходить непомітним для людей. Не важливо, чи бачать люди, як ми служимо; що важливо, так це те, що Господь знає, що ми служили Йому.
Як учителі ми маємо завжди намагатися зміцнювати Церкву, наших друзів і нашу сім’ю, виконуючи наші обов’язки священства. Це не завжди легко, але Господь не дає нам заповідей “без того, щоб не приготувати шлях для [нас], аби [ми] могли виконати те, що Він наказав [нам]” (1 Нефій 3:7).
Під час завершення виступу того молодого чоловіка я продовжував дивуватися його зрілості й мудрості. Він підсумував такими словами: “Я знаю, що ми станемо кращими людьми, якщо виберемо наслідувати [Ісуса Христа]”.
Інша історія стосовно служіння у священстві прозвучала місяць тому на причасних зборах одного з приходів. Я теж був присутній там. У цьому випадку, під час свого виступу літній носій Мелхиседекового священства не знав, що описує саме те, чого Господь бажає від зміцнених кворумів священства. Ось суть його історії:
Йому і його напарнику в домашньому вчителюванні призначили служити семи сім’ям. Майже всі вони не хотіли, щоб їх відвідували. Коли домашні вчителі приходили до них додому, вони не відчиняли їм двері. Коли вони телефонували їм, ті не відповідали. Коли вони залишали їм повідомлення, то не отримували відповіді. Цей літній напарник зрештою вирішив просто писати їм листи. Сподіваючись отримати відповідь, він навіть почав використовувати яскраві жовті конверти.
Однією з цих семи сімей була малоактивна неодружена сестра, яка емігрувала з Європи. У неї було двоє маленьких дітей.
Після багатьох спроб зв’язатися з нею він отримав текстове повідомлення. Вона у різкій формі написала йому, що надто зайнята, щоб зустрічатися з домашніми вчителями. Вона працювала на двох роботах та ще й служила в армії. Вона працювала офіцером поліції, і це була її основна робота. Її метою було стати детективом, а потім повернутися у свою рідну країну і продовжити працювати там.
Цей домашній учитель ніколи не міг потрапити в її дім. Він періодично писав їй. Кожного місяця він надсилав їй рукописного листа, доповнюючи його святковими листівками для кожної дитини.
Відповіді він не отримував. Але вона знала, ким були її домашні вчителі, як зв’язатися з ними, і що вони не покинуть свого служіння у священстві.
Тоді, одного дня, він отримав від неї термінове повідомлення. Вона відчайдушно потребувала допомоги. Вона не знала свого єпископа, але знала своїх домашніх учителів.
За кілька днів вона мала на місяць залишити штат, щоб пройти військову перепідготовку. Вона не могла забрати з собою своїх дітей. Її матір, яка збиралася приглянути за її дітьми, щойно улетіла до Європи, щоб подбати про свого чоловіка, якого госпіталізували.
У цієї малоактивної неодруженої сестри було достатньо грошей, щоб купити один квиток до Європи для своєї найменшої дитини, але не для свого 12-річного сина, Еріка2. Вона спитала свого домашнього вчителя, чи міг би він знайти хорошу сім’ю святих, які б узяли Еріка до себе на наступні 30 днів!
Домашній учитель відповів їй, що зробить усе можливе. Після цього він звернувся до своїх провідників священства. Єпископ, який був головуючим первосвящеником, дав йому дозвіл звернутися до членів ради приходу, у тому числі й до президента Товариства допомоги.
Президент Товариства допомоги швидко знайшла чотири хороші сім’ї святих, де були діти Ерікового віку, які могли б узяти його до себе додому на один тиждень кожна. Протягом наступного місяця ці сім’ї годували Еріка, знайшли для нього місце у своїх вже переповнених квартирах або маленьких будиночках, брали його на попередньо сплановані літні сімейні заходи, водили його до Церкви, залучали у своїх домашніх сімейних вечорах тощо.
Сім’ї, в яких були хлопці Ерікового віку, залучали його до зборів та заходів свого кворуму дияконів. Протягом цього 30-денного періоду Ерік вперше в житті відвідував Церкву кожної неділі.
Коли його мама повернулася додому з військової підготовки, Ерік продовжував відвідувати Церкву, зазвичай, з однією з цих чотирьох сімей-волонтерів святих або іншими святими, які потоваришували з ним, у тому числі і з візитними вчительками його матері. З часом його було висвячено в диякони і він почав розносити причастя.
А тепер давайте зазирнемо в майбутнє Еріка. Ми не здивуємося, якщо він стане провідником в Церкві в країні його матері, коли його сім’я повернеться туди, і все завдяки святим, які працювали разом в єдності, під керівництвом єпископа, щоб послужити, відчуваючи милосердя у своїх серцях, і з силою Святого Духа.
Ми знаємо, що милосердя необхідне нам, щоб спастися у Божому царстві. Мороній писав: “І якщо ви не матимете милосердя, ви ніяк не зможете бути спасенними в царстві Бога” (Мороній 10:21; див. також Етер 12:34).
Ми також знаємо, що милосердя—це дар, який ми отримуємо після всього, що можемо зробити. Ми повинні “мол[ити]ся Батькові з усією енергією [н]ашого серця, щоб [н]ас було сповнено цією любов’ю, яку Він дарував усім, хто є істинними послідовниками Його Сина, Ісуса Христа” (Мороній 7:48).
Мені здається, що ми отримуємо Святого Духа найбільшою мірою, коли зосереджуємося на служінні іншим. Саме тому ми маємо обов’язок священства служити Спасителю. Коли ми служимо іншим, то менше думаємо про себе, а Святий Дух може швидко відвідувати нас і допомагати нам у нашому життєвому завданні, отримати дар милосердя.
Я свідчу, що Господь вже зробив великий крок уперед у Своєму плані щодо нас, аби ми мали ще більше натхнення і виявляли ще більше милосердя у нашому священнослужінні у священстві. Я вдячний за Його любов, якою Він так щедро ділиться з нами. Я свідчу про це у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.