“Як вони говорять українською”

Зоя та В’ячеслав Гулько були членами Церкви всього кілька місяців, коли провідники звернулися до Зої на початку 1992 року. Степан і Євгенія Струки, літні місіонери з Канади, які за походженням були українцями, отримали завдання організувати групу людей для перекладу церковної літератури українською мовою. Шанована шкільна вчителька зі знанням англійської, Зоя була найкращою кандидаткою. Після зустрічі з нею старійшина Струк відчув, що саме вона має стати головним перекладачем Книги Мормона.

“Це була шокуюча новина,—згадувала Зоя,—і я хвилювалась”. Вона не тільки ледве вміла користуватися комп’ютером (а саме про це її попросили), але й, будучи новонаверненою, ще навіть не дочитала до кінця Книгу Мормона. Незважаючи ні на що, вона довірилася Богу, прийняла покликання і почала кожен день присвячувати деякий час перекладу, продовжуючи працювати вчителькою. Багато зусиль витрачалося на пошук балансу між вимогами сім’ї, роботи й перекладу, тому вона часто пропускала церковні неформальні заходи.

Іноді вона ввечері приходила до офісу відділу перекладів та залишалася там до пізньої ночі, намагаючись перекласти уривок правильно, щоб допомогти стародавнім пророкам і царям волати з праху (див. 2 Нефій 33:13). “Коли я перекладала чиюсь пряму мову,—згадувала вона,—то намагалася почути, як промовці говорили б українською”. Молячись про скерування, вона отримувала божественну допомогу. “У мене немає видінь,—пояснювала вона пізніше.— У мене немає особливих снів уночі, як у когось з наших сестер, але я пам’ятаю, що у ці моменти чула, як вони говорять українською”.

Зоя зробила переклад за 19 місяців. Але ще кілька років пішло на вичитування й коректуру іншими людьми, і зрештою Книга Мормона була опублікована українською в 1997 році—якраз тоді, коли місіонери почали проповідувати цією мовою. Пізніше Зоя та В’ячеслав допомогли зробити інші церковні матеріали доступними українською, давши змогу святим останніх днів вивчати слово Бога рідною мовою.