“Туди, де немає Церкви”

Хоча місіонери прибули до Києва, Україна, у 1990 році, в багатьох інших частинах країни Церква набула свого поширення завдяки місцевим членам Церкви. У 1994 році, через кілька років після приєднання до Церкви в Німеччині, Анатолій Малонос відчув натхнення повернутися до рідного Львова, щоб допомагати у встановленні Церкви в Україні. У Львові він ділився євангелією, і, зрештою, там сформувалася невелика група святих. До групи приєдналися й інші: після того як сім’я Чемезових, яка жила у Червонограді, що був неподалік, дізналася про євангелію від родичів з Києва, вони змогли збиратися зі святими у Львові. Через рік після повернення до Львова Анатолія було покликано на місію, але група продовжувала збиратися без нього і з неї було організовано першу філію у Західній Україні в 1995 році—ще до того, як туди було призначено місіонерів. Олексія Чемезова було покликано першим президентом філії.

Анатолій Малонос з місіонерами і членами Церкви у Львові, 1996 р.

У 1996 році 15-річна Наталія Єресковська повернулася додому до Черкас зі Сполучених Штатів. Навчаючись за програмою обміну студентами, Наталія була вражена стилем життя і вірою сім’ї святих останніх днів, у якої вона жила, тому вона приєдналася до Церкви. Але у Черкасах не було філії Церкви. “Мені було страшно,—розповідала вона.— Я не могла уявити, як поїду туди, де немає Церкви”. Проте через кілька тижнів вона поїхала на молодіжну конференцію в Київ і познайомилася з президентом Української Київської місії, Вілфрідом Вогом. Удвох вони працювали над тим, щоб з вересня 1996 року місіонери почали відвідувати Черкаси. Згодом Наталія приєдналася до зростаючої групи членів Церкви, що збиралися кожної неділі в Регіональному історичному музеї, а в 1997 році вона стала свідком створення філії в Черкасах.