Якими людьми повинні ви бути?

Старійшина Дональд Л. Холлстром

З президентства сімдесятників

Які зміни вимагаються від нас, щоб стати такими людьми, якими ми повинні бути?

Уявляючи собі ці всесвітні збори, ми усвідомлюємо, що ніде не існує зборів, подібних до цих. Призначення сесії священства на генеральній конференції—навчати носіїв священства тому, якими людьми ми повинні бути (див. 3 Нефій 27:27), і надихати нас досягнути цього ідеалу.

Коли я був у віці носія Ааронового священства на Гавайях півстоліття тому і коли був місіонером в Англії, ми збиралися разом у будинках зборів і (з усіх сил прислухаючись) слухали сесію священства через телефоний зв’язок. Пізніше супутники уможливлювали трансляцію у певні церковні приміщення, які мали великі тарілки-приймачі, завдяки цьому ми могли і чути, і бачити те, що відбувається на конференції. Ми були в захваті від цієї технології! Мало хто міг тоді уявити собі сьогоднішній світ, де кожен, хто має доступ до Інтернету за допомогою смартфона, планшета чи комп’ютера може дивитися й слухати послання з цих зборів.

Однак цей значно розширений доступ до голосів Господніх слуг, чий голос є таким же, як і Його власний голос (див. УЗ 1:38), мало вартий, якщо ми не готові отримати слово (див. УЗ 11:21), а потім керуватися ним. Простіше кажучи, мета генеральної конференції і цієї сесії священства досягається лише за умови, що ми готові діяти,—що ми готові змінюватися.

Кілька десятиліть тому я служив єпископом. Упродовж тривалого часу я неодноразово зустрічався з одним чоловіком з нашого приходу, який був набагато старшим від мене. У цього брата були дуже складні стосунки з дружиною, він був чужим для своїх дітей. Він з усіх сил намагався утриматися на роботі, у нього не було близьких друзів і йому було настільки важко спілкуватися з членами приходу, що він зрештою не захотів служити в Церкві. Під час однієї напруженої бесіди з ним стосовно складнощів його життя він нахилився до мене наприкінці нашого тривалого обговорення і сказав: “Єпископе, у мене поганий характер, іншим я просто не можу бути!”

Того вечора ця заява приголомшила мене і з тих пір переслідувала мене. Якщо цей чоловік вирішив—якщо хтось із нас прийде до висновку: “Іншим я просто не можу бути”, то ми тим самим відмовляємося від нашої здатності змінюватися. Ми також могли б підняти білий прапор, скласти нашу зброю, припинити бій і просто здатися—будь-яка надія на перемогу втрачається. І хоч дехто з нас може подумати, що описане їх не стосується, усе ж, можливо, у поведінці кожного з нас виявляються принаймні одна чи дві погані звички, “Іншим я просто не можу бути!”

Тож ми зустрічаємося на цих зборах священства тому, що ми не є тими, ким можемо стати. Ми зустрічаємося тут сьогодні в ім’я Ісуса Христа. Ми зустрічаємося з упевненістю в тому, що Його Спокута дає кожному з нас—незалежно від наших слабкостей, наших схильностей, наших уподобань—здатність змінюватися. Ми зустрічаємося з надією, що наше майбутнє, яким би не було наше минуле, може бути кращим.

Якщо ми беремо участь у цих зборах зі “справжнім наміром” змінитися (Мороній 10:4), то Дух має цілковитий доступ до нашого серця й розуму. Як Господь відкрив пророку Джозефу Сміту: “І станеться, що якщо вони вірні і виявляють віру в Мене”—пам’ятайте, що віра є принципом сили і дії—“Я проллю Свій Дух на них в той день, коли вони зберуться разом” (УЗ 44:2). Це стосується й цього вечора!

Якщо ви вважаєте свої труднощі нездоланними, то дозвольте мені розказати вам про одного чоловіка, якого ми зустріли у маленькому селі біля Хайдарабада, Індія, у 2006 році. Цей чоловік є прикладом готовності змінитися. Аппа Рао Нулу народився у сільській місцевості Індії. У три роки він захворів на поліомієліт і залишився калікою. Його суспільство вчило його, що в нього дуже обмежені можливості. Однак у своєму молодому віці він зустрів наших місіонерів. Вони навчали його про те, що він має великий потенціал, і в цьому житті і у вічності, що прийде. Його охристили і конфірмували у члени Церкви. Отримавши значно ширше бачення, він поставив собі за мету отримати Мелхиседекове священство і відслужити місію повного дня. У 1986 році він був висвячений на старійшину і покликаний служити в Індії. Пересуватися йому було важко— ходити вдавалося лише опираючись на ціпки в обох руках,—він часто падав; але ніколи й мови не було, щоб йому покинути служіння. Він дав обіцяння з честю та відданістю відслужити місію, і він так її й відслужив.

Коли ми зустрілися з братом Нулу приблизно через 20 років після його місії, він радо привітав нас там, де закінчувалася дорога, і повів вниз нерівною курною стежкою до двокімнатного будинку, в якому жив з дружиною та трьома дітьми. Був надзвичайно жаркий і втомливий день. Йому, як і раніше, пересуватися було важко, однак в нього не було до себе жалості. Завдяки особистій старанності, він став учителем і навчав дітей того села. Коли ми увійшли в його скромний дім, він відразу ж повів мене у куток і витяг ящик, в якому знаходилося те, що було для нього найважливішим. Він хотів, щоб ми подивилися якийсь документ. У ньому було написано: “З найкращими побажаннями і благословеннями старійшині Нулу, сміливому і щасливому місіонеру; [дата] 25 червня 1987 р., [підпис] Бойд К. Пекер”. Справа в тому, що коли старійшина Пекер, який на той час був старійшиною, відвідав Індію і говорив з групою місіонерів, він підтвердив старійшині Нулу, що той має великий потенціал. По суті, сказане мені братом Нулу того дня в 2006 році вказувало, що євангелія змінила його—змінила назавжди!

Дім Нулу ми відвідали у супроводі президента місії. Він прибув до них, щоб провести співбесіду з братом Нулу, його дружиною та дітьми: для батьків—щоб вони отримали свій ендаумент та були запечатані, і для дітей—щоб вони були запечатані до своїх батьків. Ми також допомагали їм підготуватися до поїздки в храм у Гонконгу, Китай, щоб отримати ці обряди. Вони плакали від радості, бо їхня довгоочікувана мрія мала здійснитися.

Що очікується від носія Божого священства? Які зміни вимагаються від нас, щоб стати такими людьми, якими ми повинні бути? Даю три поради:

Нам необхідно бути мужами священства! Чи ми—молоді чоловіки, які мають Ааронове священство, чи ми—чоловіки, які мають Мелхиседекове священство, нам потрібно бути мужами священства і виявляти духовну зрілість, оскільки ми уклали завіти. Як сказав Павло: “Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче” (1 Коринтянам 13:11). Нам необхідно бути іншими, бо ми маємо священство,—не зарозумілими, не гордовитими, не зверхніми, а скромними, здатними навчатися, лагідними. Отримання священства і різних його чинів повинно щось означати для нас. Це має бути не формальним “наступним кроком”, що відбувається автоматично в певному віці, а священною дією відповідно до вдумливо укладеного завіту. Ми маємо відчувати себе настільки привілейованими і настільки вдячними, щоб кожен наш вчинок вказував на це. Якщо ми навіть рідко коли думаємо про священство, нам необхідно змінитися.
Нам необхідно служити! Як носії священства, ми зобов’язані “звеличувати свої покликання” (див. УЗ 84:33), служачи іншим. Якщо ми уникаємо виконання свого найважливішого обов’язку—служити своїм дружинам та дітям, якщо не приймаємо чи пасивно виконуємо покликання в Церкві або коли дбаємо про інших тільки тоді, коли нам це зручно, то ми не ті, ким повинні бути. Спаситель проголосив: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою” (Матвій 22:37), а пізніше додав: “Якщо ти любиш Мене, ти будеш служити Мені” (УЗ 42:29). Егоїзм—цілковита протилежність відповідальності священства, і якщо егоїзм є рисою нашого характеру, нам необхідно змінитися.
Нам необхідно бути гідними! Мені, може, і не вдасться, як старійшині Джеффрі Р. Холланду, як він сказав на сесії священства кілька років тому, “набли[зитися] до вашого обличчя, ніс до носа, і сказати з таким … полум’ям, яке мало не обпалює ваші брови” (“Ми усі на службі”, Ліягона, лист. 2011, с. 45); але, дорогі брати, нам необхідно звільнитися від того, що є звичайно прийнятим у світі, але ослаблює нашу силу у священстві. Якщо ми вважаємо, що можемо просто в якійсь формі побавитися з порнографією або порушенням цнотливості чи чесності і не матимемо негативних наслідків для себе і своїх сімей, то ми обманюємося. Мороній сказав: “Дивіться, щоб ви робили все з достоїнством” (Мормон 9:29). Господь чітко наказав: “І тепер Я даю вам заповідь бути обережними щодо себе, старанно прислухатися до слів вічного життя” (УЗ 84:43). Якщо є якісь несповідані гріхи, що перешкоджають нам бути гідними, то нам необхідно змінитися.

Єдиною повною відповіддю на запитання, поставлене Ісусом Христом: “Якими людьми повинні ви бути?”, є Його ж стисла і глибока відповідь: “Такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27). Запрошення: “Прийдіть до Христа, і вдосконалюйтеся в Ньому” (Мороній 10:32) вимагає змін і очікує їх. За Своєю милістю Він не залишив нас самотніми. “І якщо люди прийдуть до Мене, Я покажу їм їхню слабкість…, Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них” (Етер 12:27). Покладаючись на Спасителеву Спокуту, ми можемо змінитися. Я впевнений у цьому. В ім’я Ісуса Христа, амінь.