Що ви думаєте?
Я закликаю вас мати звичай ставити, з чуйною повагою до чужого досвіду, це запитання: “Що ви думаєте?”
Сорок один рік тому я заліз на водійське сидіння 18-колесного сідлового тягача зі своєю красивою дружиною Джен і нашим малолітнім сином Скотті. Ми везли велику партію будівельних матеріалів через кілька штатів.
У ті часи не існувало ременів безпеки або дитячих автокрісел. Моя дружина тримала нашого дорогоцінного сина на руках. Її зауваження: “Ми безперечно високо над землею” мало хоч трохи натякнути мені на її погане передчуття.
Завершивши наш спуск над історичною ущелиною Доннера, крутою ділянкою шосе, кабіна вантажівки раптово й несподівано заповнилася густим димом. Майже нічого не було видно, і ми ледь дихали.
Маючи важке устаткування, було не достатньо просто тиснути на гальма, щоб швидко зменшити швидкість. Використовуючи гальмування двигуном і зниження передач, я відчайдушно намагався зупинитися.
Саме тоді, коли я вирулив на узбіччя дороги, але перед тим як машина остаточно зупинилася, моя дружина відкрила двері і вистрибнула з нашим немовлям на руках. Я безпорадно дивився, як вони валяться в багнюку.
Як тільки я зупинив тягач, я вилетів із задимленої кабіни. З пульсуючим адреналіном я побіг через камені і бур’яни і накрив їх руками. Передпліччя і лікті Джен були здерті і кровоточили, але, на щастя, і вона, і наш син дихали. Я просто закривав їх, поки на узбіччі шосе не вляглася пилюка.
Коли моє серцебиття прийшло до норми, а моє дихання вирівнялося, я випалив: “Що ти собі думала? Чи ти не знаєш, наскільки це було небезпечно? Ви могли загинути!”
Вона подивилася на мене, сльози текли по її брудним від диму щоках і сказала те, що пронизало моє серце і до цих пір лунає в моїй голові: “Я просто намагалася врятувати нашого сина”.
Я зрозумів, що в той момент вона подумала, що загорівся двигун, і злякалася, що вантажівка вибухне і ми помремо. Однак я знав, що це електрична несправність—вона небезпечна, але не фатальна. Я дивився на свою дорогоцінну дружину, м’яко потираючи голову нашого сина-немовляти, і дивувався тому, якою треба бути жінкою, аби зробити щось настільки мужнє.
Ця ситуація могла би бути такою ж емоційно небезпечною, як наша буквальна аварія двигуна. На щастя, витримавши деякий час без слів, коли кожен з нас вірив у провину іншого, ми нарешті висловили ті емоції, які вирували під спалахом нашої роздратованості. Той факт, що ми поділилися почуттями любові і страху за безпеку іншого, не дав небезпечному інциденту зруйнувати наш виплеканий шлюб.
Павло попереджав: “Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре … [і] на збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує” (Ефесянам 4:29). Його слова мають на увазі певну чистоту.
Що для вас значить “жодне слово гниле”? Ми всі часто почуваємося сильно збудженими через гнів—наш власний та чужий. Ми були свідками нестримного гніву, що виливався у громадських місцях. Ми відчували свого роду емоційне “електричне замикання” на спортивних заходах, на політичній арені і навіть у наших власних домівках.
Діти іноді говорять зі своїми улюбленими батьками мовою гострою, немов лезо. Подружжя, які пережили найбагатші і найчуттєвіші моменти в житті, втрачають бачення і терпіння одне до одного і підвищують свої голоси. Всім нам, хоча ми і є завітними дітьми люблячого Небесного Батька, доводилося шкодувати через нерозсудливе стрибання з високого сидіння самовдоволеного судження. Ми говорили з неповагою і образливими словами до того, як подивилися на ситуацію з іншої точки зору. Ми всі мали можливість дізнатися, як пагубні слова можуть довести небезпечну ситуацію до фатальної.
У нещодавньому листі від Першого Президентства чітко говориться: “Євангелія Ісуса Христа вчить нас любити і ставитися до всіх людей з добротою і ввічливістю—навіть якщо ми не згодні” (Лист Першого Президентства про одностатеві шлюби, 9 січня 2014 року). Яке точне нагадування, що ми можемо і маємо брати участь у продовженні громадянського діалогу, особливо коли ми розглядаємо світ з різних точок зору.
Автор Приповістей радить: “Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає” (Приповісті 15:1). “Лагідна відповідь” складається з обґрунтованої відповіді—обдуманих слів, що йдуть від смиренного серця. Це не означає, що ми ніколи не говоримо прямо або йдемо на компроміс щодо доктринальних істин. Слова, які можуть бути твердими у викладенні інформації, можуть бути м’якими в духовному плані.
Книга Мормона містить яскраві приклади мови, що підтримує, в контексті сімейних розбіжностей. Сини Сарії та Легія були відправлені назад до Єрусалима, щоб забрати пластини з латуні, і не повернулися. Сарія думала, що сини були в небезпеці, і вона була сповнена гніву і прагнула знайти винного.
Послухайте цю історію з точки зору її сина Нефія: “Бо [моя мати] думала, що ми загинули в пустині; і вона ще висловлювала невдоволення моєму батькові, називаючи його людиною, яка має видіння, кажучи: Бачиш, ти вивів нас із землі нашого успадкування, і моїх синів уже немає, і ми загинемо в пустині” (1 Нефій 5:2).
Тепер давайте розглянемо, що могла думати Сарія. ЇЇ непокоїла тривога за своїх, часом сварливих, синів, які мали повернутися до того місця, де не так давно було небезпечно знаходитися її чоловікові. Вона проміняла свій чудовий будинок і друзів на намет в дикій пустині, хоча була ще жінкою дітородного віку. Доведена до межі своїх страхів, Сарія, схоже, героїчно, якщо не розсудливо, стрибнула з висоти вантажівки, що мчить, у спробі захистити своїх рідних. Вона висловила виправдані сумніви своєму чоловіку мовою гніву, сумніву і звинувачення—мовою, якою, здається, весь рід людський, вражаюче володіє.
Пророк Легій вислухав страхи, що були джерелом гніву його дружини. Потім він дав виважену відповідь мовою співчуття. По-перше, він правильно розумів, як все виглядає з її точки зору: “І … мій батько, відповідаючи їй, сказав: Я знаю, що я людина, яка має видіння; …, але [якщо я] залишився б у Єрусалимі, [ми б] загину[ли] з своїми братами” (1 Нефій 5:4).
Потім він відповів на її побоювання про благополуччя їхніх синів, як безсумнівно свідчив йому Дух Святий:
“Але дивись, я отримав землю обіцяну, і все це радує мене; так, і я знаю, що Господь врятує моїх синів від рук Лавана. …
І ось такими словами мій батько, Легій, заспокоював мою матір, Сарію, щодо нас, тоді, коли ми мандрували пустинею” (1 Нефій 5:5–6).
Сьогодні у чоловіків і жінок існує велика потреба розвивати повагу одне до одного через широчезні провалля у віруваннях і поведінці та через глибокі каньйони конфліктних проблем. Неможливо знати все, що дає інформацію нашому розуму і серцю, або навіть повністю розуміти обставини випробувань і вибору, з якими стикаємося ми всі.
Тим не менш, що відбудеться з “словом гнилим”, про яке говорив Павло, якби ми самі співпереживали насамперед за почуття іншої людини? Повністю усвідомлюючи межі своїх власних недоліків і гострих кутів, я закликаю вас мати звичай ставити, з чуйною повагою до чужого досвіду, це запитання: “Що ви думаєте?”
Пам’ятаєте, коли Господь здивував Самуїла і Саула, вибравши малого юнака-пастиря, Давида з Віфлеєму, царем Ізраїлю? Його пророк пояснив: “Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (1 Самуїлова 16:7).
Коли кабіна нашої вантажівки наповнилася димом, моя дружина діяла у найсміливіший спосіб, який вона тільки могла придумати, аби захистити нашого сина. Я також виступав у ролі захисника, засумнівавшись в її виборі. Вражаюче, але не важливо, хто був більш правий. Важливим було вислухати одне одного і зрозуміти точку зору іншого.
Готовність бачити очима іншого перетворить “слово гниле” на “подання благодаті”. Апостол Павло розумів це, і на певному рівні кожен з нас може це також відчути. Може це не змінить або не вирішить проблему, але більш важливим є те, чи подання благодаті може змінити нас.
Я смиренно свідчу, що ми можемо “подавати благодать” співчутливою мовою, коли розвинений дар Святого Духа проникає в наші серця з турботою до почуттів і обставин інших людей. Це дозволяє нам перетворювати небезпечні ситуації на святі місця. Я свідчу про люблячого Спасителя, який “дивиться на [наші] серця” і знає, про що ми думаємо. В ім’я Ісуса Христа, амінь.