Свідчення
Хочу поділитися з вами істинами, які є найбільш вартими того, аби їх знати.
Часи війни або непевності сприяють тому, щоб ми приділили увагу найважливішому.
Друга світова війна була для мене часом великого духовного неспокою. Я залишив свою домівку в Бригам-Сіті, шт. Юта, з ледь жевріючим свідченням і відчував потребу в чомусь більшому. Фактично увесь наш випускний клас за кілька тижнів уже прямував на місце військових подій. Перебуваючи на острові Іє-Шима, на півночі від Окінави, Японія, я боровся з сумнівами і непевністю. Я хотів мати особисте свідчення про євангелію. Я хотів знати!
Однієї безсонної ночі я вийшов зі свого намету і пішов до бліндажу, зробленого із тісно поставлених і заповнених піском 190-літрових каністр для пального, які, стоячи одна на одній, утворювали обгородження. Стелі там не було, тому я заповз у нього, подивився на засіяне зорями небо, і став на коліна, щоби помолитися.
Майже на половині речення це сталося. Я не зміг би описати вам, що сталося, якби навіть твердо вирішив це зробити. Це перевищує мою здатність висловлюватися, але сьогодні це так же ясно, як це було і 65 років тому. Я знав, що то було дуже приватне, дуже особисте підтвердження. Зрештою я пізнав сам. Я мав певне знання, бо мені це було дано. Після деякого часу я виповз із того бліндажу і пішов, точніше кажучи, полетів до свого ліжка. Решту ночі я провів у стані радості і трепету.
Не вважаючи себе кимось особливим, я думав, що якщо те прийшло до мене, то це може прийти й до будь-кого. Я все ще вірю в це. У подальші роки я зрозумів, що подібний досвід одночасно є і світлом, за яким треба йти, і тягарем, який треба нести.
Хочу поділитися з вами істинами, які є найбільш вартими того, аби їх знати, тим, про що я дізнався, і що пережив протягом 90 років життя і понад 50 років служіння в якості генерального авторитета. Багато з того, що я зрозумів, потрапляє у категорію істин, яким не можна навчити, але які можна пізнати.
Як і більшість усього найціннішого, знання, яке має вічне значення, приходить лише через особисту молитву й обдумування. Якщо це супроводжується постом і вивченням Писань, то створює умови для отримання впливу, одкровень і підказок від Святого Духа. Це надає нам небесні настанови, в той час як ми навчаємося приписання за приписанням.
Одкровення обіцяють, що “будь-який рівень інтелекту, що його ми досягаємо в цьому житті, підніметься з нами у воскресінні” і що знання і розум “[здобувається] через … старанність і послушність” (УЗ 130:18–19).
Одна вічна істина, яку я пізнав, це те, що Бог живе. Він—наш Батько. Ми—Його діти. “Ми віримо в Бога, Вічного Батька, і в Його Сина Ісуса Христа, і в Святого Духа” (Уложення віри 1:1).
З усіх титулів, які Він міг використати, Він вибрав називатися “Батьком”. Спаситель заповідав: “Тож у такий спосіб моліться ви: Батьку наш, Який на небесах” (3 Нефій 13:9; див. також Матвій 6:9). Його вжиток слова “Батько” є уроком для всіх, коли ми починаємо розуміти, що у цьому житті є найважливішим.
Батьківство—це священний привілей і в залежності від відданості, воно може бути вічним благословенням. Найвища мета усієї діяльності в Церкві полягає в тому, щоб чоловік і його дружина та їхні діти могли бути щасливими вдома.
Неодружені і ті, хто не можуть мати дітей, не позбавлені отримання вічних благословень, яких прагнуть, але які, на даний момент є для них недосяжними. Ми не завжди знаємо, як або коли благословення прийдуть, та в обіцянні вічного зростання не буде відмовлено жодній вірній особі, яка укладає священні завіти і дотримується їх.
Ваші таємні прагнення і слізні благання торкнуться сердець і Батька і Сина. Ви отримаєте особисте запевнення від Них, що ваше життя буде повним і ви не втратите жодного суттєвого для вас благословення.
Як слуга Господа, який діє в чині, до якого мене було висвячено, я даю обіцяння тим, хто знаходиться в таких обставинах, що немає нічого важливого для вашого спасіння і піднесення, що не буде з часом належати вам. Руки, які зараз порожні, будуть наповнені, і серця, які зараз болять від нездійснених мрій і прагнень, будуть зцілені.
Інша істина, яку я пізнав, це що Святий Дух існує. Він є третім членом Божества. Його місія—свідчити про істину і праведність. Він проявляє Себе багатьма способами, серед яких відчуття спокою і запевнення. Він також може втішати, скеровувати і виправляти, якщо потрібно. Супровід Святого Духа буде з вами усе життя, якщо ваше життя буде праведним.
Дар Святого Духа надається через обряд євангелії. Той, хто має повноваження, покладає свої руки на голову нового члена Церкви і промовляє такі слова: “Прийми Святого Духа”.
Сам по собі цей обряд не змінює нас якимось помітним способом. Але якщо ми прислухаємося і діємо на основі підказок, ми отримаємо благословення Святого Духа. Кожний син або дочка нашого Небесного Батька можуть пізнати дієвість обіцяння Моронія: “І силою Святого Духа ви можете пізнати правду про все” (Мороній 10:5; курсив додано).
Найголовніша істина, яку я отримав у своєму житті, це моє свідчення про Господа Ісуса Христа.
Головним та основоположним у всьому, що ми робимо, тим, що пронизує всі одкровення, є ім’я Господа, яке є повноваженням, через яке ми діємо в Церкві. Кожна промовлена молитва, навіть маленькими дітьми, завершується в ім’я Ісуса Христа. Кожне благословення, кожний обряд, кожне висвячення, кожний офіційний вчинок здійснюється в ім’я Ісуса Христа. Це Його Церква, і вона названа Його ім’ям—Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (див. УЗ 115:4).
У Книзі Мормона описано чудовий випадок, коли Нефійці “молилися Батькові в … ім’я [Господа]”. Господь з’явився і запитав:
“Що б ви хотіли, аби Я дав вам?
І вони сказали Йому: Господи, ми б хотіли, аби Ти сказав нам ім’я, яким ми будемо називати цю церкву; бо є сперечання серед людей стосовно цього питання.
І Господь сказав їм: Істинно, істинно кажу Я вам, чому це люди мають ремствувати і сперечатися про це?
Хіба вони не читали писання, в яких сказано, що ви маєте взяти на себе ім’я Христа, яке є Моїм іменем? Бо цим іменем вас називатимуть в останній день;
І той, хто візьме на себе Моє ім’я і витерпить до кінця, той буде спасенний. …
Отже, що б ви не робили, робіть це в Моє ім’я; отже, ви назвете церкву Моїм іменем; і ви проситимете Батька в Моє ім’я, аби Він благословив церкву заради Мене” (3 Нефій 27:2–7).
Це Його ім’я—Ісус Христос, “бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4:12).
У Церкві ми знаємо, хто Він—Ісус Христос, Син Бога. Він Єдинонароджений від Батька. Він є Той, кого було вбито, і Хто живе знову. Він наш Адвокат перед Батьком. “Пам’ятайте, що на камені нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога, [ми] повинні побудувати [наш] фундамент” (Геламан 5:12). Він якір, який втримує нас і захищає нас та наші сім’ї під час життєвих штормів.
Кожної неділі по всьому світу, де б не збиралися громади будь-якої національності і мови, причастя благословляється тими самими словами. Ми беремо на себе ім’я Христа і завжди пам’ятаємо Його. Це закарбовано в нас.
Пророк Нефій проголосив: “Ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів” (2 Нефій 25:26).
Кожен з нас має здобути власне свідчення про Господа Ісуса Христа. Потім ми ділимося цим свідченням з нашою сім’єю та іншими.
І у всьому цьому давайте пам’ятати, що є ворог, який особисто намагається зруйнувати роботу Господа. Ми маємо обрати, за ким іти. Наш захист є настільки простим, як прийняття особистого рішення йти за Спасителем, неухильно і віддано залишаючись на Його боці.
У Новому Завіті Іван написав, що був дехто, хто не зміг взяти зобов’язання бути відданими Спасителю та Його вченням і з “того часу відпали багато хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним.
І сказав Ісус Дванадцятьом: “Чи не хочете й ви відійти?”
Відповів Йому Симон Петро: “До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного.
Ми ж увірували та пізнали, що Ти—Христос, Син Бога живого!” (Іван 6:66–69).
Петро здобув те, що може пізнати кожний послідовник Спасителя. Для того, аби бути вірними і відданими Ісусу Христу, ми приймаємо Його як нашого Викупителя і робимо усе, що в наших силах, щоб жити за Його вченнями.
Після всіх років, які я прожив, навчав і служив, після мільйонів миль, які я подолав, подорожуючи по всьому світу, маючи весь мій досвід, я хочу поділитися однією великою істиною. Це моє свідчення про Спасителя Ісуса Христа.
Джозеф Сміт і Сідні Рігдон записали після однієї священної події наступне:
“І тепер, після багатьох свідчень, які було дано про Нього, ось свідчення, останнє з усіх, яке ми даємо про Нього: Що Він живе!
Бо ми бачили Його” (УЗ 76:22–23).
Їхні слова—мої слова.
Я вірю і я впевнений, що Ісус є Христос, Син Бога і що Він живе. Він є Єдинонародженим від Батька і “Ним, і через Нього, і від Нього світи є та було створено, і жителі їхні є синами й дочками, народженими Богові” (УЗ 76:24).
Я приношу своє свідчення, що Спаситель живе. Я знаю Господа. Я Його свідок. Я знаю про Його велику жертву і вічну любов до всіх дітей Небесного Батька. Я приношу своє особливе свідчення з усім смиренням, але з абсолютною певністю в ім’я Ісуса Христа, амінь.