Роздуми
Чи мають сенс настанови?
Автор, яка жила у штаті Колорадо, США, померла минилого року.
Велосипедна подорож переконала мене в необхідності постійно звертатися до Господньої дорожньої карти життя.
Кілька років тому я вирушила у велосипедну подорож у Франції разом зі своєю сестрою, невісткою та її дочкою. Кожного ранку нам давали три сторінки детальних інструкцій і, за умови їхнього точного дотримання, вони скеровували нас до місця призначення того дня. Поки ми їхали виноградниками, інструкції могли містити такі настанови: “їхати 50 метрів на північ, а потім повернути ліворуч і їхати 100 метрів”. Частіше в інструкціях вказувалися знаки й назви вулиць.
Одного ранку ми їхали дуже гарною дорогою, але невдовзі зрозуміли, що наші інструкції більше не відповідають тій місцевості. Швидко усвідомивши, що заблукали, ми вирішили повернутися до останнього місця, де ми точно знали, що були на правильному маршруті, щоб побачити, чи зможемо ми з’ясувати, куди їхати.
Звичайно ж, як тільки ми до нього дісталися, то побачили невеликий дорожній знак, зазначений в інструкціях, якого ми не помітили. Невдовзі ми знову вирушили в дорогу, узгоджуючи своє просування з інструкціями, які знову стали абсолютно зрозумілими.
Цей випадок став метафоричною відповіддю на моє запитання, яке вже давно не давало мені спокою: Чому людина, яка мала свідчення про євангелію, може відійти від неї? Мені стало ясно, що коли ми робимо неправильний поворот (грішимо), або не дотримуємося Божих заповідей, настанови (слово Бога) втрачають сенс. Карта, так би мовити, більше не відповідає місцевості, у якій ми знаходимося. Якщо ми не відхилилися надто далеко, то можемо зрозуміти, що помилилися і необхідно повернутися (покаятися) або оновити зобов’язання жити так, як заповідав Бог, як тоді, коли ми знали, що йдемо правильним шляхом.
Надто часто, коли настанови більше не відповідають нашому місцезнаходженню, ми ставимо під сумнів такі настанови. Замість того, щоб повернутися назад, ми звинувачуємо інструкції, а потім зовсім перестаємо їх дотримуватися. Нарешті, втративши бачення свого пункту призначення, ми губимося, блукаючи шляхами, які можуть здаватися певний час дуже привабливими, але не приведуть нас туди, куди нам треба прийти.
Кожного дня ми маємо можливість вивчати Писання. І кожні шість місяців нас навчають на генеральній конференції Церкви. Чи це не ті миті, коли ми можемо зазирнути в нашу дорожню карту і переконатися, чи ми там, де нам потрібно бути? Одного разу, коли я слухала конференцію, то відчула: незважаючи на свою недосконалість, ми можемо знати, що перебуваємо на правильній дорозі, якщо ці настанови є для нас повністю зрозумілими.
Так само як просування у правильному напрямку допоможе нам дістатися до пунктів призначення у цьому житті, вивчення Писань і виконання порад сучасних пророків дозволяє нам звіряти курс і робити поправку, якщо є необхідність, аби зрештою ми дісталися нашого целестіального дому.