Духовна стабільність: як збудувати корабель, що не тоне

Старійшина Дейл Г. Ренлунд

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

З виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга 16 вересня 2014 р. Повну версію виступу англійською мовою можна знайти на сайті speeches.byu.edu.

Нам потрібно мати достатню духовну стабільність, аби успішно просуватися земним життям і безпечно повернутися до нашого небесного дому.

На початку 17-го століття шведський король Густав ІІ Адольф дав наказ побудувати військовий корабель, який назвали Васа. На побудову корабля пішло багато матеріалів, у першу чергу дуба, з якого будували судно. Густав Адольф уважно слідкував за процесом будівництва, намагаючись переконатися в тому, що Васа дійсно відповідає всім його сподіванням.

Після початку будівництва Густав Адольф наказав, щоб Васу зробили довшою. Оскільки опори для ширини вже були побудовані з дорогоцінного дуба, король наказав будівельникам збільшити довжину корабля, не збільшуючи ширину. Хоча кораблебудівники знали, що таким чином вони ставлять під ризик мореплавність Васи, їм не хотілося казати королю те, що, як вони знали, він не хотів чути. Вони поступилися. Густав Адольф також наполягав на тому, щоб цей корабель мав гармати не лише на одній палубі, як це було прийнято, але на трьох палубах, а найважчі з них розмістити на верхній палубі. І знову всупереч здоровому глузду кораблебудівники погодилися.

10 серпня 1628 року Васа розпочала своє перше плавання. Після того як Васа залишила бухту, сильний вітер напнув вітрила і корабель почав нахилятися. Невдовзі “корабель нахилився на правий бік і вода хлинула через гарматні бійниці, а корабель повільно пішов на дно з розправленими вітрилами, прапорами й усім іншим”¹. Перший заплив Васи був довжиною в 1280 метрів.

Бажання Густава Адольфа мати екстравагантний символ свого статусу погубило конструкцію корабля, який міг стати прекрасним вітрильним судном, найпотужнішим військовим кораблем свого часу. Внаслідок небажання кораблебудівників висловлювати свою думку—їхній страх почути невдоволення короля—король не дізнався того, що знали й розуміли вони. Усі залучені до будівництва втратили з поля зору мету всієї справи: захищати Швецію і сприяти інтересам держави за кордоном. Корабель, під час будівництва якого порушуються закони фізики,—це просто човен, який не попливе.

Аби ми успішно пливли морем свого життя, необхідно мати достатню духовну стабільність, щоб протистояти вітрам і течіям, робити необхідні повороти й безпечно повернутися до небесного дому. Є те, що ми можемо робити аби посилити свою духовну стабільність. Я згадаю лише чотири речі.

Послух Божим заповідям

Перша—це послух Божим заповідям. Так само як Васа підвладна дії законів фізики, так і всі ми підвладні дії духовних законів. Ніхто не є винятком. Нам необхідно дотримуватися цих духовних законів, які ми називаємо Божими заповідями.

Хоча дотримання законів фізики могло здаватися обмеженням для Густава Адольфа, однак Васа не потонула б ще до початку виконання свого завдання, якби ці закони не було порушено. Навпаки, це дало б свободу і гнучкість у здійсненні того, що треба було здійснити.

Так само й послух Божим законам захищає нашу свободу, гнучкість і здатність досягати свого потенціалу. Заповіді не мають на меті обмежувати нас. Натомість послух веде до більшої духовної стабільності й тривалого щастя.

Послух—це наш вибір. Ісус дав настанову: “Ось, Я дав вам заповіді; отже, виконуйте Мої заповіді” (3 Нефій15:10). Це настільки просто. Визначтеся з цим. Вже зараз прийміть рішення бути в усьому слухняними. Ніщо не сприятиме духовній стабільності так, як це. Ніщо не дасть нам більшої свободи у виконанні нашої життєвої місії.

Прислухатися до поради й навчатися все життя

По-друге, нам треба звертати увагу на поради з надійних джерел і дослухатися до них та брати зобов’язання навчатися впродовж усього життя.

Одна з пасток на шляху здобуття знань—це пихатість, яка може виникати, коли ми думаємо, що знаємо настільки багато, що вже нічого не треба вивчати. Ми всі це спостерігали в людях, які надто впевнені у своїй неперевершеності. Дійсно важко навчати всезнайку.

Знаючи про це і бажаючи навчатися все життя, президент Генрі Б. Айрінг, перший радник у Першому Президентстві, сказав: “Я все ще дитина, якій треба багато навчатися. Майже кожен може мене чомусь навчити”². Коли президент Айрінг давав мені покликання генерального авторитета, то виклав мені важливий урок. Він сказав, що коли хтось розповідає історію, яку він раніше вже чув, або цитує уривок з Писань, який він дуже добре знає, то запитує себе: “Чому Господь звертає мою увагу на це” і “Чого ще я маю навчитися з цієї історії або уривка?” Якщо ми хочемо посилити свою духовну стабільність, то матимемо бажання навчатися і будемо достатньо смиренними, аби прийняти спрямування незалежно від свого віку й досвіду.

Цей вибір дійсно є нашим. Ми можемо слухати й брати до уваги пораду, дану церковними провідниками, особливо тими, яких ми підтримали як пророків, провидців та одкровителів, а також батьками і надійними друзями—або ж відкидати її. Ми можемо прагнути навчатися все життя—або ж не перейматися. Ми можемо зміцнювати свою духовну стабільність—або ж ні. Якщо нам не вдасться зміцнити свою духовну стабільність, ми уподібнимося до Васи—корабля, який не поплив.

Служіння іншим

По-третє—якщо ми налаштовані на людей навколо нас, допомагаємо іншим та служимо, ми зміцнюємо свою духовну стабільність.

Ми більше зосереджені на вічності, коли зосереджуємося на інших людях, прагнучи допомагати дітям Небесного Батька. Я зрозумів, що набагато легше отримувати натхнення, коли я в молитві прагну дізнатися, як допомогти іншим людям, ніж коли я просто молюся за себе.

Ми можемо думати, що колись у майбутньому нам буде легше надавати допомогу. Але насправді цей момент наступив уже зараз. Ми помиляємося, коли думаємо, що буде зручніше, коли ми матимемо більше часу, більше грошей або більше усього, аби служити іншим. Незалежно від наших обставин у нас є вибір. Чи будемо ми допомагати іншим, чи ні? Ми провалимо дуже важливий екзамен у своєму житті, якщо вирішимо не надавати допомоги тим, хто її потребує. А якщо ми все таки допомагаємо, то збільшуємо власну духовну стабільність.

Зробити Ісуса своєю основою

Четверте і останнє та найважливіше—наша духовна стабільність зростає пропорційно тому, наскільки ми будуємо на основі, якою є Ісус Христос.

Без Христа ми схожі на судно, яке розгойдують хвилі. У нас немає сил, бо у нас немає вітрил. У нас немає стабільності, особливо під час шторму, бо ми не маємо якоря. У нас немає напрямку або мети, бо ми не маємо того, чим можемо бачити. Ми повинні зробити Христа своїм фундаментом.

Аби протистояти вітрам та течіям життя, долати їх і бути готовими до них у своєму житті, ми повинні дотримуватися Божих заповідей; смиренно, охоче і постійно навчатися; служити іншим та зробити Ісуса Христа основою свого життя. Таким чином ми посилимо власну духовну стабільність. На відміну від Васи ми зможемо повернутися в безпечну бухту, виконавши своє завдання.