Благословення втішення
Сара Бейбер
Калгарі, пров. Альберта, Канада
Ілюстрація Аллена Гарнса
Коли стало очевидним, що рак, на який хворів батько, перейшов у останню стадію, мама у відчаї сказала: “Мабуть, нам не варто сподіватися на диво”. У ту мить я відчула, що наша сім’я побачить дива, навіть якщо збереження батькового життя не було одним з них.
Одне диво сталося того ранку, коли моя подруга Бет запитала мене про плани на той день. Я відповіла, що планую другу половину дня провести з батьком у лікарні, але ще не знаю, на кого залишити дітей. Бет великодушно запропонувала подбати про моїх дітей, щоб я могла побути з батьком. Вона також запропонувала принести вечерю для всієї сім’ї. Я була дуже вдячна.
Коли я приїхала до лікарні, у батька не було сил навіть відкрити очі або щось з’їсти. Але невдовзі у нього стався раптовий приплив сил. Понад три години він був бадьорий, і ми розмовляли й навіть кілька разів обійшли лікарняне відділення. У цей час не приходили інші відвідувачі. Я мала благословення провести цей час з ним наодинці.
Того дня ми разом сміялися і плакали. Батько розповів мені, що відчуває з приводу того, що скоро піде з цього земного життя і те, що є для нього найважливішим—свідчення про євангелію Ісуса Христа. Спогади про той день є одними з найдорожчих у моєму житті. Через три дні він помер.
Лише коли минув тиждень після похорону, я усвідомила, що останній раз, коли я розмовляла з батьком—був той день, коли Бет дбала про моїх дітей. Зі сльозами, що котилися по обличчю, я послала Бет електронне послання і подякувала за служіння та пояснила, як багато воно для мене означає.
Бет відповіла: “Я маю свідчення, що Бог хоче надавати нам благословення втішення і благодаті—особливо, коли ми переживаємо труднощі. У той час я молилася, щоб ти і твоя сім’я були втішені”.
Мене дуже зворушило те, що Бог спонукав Бет стати тим благословенням, про яке вона молилася для мене. Я знаю, що Бог посилає нам благословення втішення у важкі часи нашого життя.