Моє повернення на шлях після незапланованої вагітності

Джорі Рейд

Я була самотньою і вагітною. Але я усвідомлювала, що хочу іншого життя. Я хотіла жити для Христа і хотіла бути гідною храмових благословень.

Я вирішила залишатися ближче до дому, щоб навчатися в коледжі. Я із задоволенням займалася спортом, який ще більше любила, коли знала, що моя сімʼя знаходиться на трибунах і спостерігає за мною та підтримує мене. Я походила із дивовижної сімʼї, і мої батьки навчали нас цінностей та норм євангелії Ісуса Христа.

Але в 20 років, коли я була студенткою-спортсменкою і грала у футбол та жила “студентським життям”, я відмовилася від тих принципів, яких мене навчали. У будні я ходила на заняття і грала у футбол, а у вихідні ходила на вечірки, вважаючи, що знайшла справжнє щастя. Як же я помилялася! Але Сатана так і чинить: він подає хибне таким привабливим, що невдовзі воно здається правильним.

На третьому році навчання в коледжі моє життя вже вийшло з-під мого контролю. Я робила неправильний вибір, і виявилося, що я завагітніла. Уся перспектива стосовно життя змінилася. Йшлося вже не лише про мене, а і про дитину, яку я носила. Слова в Алма 36:17–21 були звернені просто до моєї душі, бо я відчувала такі ж важкі смуток і провину за свій вибір, як і Алма.

Шлях покаяння може бути важким і болісним. Мені було важко визнати, що я була неправа й зробила помилку. Миті, коли я зустрілася з тими, кого люблю, і сказала їм про свою вагітність, були одними з найстрашніших у моєму житті. Я також зустрілася з єпископом і мала бути присутньою на дисциплінарній раді, де було вирішено на певний час позбавити мене можливості приймати причастя. Мені просто хотілося побігти кудись і вдавати, що все це відбувається не зі мною. Але все це було зі мною. Це була моя нова реальність. Як би там не було, але попереду у мене була нелегка дорога.

Моя сімʼя була розчарована моїм вибором, але вони також і любили мене й хотіли, як і Небесний Батько, для мене найкращого. Неодноразово я запитувала себе, як Він міг простити мене після стількох моїх помилок. Відповідь, яка завжди приходила до мене, була така: це через те, що Він любить мене й хоче, щоб я повернулася до Нього. Я знала, що розчарувала своїх земних батьків, але думка про те, наскільки більше я розчарувала мого Небесного Батька, була пронизливо болючою.

Перші пару місяців вагітності я все ще відчувала себе самотньою й розгубленою, не знаючи, що робити далі. Почавши більш щиро молитися Небесному Батьку про скерування й допомогу, я дізналася, що в дійсності ніколи не була самотня. Він завжди був поряд, просто чекаючи, аби я звернулася до Нього. Я відчула вражаючу переміну серця. Я хотіла жити іншим життям. Я хотіла жити для Христа. Я хотіла бути гідною, щоб знову приймати причастя. Я хотіла бути гідною, щоб одного дня укласти шлюб у храмі, а це було, як я думала, таким недосяжним через мої помилки.

Саме тоді я пізнала істинну силу Ісуса Христа як мого Спасителя. Я бачила так багато лагідних милостей від Господа протягом тих коротких девʼяти місяців. Я здобула таку віру, якої ще ніколи не мала у своєму житті. Саме віра в Ісуса Христа допомогла мені прийняти рішення віддати на удочеріння мою чудову маленьку дівчинку. Біль від того, що я віддавала свою донечку на удочеріння, був величезним. Але радість, яку я відчула, допомагаючи іншій дочці Бога мати її вічну сімʼю, була набагато більшою. Завдяки пережитому я змінилася на краще, як це може бути з усіма нами, якщо ми щиро жалкуємо й каємося, дозволяючи Господу знову зробити нас неушкодженими.

Відтоді я щодня отримувала благословення.

Слід сказати, що мене також удочерили, коли я була немовлям. Через шість місяців після того як удочерили мою донечку, я знайшла свою рідну матір і ми знову були з нею разом. Це було ніщо інше як чудо. Невдовзі після цього я зустріла свого майбутнього чоловіка, з яким і одружилася у храмі. Тепер я матір ще чотирьох прекрасних дітей.

Те, що я незаплановано завагітніла і віддала свою першу дитину на удочеріння, змінило моє життя назавжди. Я так багато дізналася про себе і про любов, яку Бог та Ісус Христос відчувають до мене й кожного з нас. Завдяки душевному болю, стражданням, сльозам, невимовленим молитвам і відповідям на молитви я знайшла надію, любов, прощення, милість і благодать. Я дізналася, що усиновлення---це також вияв любові. Я дізналася, яким цінним є прийняття причастя. Я дізналася, що не була повністю загубленою---мені просто потрібно було повернутися на шлях, з якого я збилася. Коли я щиро покаялась у своїх гріхах та навчилась покладатися на Христа й мати віру в Нього, Він привів мене назад до Своєї отари і безмірно благословив моє життя. Спокута Ісуса Христа є реальною, і Його благодаті достатньо для всіх нас (див. Етер 12:27).