Я вважаю, що доросла молодь іноді легко піддається думці про те, що каятися—це страшно. Може бути страшно визнати те, що ми зробили, оскільки ми боїмося, що це може означати втрату любові тих людей, які нам не байдужі, або втрату любові Небесного Батька. З таким поглядом на покаяння у нас може виникати спокуса зізнатися “лише настільки”, щоб здати тест для переходу на інший рівень. Втім з власного досвіду я зрозумів, що це не те, чим є справжнє покаяння. Покаяння не завжди є зручним, але якщо ми розуміємо наскільки Господь любить нас і хоче допомогти, страх розвіється завдяки вияву нашої віри в Його здатність очищувати нас. Я зрозумів, що, коли виявляю віру в Христа під час покаяння, мої минулі помилки не повинні визначати мого теперішнього або майбутнього (читайте більше в моїй статті на с. 44).
У статтях, що існують лише у цифровому форматі, Евіта зазначає, що справжнє покаяння приносить вдячність за Спасителя і Його Спокуту і дає нам силу протистояти майбутнім спокусам. Лія додає, що нам навіть не потрібно чекати причастя в неділю. Кожного дня, звертаючись до Господа в процесі покаяння, ми отримуємо силу долати навіть невеличкі звички, що віддаляють від Нього. А коли ми дійсно припускаємося серйозних помилок, тоді, як розповідає Джорі, процес покаяння може навчати нас про Спасителеву любов до кожного з нас.
Покаяння—це дар, і я вдячний, що він є у моєму житті. Бог знає, що ми маємо людські слабкості й іноді ми приймаємо нерозумні рішення. Але якими б недосконалими ми не були, у нас є надія. Якщо ми покладемо довіру на Спасителя, Він буде йти поруч з нами дорогою, що веде назад до Небесного Батька—як завгодно довго.