Батбаяр і книга з малюнками
У Монголії був вітряний день. Дев’ятирічний Батбаяр після школи йшов додому з автобусної зупинки. На вітру він щільніше закутався в пальто. На щастя, до будинку дідуся і бабусі, з якими він жив, було недалеко.
“Привіт!”— сказав Батбаяр, коли увійшов у дім.
“Ми раді, що ти вже повернувся”,—сказала бабуся. “Я приготувала khuushuur, щоб перекусити”.
“Дякую!” Батбаяр простягнув руку, щоб узяти теплий пиріжок з м’ясом і спеціями.
“Зачекай! Не їж, поки не прийдуть місіонерки,—сказав дідусь.— Вони ось-ось мають прийти”.
Батбаяру подобалося, коли до них приходили місіонерки з церкви, до якої належали бабуся і дідусь. Він завжди від них багато навчався. Однак була лише одна проблема.
“Чи попросять вони мене знову читати Книгу Мормона?— запитав Батбаяр.— Мені важко читати”.
“Ось тому вони принесуть сьогодні іншу книгу”,—сказала бабуся.
“Яку книгу?”— запитав Батбаяр.
“Побачиш”,—сказав дідусь.
Невдовзі прийшли місіонерки. Вони всі разом їли смачні бабусині пиріжки. Потім Батбаяр сказав: “Бабуся каже, що ви принесли для мене книгу”.
“Думаю, тобі сподобається ця книга,—сказала сестра Хейц.— У ній багато малюнків”.
Батбаяр поглянув на обкладинку. На ній було написано: Оповідання з Книги Мормона. Малюнок на обкладинці зображав людей, які будували корабель.
“Я пам’ятаю цю історію,—сказав Батбаяр.— Той чоловік не знав, як будувати корабель. Тож він помолився. І Бог йому допоміг”.
“Це правильно,—сказала сестра Енкхтуя.— Ти спробуєш почитати цю книгу? Потім ти зможеш помолитися, щоб дізнатися, чи те, про що вона навчає, є істинним”.
“Добре”,—пообіцяв Батбаяр.
Того вечора він читав книгу з малюнками. Він читав історію з кораблем. Потім він помолився. Він ліг спати, думаючи про чоловіка, який побудував корабель і про те, як Бог йому допомагав.
З того часу Батбаяр кожного вечора читав по історії. Потім він молився. І кожного вечора він засинав, думаючи про те, що прочитав.
Коли сестри-місіонерки прийшли знову, вони більше навчали Батбаяра про Ісуса Христа. Батбаяр дізнався про пророків. Він дізнався про заповіді Бога. Він постійно ходив до Церкви з дідусем і бабусею. І продовжував читати й молитися.
Одного дня Батбаяр захотів сказати щось дуже важливе дідусеві й бабусі. “Коли я читаю оповідання у книзі з малюнками, мені дуже хороше на душі,—сказав він.— Коли я молюся, то відчуваю, що вони істинні. Я думаю, що мені потрібно христитися”.
Сьогодні Батбаяр є членом Церкви. Він читає все краще і краще. І він досі щовечора читає Книгу Мормона! ●