Портрети віри
Рейчел Лайтхолл
Каліфорнія, США
Пройдіться згарищем і руїнами, що залишилися від того місця, де колись жила Рейчел, і звичайно ж ви зрозумієте масштаби втрат. Але навіть після пожежі, яка зруйнувала Передайз, шт. Каліфорнія, ви помітите силу віри Рейчел, коли вона розповідає, як бачила руку Бога у своєму житті.
Річард М. Ромні, фотограф
Ми звикли до пожеж у цьому районі, тож коли того ранку я побачила, що небо затягнуте димом, то не дуже хвилювалася. Я не так давно живу в цьому районі, але старожили Передайза---особливо ті, хто живуть біля каньйонів---евакуювалися заздалегідь.
Однак цього разу сильний вітер поширював пожежу так швидко, що офіційні установи недооцінили час, необхідний для того, щоб дістатися до нас. Більшість з нас не знали, що відбувається, поки місто не загорілося з усіх кінців. Наша ситуація з розряду “легкого занепокоєння” перейшла в розряд: “Надзвичайна ситуація! Залишайте це місце!” за годину.
Евакуація була хаотичною і швидкою. Більшості людей потрібно було їхати крізь пожежу, щоб виїхати з міста. Коли я їхала зі своїми дітьми, дим був повсюди. Розжарені вуглики розліталися по всьому місту й пожежі виникали повсюди. Багато людей виїжджало тоді, коли їхні будинки або будинки сусідів уже охопила пожежа. Я не знала чи згорить наш будинок, чи ні.
Поки я їхала, то розмовляла з Богом. Я молилася, щоб ми безпечно виїхали і щоб наш дім було збережено. Ми прожили в нашому будинку лише неповних два роки. Всією сім’єю ми покращували його. Чоловік і діти допомагали мені переробити стільниці та підлогу. Ми називали будинок нашою “хатинкою в лісі”. Я любила свій дім, однак намагалася бути достатньо сильною, щоб підкорити свою волю волі Бога.
Через кілька днів ми дізналися, що нашого будинку більше немає. Ми зробили його красивим, а тепер він згорів. Коли я згадую про минуле, той час, який ми провели у нашому домі, був таким чудовим. Я така вдячна, що Бог дав нашій сім’ї пожити в тому будинку.
Серед найкращого, що я бачила і чула в результаті пожежі---це свідчення людей, які мають, як я кажу, “велику віру”. Ці люди бачили Бога в маленьких подробицях свого життя. “Bелика віра”, подібна цій, не розвивається за одну ніч. Потрібно багато часу, щоб сягнути такої віри.
Це нагадує мені притчу про десять дів. Якщо ваш світильник не повний, то необхідно звернутися до Бога ще до настання кризи. Коли стаються такі катаклізми, як ця пожежа, то вже минув час наповнювати світильник. Це, ніби, коли ви сідаєте в машину й просите дітей пристебнути ремені безпеки. Уявіть, що вони кажуть: “Мені не потрібен ремінь безпеки. Коли я почую, що ти кричиш, тоді я пристебнуся!” У критичний момент у них уже не буде часу.
Після пожежі я помітила, що люди, які мали “олію в світильниках”, не так сильно страждали. Вони тужили, вони так само мали труднощі, але в той же час вони мали віру в те, що Бог про них піклується і знає всі подробиці їхнього життя. Вони знали, що Бог достатньо могутній і міг би зберегти їхні будинки від пожежі, однак вони не сповнюються гнівом, коли відбувається якась несправедливість. Вони приймають Його волю. Саме це я називаю “великою вірою”.
Кожен, хто вірить у Бога, бачив Його руку в цій пожежі. Вам, імовірно, не вдалося б переконати когось в існуванні Бога за допомогою одного великого дива, але Бог здійснив мільйон маленьких див тут, у Передайзі. Якщо ви вірите в Бога, ви можете бачити Його руку в усьому. Хоча це було й важко, але також і дивовижно. Бог допоміг нам засвоїти саме те, що потрібно було засвоїти.
Наявність “великої віри” не врятувала нікого від суму за втратою. Найважчим в усьому цьому було спостерігати смуток тих, кого я люблю. Я, мабуть, більше тужила з ними, ніж сумувала за себе. Так, моїй сім’ї було важко, і ми багато втратили. Але ми також багато здобули.
Члени Церкви в Каліфорнійському колі Чико так багато зробили, щоб послужити постраждалим від пожежі. Кожна людина, яка прибувала до центру колу після евакуації, через кілька годин знаходила прихисток у домі інших членів колу. Вони розвозили нас по домівках і допомагали з усіма необхідними нам речами. Я так була здивована пожертвуваннями різного виду, які ми отримували від святих з усього світу. Ми відчували благословення і підтримку, і ми можемо відчувати їхню любов. Так чудово бути святою останніх днів. Я хочу кричати про це всією силою своїх легенів!
Коли сталася пожежа, я багато молилася, бо мені було необхідно мати здатність сумувати і навчити своїх дітей сумувати. Так Бог викладав мені прекрасний урок. Я зрозуміла важливість “правильного суму”. Це означає для мене те, що не потрібно поринати в темряву через сум або піддаватися страху. Не можна допускати в думки злість або сором. Ви сумуєте так, як сумував би Бог. Такий сум є прекрасним і зцілюючим. Він більше схожий на любов.
У цій ситуації найбільшим випробуванням є безвість. Кожен має більше запитань, ніж відповідей. Ми не знаємо, як швидко може буде відбудовано Передайз чи взагалі його буде відбудовано, бо масштаб руйнувань і втрат---неймовірний.
Бог роками працював зі мною, щоб підготувати до цієї ситуації. У мене були інші “катастрофи” в житті, які допомогли зрозуміти, що Бог чудовим чином скеровує моє життя.
Немає такої важкої ситуації, через яку я проходжу, яка б не мала досконалої і прекрасної мети й значення. Я помітила, що коли дозволяла Богові навчати мене, то завжди навчалася на своїх труднощах. Бог дозволяє нам проходити через ці випробування, аби ми могли навчитися довіряти Йому і любити Його. Я знаю, що коли стає важко, Він завжди поруч.
Рейчел оглядає залишки того, що колись було її домом. “Час, який ми провели в нашому домі, був таким чудовим часом,---каже вона.--- Я така вдячна, що Бог дав нашій сім’ї пожити в тому будинку деякий час”.
Будівля Першого приходу Передайз, який колись був місцем поклоніння, вивчення євангелії та проведення заходів, тепер перетворився на купу уламків. Однак члени Церкви відчули підтримку святих з усього світу. “Ми можемо відчувати їхню любов,---каже Рейчел.--- Так чудово бути святою останніх днів. Я хочу кричати про це всією силою своїх легенів!”
“Кожен, хто вірить у Бога, бачив Його руку в цій пожежі,---каже Рейчел.--- Хоча це було й важко, але також і дивовижно. Бог допоміг нам засвоїти саме те, що необхідно було засвоїти”.
Кожен член сім’ї Лайтхолл тримає річ, яка уціліла під попелом їхнього дому. Це служить нагадуванням про Божі благословення. Кажучи про пожежу, Рейчел розповідає: “Так, це було нелегко, і ми багато втратили. Але ми також багато здобули”.