“Зцілена у храмі”, Ліягона, вер. 2023.
Голоси святих останніх днів
Зцілена у храмі
У храмі я відчула глибоке запевнення, що Господь любить мене і знає про мої труднощі.
Фотографія люб’язно надана автором; на тлі фотографія Дурбанського Південноафриканського храму, фотограф Метью Рієр
Наш перший син народився мертвим у 2017 році. За дев’ять місяців до освячення Дурбанського Південноафриканського храму у 2020 році наш другий син народився мертвим.
У той час я почувалася як Анна зі Старого Завіту. Я була “скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко” (1 Самуїлова 1:10).
Я відчувала безпорадність і гнів, і мене охопив усепоглинаючий біль. Я страждала емоційно, фізично і духовно. Здавалося, що я тримаюся не за жезл, а за мотузку, яка повільно вислизає з моїх рук. Я дійсно горіла у “горні недолі” (Ісая 48:10).
Я така вдячна за допомогу і зцілення, яке мені давали сім’я, Писання і молитва. Я також отримувала допомогу від психотерапевтів. Однак кульмінаційний момент мого зцілення відбувся у храмі.
Коли я почала служити у храмі, то почала все більше наповнюватися світлом. Там я почувалася наче вдома. Я також відчула глибоке запевнення, що Господь любить мене і знає про мої труднощі.
Продовжуючи служити в домі Господа, я почала по-іншому ставитися до імен своїх родичів. Вони вже не були просто іменами. Я, наприклад, зрозуміла, що одна з моїх предків була дочкою, матір’ю, бабусею, тіткою, сестрою і племінницею. Її смерть, мабуть, була важким ударом для родичів. Однак благословення, які ця померла родичка отримала завдяки вікарним храмовим обрядам, приносять велику, незрівнянну радість, що перевищує усякий біль, який могли відчувати родичі після її смерті.
Це розуміння стало для мене благословенням, коли я думала про своїх милих хлопчиків, вічну природу наших духів і план спасіння Небесного Батька. Втрата хлопчиків спонукає мене якнайкраще жити за євангелією.
Бувають дні, коли буває важче, ніж завжди. Але мені стає легше від того, що я тримаюся за обіцяння, які містяться у завітах.
Кажучи словами Президента Рассела М. Нельсона: “Нам дуже не вистачає наш[их синів]. Однак, завдяки відновленій євангелії Ісуса Христа, ми не хвилюємося за [них]. Продовжуючи шанувати наші завіти з Богом, ми живемо в очікуванні того, щоб бути знову з [ними]”1.