“Брати і сестри в Господі”, Ліягона, вер. 2023.
Брати і сестри в Господі
“Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого” — і Він дав нам одне одного.
Христос повертає до життя сина вдови з Наїну.
Подорожуючи з Капернаума, наш Спаситель прийшов до міста, що називалося Наїн. Біля міської брами Він побачив похоронну процесію. Через передчасну смерть єдиної дитини знедолена вдова залишилася зовсім сама.
“Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: “Не плач!”
І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: “Юначе, кажу тобі: встань!”
Коли юнак сів і почав говорити, Ісус “віддав його матері” (див. Лука 7:11–15; курсив додано).
Упродовж Свого священнослужіння — чи одному чи дев’яносто дев’ятьом1 — Спаситель був досконалим взірцем співчуття, віри, надії, милосердя, любові, прощення, милості й служіння2. Він запрошує кожного з нас: “Ід[іть] вслід за мною”(Лука 18:22) і будьте “такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27)3.
“Такими самими, як Я є”
Аби наслідувати досконалий приклад Спасителя і стати такими, як Він, ми приймаємо Його запрошення іти з Ним Його шляхом завітів (див. Мойсей 6:34). Іноді ми визначаємо шлях завітів за допомогою обрядів спасіння й піднесення, які його окреслюють — хрищення і конфірмація, щоб отримати дар Святого Духа і стати членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів; висвячення в Мелхиседекове священство (для братів); ендаумент у домі Господа (для кожного з нас) і храмове запечатування.
Обряд, який є необхідним для спасіння і піднесення, — це священний акт, що виконується уповноваженою владою священства і навчає нас завіту, з яким пов’язано цей обряд. Певним чином ми можемо вважати обряд спасіння і піднесення зовнішнім дійством, за допомогою якого завдяки завіту в нашому житті утворюється зв’язок з Богом і Його святим Сином.
Кожен з нас, будучи улюбленим сином або улюбленою дочкою Бога, укладає власні завіти з Богом. Ми це робимо індивідуально, від власного імені, один за одним. Цей завітний зв’язок з Богом дає кожному з нас силу, надію і обіцяння. Ці завіти можуть змінювати саму нашу природу, освячувати наші бажання і дії та допомагати нам скинути з себе оболонку тілесної людини, якщо ми піддаємося натхненню Святого Духа. За завітом, завдяки Спокуті Христа, нашого Господа, кожен може уподібнитися Божій дитині, яка є “смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові” (Мосія 3:19).
Служити разом за завітом
“Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого” (Іван 3:16) — і Він дав нам одне одного. Приналежність за завітом — тобто єдність з Богом та одне з одним за завітом — допомагає нам сягнути своєї божественної сутності й мети шляхом спілкування з небесами та встановлення стосунків і спільноти святих. Це здійснюється, коли ми служимо і виявляємо одне одному та іншим людям любов. Надаючи можливість бути причетним до завіту і належати до нього, Бог не зважає на особу. Він запрошує кожного з нас — чоловіків і жінок, одружених і неодружених, з будь-яким життєвим досвідом і обставинами — прийти до Нього і одне до одного шляхом укладання завіту.
Якщо за завітом ми належимо Господу, то за завітом також належимо одне одному. Щось дивовижне відбувається, коли ми любимо Господа і співпрацюємо, радимося разом та служимо одне одному. Служіння, здійснюване завдяки укладеним завітам, зміцнює наші зв’язки з Господом і одне з одним. Це включає наші особисті стосунки з Небесним Батьком, сім’єю, церковною спільнотою, громадою і поколіннями нашої сім’ї. Живучи за завітами, ми втрачаємо своє егоцентричне “я” і знаходимо своє найкраще “я”, зосереджене на Христі.
Божий план щастя
У Божому плані щастя, як сказав Президент Рассел М. Нельсон, “небеса відкриті жінкам, які отримали в дар силу священства Бога, що з’являється завдяки їхнім завітам священства, тією ж мірою, що і чоловікам, які є носіями священства”4.
Камілл Н. Джонсон, генеральна президентка Товариства допомоги, зазначала: “Ми маємо право на доступ до сили священства завдяки чесноті особистої гідності”5. Цитуючи Президента Нельсона, вона сказала: “Нам потрібні жінки, які знають, як знайти силу, до якої Бог відкриває доступ тим, хто дотримується завітів”6. Ті, хто дотримується завітів, хто прагне мати віру, бути смиренними й старанними та живе згідно з цими принципами, може отримувати, як навчала президентка Джонсон, скерування, натхнення, дари Духа, одкровення і “допомогу та силу ставати більше подібними до Ісуса Христа і Небесного Батька”7. Коли кожен з нас виявляє свої унікальні дари, співпрацюючи з Господом та одне з одним, ми створюємо “тіло одне” (1 Коринтянам 12:13).
За Божим планом мати й батько є напарниками і помічниками одне одному. Ми допомагаємо одне одному як рівноправні партнери в любові й праведності, щоб піклуватися і забезпечувати одне одного і сім’ю. Чистота думок і поведінки є передумовами для отримання одкровення і натхнення, необхідних жінкам і чоловікам. У своїй домівці батько і чоловік має головувати з м’якістю, лагідністю й любов’ю нелицемірною. Це ті праведні якості, яких потребують чоловіки й жінки в усіх своїх стосунках8.
Небеса плачуть, коли у стосунках, між ким би вони не були, присутні будь-якого роду насильство, домінування чи примус з боку чоловіків або жінок. Переконання, довготерпіння, доброта і чисте знання є Христовими якостями, яких прагне кожен з нас, незалежно від того, одружені ми чи ні, овдовіли чи розлученні (див. Учення і Завіти 121:41–42). Це тому, що наш статус перед Господом і в Його Церкві визначається нашим особистим характером і праведністю в дотриманні завітів.
Радитися під час нарад
У тому ж дусі в Господній Церкві ми радимося під час нарад, служачи разом. На наших нарадах провідники запрошують кожного висловити свої думки та ідеї. Я вдячний за кожну надзвичайну жінку й кожного надзвичайного чоловіка, з якими мав привілей служити пліч-о-пліч на церковних виконавчих нарадах. Ці благородні сестри і брати допомагають збирати Ізраїль за допомогою місіонерського служіння, готують нас до зустрічі з Богом шляхом служіння у священстві та у сім’ї, об’єднують сім’ї на вічність шляхом здійснення храмового та сімейно-історичного служіння і служіння нужденним за допомогою служби благополуччя і самозабезпечення.
У кожному випадку ми досягаємо кращих рішень і більшого успіху, якщо цінуємо внесок одне одного і працюємо разом, виконуючи Його роботу як брати і сестри.
Так само я вдячний за те, що в наших колах і приходах брати і сестри, як провідники, так і решта членів Церкви, об’єднані в роботі зі спасіння і піднесення. По всій Церкві під керівництвом відданих провідників у місіях проводяться наради провідництва місій, куди запрошуються провідники навчання старійшин і сестер. Їхня робота і обов’язки є цінними і важливими. У Збройних силах Сполучених Штатів капелани-святі останніх днів, чоловіки і жінки, які служать у різних чинах та отримали схвалення від Церкви, благословляють тих, хто служить у різних військових підрозділах9. Наші молоді чоловіки і молоді жінки мають нагоду й потребу служити підопічним. У служінні ми всі об’єднуємося.
Один зі способів бути свідками Бога — служити свідками обрядів відновленої євангелії. Сестри і брати є свідками під час хрищення, як для живих, так і для померлих. Брати і сестри є свідками під час інших обрядів у домі Господа. Там, отримуючи повноваження від президента храму, сестри виконують священні обряди для сестер, а брати виконують священні обряди для братів.
У Божому плані щастя, за словами президента Далліна Х. Оукса, першого радника в Першому президентстві, “влада священства благословляє всіх нас. Ключі священства скеровують як жінок, так і чоловіків, а також обряди священства і повноваження священства мають таке ж відношення до жінок, як і до чоловіків. … Кожен, хто діє в чині або покликанні, отриманому від людини, яка тримає ключі священства, використовує повноваження священства для виконання покладених на неї обов’язків”10.
Піднятися над світом
Якщо ми прагнемо єдності, яка є між Ісусом Христом і Батьком (див. Іван 17:21), то повинні “зодягн[утися] Господом Ісусом Христом” (Римлянам 13:14).
Ми можемо бути освячені, благодать за благодаттю, якщо пізнаємо і набуваємо якості Ісуса Христа — сильніше любимо, легше прощаємо, не поспішаємо судити, з більшою готовністю служимо і жертвуємо, частіше показуємо приклад глибшого співчуття.
Давайте довіряти вченню і прикладу Христа, втішаючись істиною та стаючи Його смиренними послідовниками (див. 2 Нефій 28:14) — кожен з нас окремо і разом — як брати і сестри у Господі11.