Моє послання від Господа

Девід Бакстер, шт. Вірджинія, США

Я дізнався, що навчати з Книги Мормона — це хороший спосіб здобути свідчення про неї.

У 1993 році, через три дні після мого переїзду до Полокване, що в північній частині ПАР, у мої двері хтось постукав. Коли я відчинив їх, то побачив двох місіонерів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Я з дитинства був дуже релігійним, і моя сім’я завжди застерігала мене триматися подалі від місіонерів. Однак місіонери були дуже приємними людьми, і мені подобалося розмовляти про релігію, тож я запросив їх.

Після чудової розмови вони сказали мені: “Чи можна вам подарувати Книгу Мормона?”

“Зачекайте хвилинку, — відповів я. — Гадаю, що у мене вона є”

Коли я показав їм свій примірник, вони були здивовані. Я пояснив, що у моєму рідному місті Кейптауні багато років тому місіонери подарували мені Книгу Мормона з розкладки. Я зберігав її, і час від часу гортав.

Після розмови я запросив місіонерів прийти ще раз. Однак мене виховували в іншій релігії, в якій мій вітчим був священником. Думка про те, що слід охриститися знову стала каменем спотикання для мого навернення. Утім я почав відвідувати невеличку філію Церкви. Приблизно через півтора роки президент філії запросив мене до себе в офіс.

“Ми хочемо, щоб ви отримали свідчення”

“Девіде, хочу дати вам непросте завдання, — сказав президент філії. — Ми дуже хочемо, щоб ви отримали свідчення про Книгу Мормона. Я відчуваю, що ви можете це зробити, якщо я покличу вас викладати в класі “Євангельське вчення”. Ви вже викладаєте в університеті, і ви не боїтеся стояти перед людьми”.

Сьогодні вчителі повинні бути членами Церкви¹. Але в той час президент філії відчув натхнення попросити мене навчати. Я вдячний за це.

“Гаразд”, — сказав я.

Кожного суботнього вечора я дуже докладно вивчав урок, аби зрозуміти його, знати його і співвіднести з історіями та персонажами з Книги Мормона. Викладання Книги Мормона стало для мене хорошим способом здобути свідчення про неї.

Одного разу в неділю, коли я викладав уже приблизно рік, на конференцію прибув президент місії з Преторії й побував на моєму уроці Недільної школи.

“Дякую, брате Бакстер, — сказав він. — Урок був чудовим. Звідки ви?”

Коли я сказав йому, що родом з Кейптауна, він запитав, з якої філії.

“Я не ходив до жодного приходу”.

“Що ви маєте на увазі?”— запитав він.

“Я, кажучи вашими словами, іновірець, — сказав я.— Я не є членом Церкви”.

Він зблід і поспіхом пішов до президента філії.

“У вас нечлен Церкви навчає Писань?” — запитав його президент місії.

“Так, він погано це робив?”

“Ні”.

“Чи був його урок надихаючим?”

“Так”.

“Чи навчав він доктрині?”

“Так”

Вони дозволили мені вести уроки й далі. Через кілька місяців на Різдво я поїхав провідати свою сім’ю в Кейптауні. Коли я там був, моя мати сказала, що збирається піти зі своєї церкви після смерті мого вітчима. У ту мить Господь допоміг мені звільнитися від будь-якого почуття провини через порушення відданості своїй матері та церкві, до якої я ходив з дитинства.

Коли я повернувся додому, то зателефонував президентові філії.

“Я хочу завтра охриститися”, — сказав я йому.

“Девіде, ви впевнені?”

“Абсолютно, — сказав я. — Я отримав від Господа послання”.

“У мене щось для тебе є”

Коли я сказав своєму біологічному батьку, що став членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, то не міг пояснити, чому він так спокійно це сприйняв.

“Хочу щось розповісти тобі про себе”, — сказав він.

Мій батько, який ніколи не говорив мені про релігію, розповів, що в юності відвідував приход Кумора в Кептауні. Він грав у баскетбольній команді того приходу. У нього було кілька близьких друзів, які були святими останніх днів. Одним з його найкращих друзів був місіонер, який після місії загинув у В’єтнамі.

Якби мій батько не втратив того друга, думаю, він би приєднався до Церкви. Його життя склалося б зовсім по-іншому. Минули роки, але він з великою повагою ставився до святих останніх днів. Він не сповідував жодної релігії, але всім серцем підтримав моє рішення приєднатися до Церкви.

Коли минуло кілька місяців після смерті вітчима, я розповів про хрищення своїй мамі. Цього разу все пройшло не так добре. Утім, коли я поїхав у Нідерланди, щоб провідати своїх голландських родичів по материнській лінії, я розповів їм свою історію навернення. Саме тоді я дізнався про ще один зв’язок моєї сім’ї з Церквою.

Під час відвідин до мене підійшов мій дядько. “Я хочу щось подарувати тобі”, — сказав він. Потім він вручив перше видання Книги Мормона голландською мовою, опубліковану в 1890 році.

“Це вже давно належить нашій сім’ї, — сказав він. — Я хочу, щоб вона була у тебе”.

Ці два зв’язки, що поєднували мою сім’ю з Церквою, дуже втішили мене. Сьогодні я дорожу цією Книгою Мормона голландською мовою. Вона нагадує мені про тих перших місіонерів, які прийшли до мене. Вона нагадує мені про те, яким важливим для мого навернення було те, що я навчав про Книгу Мормона. Вона нагадує мені про повагу до Церкви, яку мав мій покійний батько, і що дехто з моїх предків прийняв відновлену євангелію.

Вона також нагадує мені, що Книга Мормона дійсно має силу переконати “Юдея й Іновірця, що Ісус є Христос, Бог Вічний, Який являється до всіх народів”².