Розуміти значення очікування

Лорі Фуллер Соса

Співробітниця редакції церковних журналів

Христос дає нам силу і благодать, щоб ми могли любити той період життя, в якому знаходимося, і очікувати на майбутнє з радістю.

У мене є п’ять старших сестер, і всі вони вийшли заміж, коли їм було трохи за двадцять. Дорослішаючи, я очікувала, що моє життя складеться так само, але цього не сталося. Я закінчила коледж, не мала нареченого або серйозних стосунків, почала кар’єру, на деякий час переїхала до своїх батьків, подорожувала, купила будинок, мала чудових сусідок по кімнаті і почала йти своїм шляхом. Я завжди відчувала себе частиною своєї сім’ї, але іноді я почувалася дуже самотньою і хотіла мати чоловіка та дітей, як і мої сестри.

І хіба Бог не хотів того самого для мене?

Я, звичайно, не завжди була самотньою. І я точно знала, що Бог не полишив мене — в мене було багато чудових благословень у житті. Я змогла зосередитися на моєму духовному й емоційному здоров’ї, я брала участь у волонтерській роботі і зустрічала надзвичайних людей, і я також мала час і сили служити особливим чином. Коли я почувалася засмученою, то повторювала собі, що я вчилась і зростала і що Бог знав про мене.

Варто почекати

Згодом я все ж вийшла заміж, і це точно було варто того, щоб почекати. Через кілька днів після весілля у мене виникла чітка думка: “Я дуже вдячна за очікування. Я б ні на що не проміняла його”.

Чесно кажучи, я була трохи здивована тим одкровенням. Чи не хотіла б я зустріти свого чоловіка значно раніше? Але я вважаю, що стала кращою людиною і дружиною завдяки тому, чого навчилась, і своєму досвіду, який я отримала в той час, коли чекала на це вічне благословення. Я б не змогла так духовно зрости, якби не цей період.

Звичайно, те, в якій послідовності відбуваються події в житті однієї людини, не є гіршим чи кращим за те, як це відбувається у житті іншої людини. Час, коли треба укласти шлюб, має вирішуватися між Богом і вами, а духовне зростання може статися на будь-якому етапі життя: під час одруження чи до цього; з дітьми або без них тощо. І я буду продовжувати вчитися і зростати. Шлюб не означає кінцеву мету нашого зростання і духовного розвитку. Але в моєму випадку я отримала дуже важливий досвід до того, як вийшла заміж.

Місце в житті, щоб відчувати задоволення та надію

Одного вечора, задовго до того, як я зустріла свого майбутнього чоловіка, я прочитала такі слова у Посланні до филип’ян: “Бо навчився я бути задоволеним із того, що маю. Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі” (4:11–12).

Ці слова з Писань вразили мене. Ті труднощі, які описував апостол Павло, дуже відрізнялися від моїх, але головним посланням для мене було те, що я — одночасно — можу мати мир і радість у теперішніх обставинах і надію на майбутнє. Я могла мати відчуття ситості й голоду. Я могла жити повноцінним життям і бути вдячною за час, коли я ще була незаміжня, а також продовжувати сподіватися і працювати над тим, щоб вийти заміж. Все це могло мати місце в моєму житті.

І як це було можливо? Відповідь знаходиться у наступному вірші: “Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, — в Ісусі Христі” (Филип’янам 4:13). Христос дає нам силу і благодать любити те, що ми маємо, і з надією дивитися у майбутнє.

Не слід марнувати період очікування

Я багато разів перечитувала ці вірші. Вони стосуються значно більшої кількості обставин ніж самотності. Протягом нашого життя ми постійно переживаємо періоди очікування: ми очікуємо благословення або відповіді перед значними змінами у своєму житті. Ми з чоловіком чекаємо і сподіваємося мати дітей. Я бачила, як мої сестри і подруги могли завагітніти і мати дітей, коли ми молилися про це благословення і чекали на нього.

Цей період очікування важкий і іноді буває дуже сумним. Проте в той же час ми отримуємо багато благословень і можливостей. Я змогла закінчити навчання, досягти успіхів у своїй кар’єрі, створити домівку, в якій моя сім’я та друзі відчувають, що їх люблять і їм раді; я продовжую служити в церковних покликаннях і бути волонтеркою, а також шукати особисте одкровення і скерування. Ми з чоловіком намагаємося використати цей час, щоб стати такими людьми (і, сподіваємося, батьками!), якими Бог хотів, щоб ми стали. Ми не можемо скоротити час очікування, але ми можемо намагатися не змарнувати його.

Іноді важко побачити перспективу. Як апостол Павло писав, іноді ми можемо “насищатися”, а іноді — “голод терпіти”. Саме завдяки Христу і Його благодаті ми можемо відчувати це одночасно і знаходити точний баланс між радістю і надією. У житті доводиться так багато всього очікувати, тому я намагаюсь не пропустити благословення та уроки, які можуть прийти одночасно.