1 І тоді сталося, коли Алма мандрував від землі Гедеона на південь, аж до землі Мантія, ось, на його подив він зустрів синів Мосії, які мандрували до землі Зарагемлі.

2 Тож ці сини Мосії були з Алмою тоді, коли ангел вперше явився йому; тому Алма зрадів надзвичайно, що побачив своїх братів; і що ще додавало йому радості—вони все ще були його братами у Господі; так, і вони зміцніли у пізнанні істини; бо вони були чоловіками з твердим розумінням, і вони вивчали писання старанно, щоб вони могли знати слово Бога.

3 Але це ще не все; вони багато віддавалися молитві і посту; тому вони мали дух пророцтва і дух одкровення, і коли вони вчили, вони вчили з силою і владою від Бога.

4 І вони навчали слову Бога протягом чотирнадцяти років серед Ламанійців, маючи великий успіх у приведенні багатьох до пізнання істини; так, силою їхніх слів багатьох було приведено до жертовника Бога, щоб звернутися до Його імені і зізнатися у своїх гріхах перед Ним.

5 Ось обставини, які супроводжували їх у їхніх мандрах, бо вони зазнали багатьох бідувань; вони дійсно знесли багато чого і тілом, і душею, а саме голод, спрагу і втому, і також багато праці духу.

6 Ось які були в них мандрування: Залишивши свого батька, Мосію, в перший рік суддів; відмовившись від царства, яке їхній батько мав бажання передати їм, і таким самим було бажання народу;

7 Проте вони залишили землю Зарагемлі, і взяли свої мечі, і свої списи, і свої луки, і свої стріли, і свої пращі; і це вони зробили для того, щоб вони могли забезпечити себе їжею під час перебування в пустині.

8 І так вони пішли в пустиню з тими, кого вони вибрали, щоб піти на землю Нефія проповідувати слово Бога Ламанійцям.

9 І сталося, що вони мандрували в пустині, і вони постилися багато і молилися багато, щоб Господь дав їм частину Свого Духа, щоб супроводжувати їх і перебувати з ними, аби вони могли бути знаряддям у руках Бога, щоб привести, якщо це буде можливим, їхніх братів, Ламанійців, до пізнання істини, до пізнання нечестивості традицій їхніх батьків, які не були правильними.

10 І сталося, що Господь благословив їх Своїм Духом і сказав їм: Заспокойтеся. І вони заспокоїлися.

11 І Господь ще сказав їм: Ідіть до Ламанійців, ваших братів, і встановіть Моє Слово; все-таки будьте терпеливими у довгостражданні і бідуванні, щоб ви могли показувати їм хороші приклади в Мені, і Я зроблю вас знаряддям в Моїх руках до спасіння багатьох душ.

12 І сталося, що серця синів Мосії, а також тих, хто був з ними, набралися мужності, щоб піти до Ламанійців проголошувати їм слово Бога.

13 І сталося, коли вони прибули у межі землі Ламанійців, вони розділилися і пішли один від одного, сподіваючись на Господа, що вони знову зустрінуться під час завершення їхніх жнив; бо вони припускали, що великою є праця, яку вони почали.

14 І справді, вона була великою, бо вони почали проповідувати слово Бога дикому, і закамʼянілому, і жорстокому народові; народові, який втішався вбивством Нефійців, і обкраданням, і пограбуванням їх; і їхні серця були зосереджені на багатствах, або точніше, на золоті, і сріблі, і дорогоцінному камінні; все-таки вони намагалися отримати це вбивствами і пограбуваннями, щоб не працювати своїми власними руками.

15 Таким чином вони були дуже ледачим народом, багато хто з них поклонявся ідолам, і прокляття Бога впало на них через традиції їхніх батьків; незважаючи на це, обіцяння Господа поширювалися на них за умов покаяння.

16 Отже, це було причиною того, що сини Мосії взялися за цю працю, щоб, можливо, привести їх до покаяння; щоб вони привели їх до розуміння плану викуплення.

17 Отже, вони розділилися між собою і пішли до них, кожний окремо, згідно з словом і силою Бога, яка була йому дана.

18 Тоді Аммон, будучи головним серед них, або тим, хто служив їм, і він пішов від них після того як благословив їх відповідно до їхніх окремих місць, ділячись з ними словом Бога, тобто служачи їм перед тим як піти; і таким чином вони окремо вирушили у свої мандрівки по всій землі.

19 І Аммон пішов до землі Ізмаїла, землі, яку було названо на честь синів Ізмаїла, які теж стали Ламанійцями.

20 І коли Аммон прийшов на землю Ізмаїла, Ламанійці схопили його і звʼязали, бо то був їхній звичай звʼязувати всіх Нефійців, які потрапляли до їхніх рук, і приводити їх до царя; і таким чином це залишалося на розсуд за бажанням царя: вбити їх, або тримати їх у неволі, або кинути їх у вʼязницю, або прогнати їх з його землі, за його волею і бажанням.

21 І таким чином Аммона було приведено до царя, який правив землею Ізмаїла; а його імʼя було Ламоній; і він був нащадком Ізмаїла.

22 І цар спитав Аммона, чи бажає він жити на цій землі серед Ламанійців, тобто серед його народу.

23 І Аммон сказав йому: Так, я бажаю жити серед цього народу деякий час; так, і можливо до того дня, коли я помру.

24 І сталося, що цар Ламоній був задоволений Аммоном і наказав, щоб його пута було розвʼязано; і він захотів, щоб Аммон взяв одну з його дочок за дружину.

25 Але Аммон сказав йому: Ні, але я буду твоїм слугою. Отож Аммон став слугою царя Ламонія. І сталося, що його було призначено разом з іншими слугами стежити за отарами Ламонія, згідно з звичаєм Ламанійців.

26 І після того як він був на службі у царя протягом трьох днів, коли він ходив разом з іншими ламанійськими слугами з їхніми отарами до місця водопою, яке називалося водами Себуса, і всі Ламанійці гнали свої отари сюди, щоб вони могли мати воду,—

27 Отже, коли Аммон і слуги царя гнали свої отари до цього місця водопою, ось, певна кількість Ламанійців, які вже були з своїми отарами на водопої, встали і розігнали отари Аммона і слуг царя, і вони розігнали їх так, що ті розбіглися у різні боки.

28 Тоді слуги царя почали ремствувати, кажучи: Тепер цар убʼє нас, так само як наших братів, тому що їхні отари було розігнано злочестивістю цих людей. І вони почали плакати надзвичайно, кажучи: Бачиш, наші отари розігнано вже.

29 Тож вони плакали через страх бути вбитими. Коли ж Аммон побачив це, його серце сповнилося радістю всередині; бо, сказав він, я покажу мою силу моїм товаришам-слугам, точніше силу, яка в мені, збираючи ці отари для царя, щоб я міг завоювати серця цих моїх товаришів-слуг, щоб я міг вести їх до віри в мої слова.

30 І ось, такі були думки Аммона, коли він побачив бідування тих, кого він називав своїми братами.

31 І сталося, що він утішав їх своїми словами, кажучи: Мої браття, будьте у доброму гуморі і ходімо на пошуки отар, і ми зберемо їх докупи і приведемо їх назад до водопою; і таким чином ми збережемо отари для царя, і він не вбʼє нас.

32 І сталося, що вони пішли на пошуки отар, і вони слідували за Аммоном, і вони бігли з великою поспішністю, і наздогнали отари царя, і зібрали їх докупи знову на місці водопою.

33 А ті люди знову стояли, щоб розігнати їхні отари; але Аммон сказав своїм браттям: Оточіть отари навколо, щоб вони не втекли; а я піду і поборюся з тими людьми, які розганяють наші отари.

34 Отже, вони зробили так, як наказав їм Аммон, і він пішов і став, щоб боротися з тими, хто стояв поблизу вод Себуса; а була їх немала кількість.

35 Отже, вони не боялися Аммона, бо вони вважали, що один з їхніх людей може вбити його задля їхнього задоволення, бо вони не знали, що Господь обіцяв Мосії, що Він визволить його синів з їхніх рук; не знали вони також нічого і про Господа; отже, вони насолоджувалися знищенням своїх братів; і з цією метою вони стали, щоб розігнати отари царя.

36 Але Аммон став і почав кидати каміння в них своєю пращею; так, з могутньою силою він метав каміння в них; і таким чином він убив певну кількість їх, так що вони почали дивуватися його силі; проте вони були розгнівані вбивством своїх братів, і вони були сповнені рішучості його вбити; отже, побачивши, що вони не можуть попасти в нього своїм камінням, вони вийшли з палицями вбивати його.

37 Але ось, кожному чоловікові, який піднімав свою палицю, щоб ударити Аммона, він відрубав їм руки своїм мечем; бо він протистояв їхнім ударам, рубаючи по їхніх руках лезом меча, так що вони почали дивуватися, і почали тікати від нього; так, і їх було не так вже й мало; і він змусив їх тікати силою своєї руки.

38 Тож шестеро з них загинуло від пращі, але він нікого не вбив мечем, окрім їхнього керівника; і він відсік стільки їхніх рук, скільки піднімалося проти нього, і їх було не так мало.

39 А коли він відтіснив їх геть далеко, він повернувся і вони напоїли свої отари і повернули їх на пасовисько царя, а тоді увійшли до царя, тримаючи руки, які було відсічено мечем Аммона у тих, хто намагався вбити його; і їх було принесено до царя як свідчення про те, що вони зробили.