Як бути успішним місіонером під час пандемії COVID-19

Абріл Іслас

Ваш результат залежатиме від того, на чому ви зосередитесь.

Якби хтось запитав мене кілька місяців тому, якою я уявляю свою майбутню місію, я ніколи не передбачила б шлях, який на мене чекав. Не змінилося лише те, що я досі місіонерка Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, але зараз я місіонерка під час пандемії.

Але що це означає?

Це означає мати бажання виконувати волю Господа набагато краще. Це означає служити Господу та Його дітям в умовах постійних змін. Це означає навчитися швидко адаптуватися до нових ситуацій. Це означає щодня навчатися бути набагато гнучкішою, толерантнішою, терплячішою і люблячішою.

Це також означає багато непередбачуваного і мати багато подібних до наступних запитань:

“Чи відішлють мою напарницю завтра додому?”

“Чи переведуть нас до іншої території через вірус?”

“Що станеться з тими, кого ми навчаємо, якщо мені доведеться переїхати в інше місце?”

Ми продовжували навчати євангелії через соціальні медіа, але це не завжди легко—і це точно не той місіонерський досвід, який будь-хто з нас міг уявити. Але ми досі тут, рішуче налаштовані діяти за нашим вибором—служити, де б ми не були, служити Господу, якою б не була наша ситуація або спосіб дій, щоб торкнутися сердець Його дітей.

Чому я все-таки обираю служити?

Так, складнощі місіонерського життя є фізичними, розумовими і духовними—кожен з нас відчував принаймні щось одне з цього. Так, нам треба було багато чого подолати, і у нас буде ще більше труднощів, але завдяки Ісусу Христу, Який віддав за нас Своє життя, ми знаємо, що все це варте того.

Я зрозуміла, що Небесний Батько пам’ятає про всіх нас. Він знав, що будуть місіонери, які не зможуть отримати храмові обряди чи побувати у центрі підготовки місіонерів до від’їзду на свою місію. Він знав, що буде молодь, яка ніколи не зможе служити в країнах, до яких їх було покликано. Однак ці місіонери знають, що Господь любить і захищає нас і завжди робитиме це. І що наші зусилля є достатніми в Його очах. Ми дійсно дізналися, що можемо служити Господу і ділитися Його євангелією будь-де і за будь-яких обставин. І це того варте.

Що змушує мене йти вперед?

У важкі дні я усвідомлювала, що є два способи дивитися на ці часи:

Песимістично. І з нетерпінням чекати, доки все не повернеться до нормального стану.
Або подивитися на це з іншої точки зору, ставити цілі, складати позитивні й особисті плани, використовувати цю ситуацію як можливість втілити зміни, яких ми давно прагнули, але відкладали.

Я намагаюся вибирати другий варіант. Коли я думала про нинішню ситуацію у світі, то думала, чи не дає нам пандемія COVID-19 можливість більше цінувати наші стосунки, або чи не заохочує нас ще більше відкривати наші серця Творцю і бути готовими прислухатися до Нього. І більше, ніж будь-коли раніше, робити євангелію пріоритетом.

Ці часи є важкими не лише для місіонерів—вони важкі для всіх. Але так само, як полководець Мороній закликав людей приєднатися до справи свободи (див. Aлма 46), нас також покликано піднятися і не боятися. І визнати, що наш Небесний Батько дійсно завжди з нами, даючи нам змогу служити усім нашим серцем, могутністю, розумом і силою, що б там не сталося (див. Учення і Завіти 4:2).

Як місіонерам Господа, нам потрібно постійно зосереджувати свою увагу на нашому Спасителі і нашій вічній меті. Давайте пам’ятати, що Небесний Батько любить усіх Своїх дітей і бажає, щоб ми всі повернулися до Нього.

Якщо чесно, то як би важко не було бути місіонером у період пандемії COVID-19, ми можемо зробити цей час одним із найкращих у нашому житті. Відверто кажучи, так це сталося у мене! І це все завдяки моїй зосередженості, оскільки я завжди намагаюся пам’ятати про мою любов до Небесного Батька і моє бажання допомогти Йому збирати розсіяний Ізраїль. І я знаю, що Він надасть кожному із Своїх місіонерів лагідні милості, коли ми докладемо найкращих зусиль, аби виконати те, що Він покликав нас робити.