Навчитися покладатись на Бога та Його пророка, а не на себе
Сеанс підводного плавання з аквалангом навчив мене, що Небесний Батько краще за нас знає, що є кращим для нас.
Під час навчання в Університеті Бригама Янга—Гаваї я вирішив отримати сертифікат, який би давав мені право займатися підводним плаванням, щоб я міг досліджувати океан, який оточував гарне студмістечко. Під час останньої частини сертифікації я і моя група здійснювали 20-хвилинне занурення у гавані Kewalo Basin в Гонолулу.
Наш інструктор з підводного плавання знав, що дійшовши до цього моменту, ми вже навчилися бути в безпеці і можемо плавати самостійно. Безумовно, ми все ще повинні були дотримуватися основних правил, як наприклад, робота в парі, але він сказав нам, що ми можемо більше зосередитися на огляді, ніж на демонстрації конкретних навичок.
Останнє занурення було неймовірним, і мені сподобалося спостерігати за рифовими акулами та морськими черепахами. Ніщо не змушувало мене так цінувати цю прекрасну землю, яку Господь створив для нас, як можливість подивитися вгору, туди, де була поверхня води, і зрозуміти, що я дихаю під водою.
Залишивши провідника
Коли наше заняття наближалося до кінця, інструктор з підводного плавання, здавалося, захопився каменем розміром з подушку. Здавалося, що він намагався підняти його, але в мене не вистачило терпіння. “У нас залишилося лише кілька хвилин,—міркував я.— Не хочу їх змарнувати, розглядаючи якийсь камінь”.
Я поплив досліджувати найближчі корали, коли раптом почув відразу багато приглушених, збуджених підводних голосів. Озирнувшись, я побачив, що моя група на щось дивиться, але з мундштуком регулятора у роті я не міг запитати, що трапилося.
Наша група піднялася на поверхню і повернулася на катер. Знявши обладнання, кожен почав із захопленням розповідати про побачене. Мій напарник сказав мені: “Я намагався привернути твою увагу, щоб ти побачив, як він поплив!”
Інструктор побачив під каменем восьминога і зсунув каменя, щоб група подивилася на нього. Щоразу, коли інструктор рухав камінь, восьминіг ховався під нього, доки йому вистачало хованок, а потім він випорснув чорнило й поплив геть.
Я кілька разів занурювався і плавав під водою, бачив багато представників морської фауни, але ніколи не бачив восьминога. Через свою нетерплячість я втратив рідкісну можливість.
Я розмірковував про цей досвід під час нашої годинної поїздки, коли ми поверталися додому, й зрозумів, що отримав важливий євангельський урок про дотримання заповідей і слідування за пророком. Я слухався інструктора з підводного плавання, який скеровував нас. Але я чомусь вирішив, що моєму інструктору байдуже, що мене цікавить найбільше.
Я вірив собі більше, ніж вчителю.
Ми можемо довіряти Божому пророку
Якби я довірився своєму інструктору, то отримав би набагато цікавіший досвід. Той же принцип можна застосувати і до довіри Небесному Батьку, виявляючи довіру Його пророку.
Ми знаємо, що наша мета в цьому житті—підготуватися до зустрічі з Богом, укладаючи священні завіти та дотримуючись їх, але це не єдина причина, чому ми тут. Легій навчав, що ми знаходимося тут, щоб “мати радість” (2 Нефій 2:25).
Аби допомогти нам відчути цю радість та виповнити міру нашого створіння, Бог покликав пророків і апостолів, й вони служать нам на користь як Його глашатаї. Він також дає заповіді, щоб ми могли відчувати і підтримувати в собі це відчуття довготривалої радості.
У певному сенсі пророків і апостолів можна розглядати як наших інструкторів з підводного плавання, а заповіді—як наші “правила підводного плавання”, оскільки вони призначені для того, щоб убезпечити нас і забезпечити наше щастя.
Думаючи, що ми знаємо краще, як це було зі мною у випадку з моїм інструктором з підводного плавання, ми ризикуємо погодитися на менш багатий земний досвід і показуємо нашому Небесному Батькові: ми не віримо, що Він знає, що цікавить нас найбільше.
Старійшина Ніл Л. Андерсен, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав:
“Чому ми йдемо за пророком? Тому що Господь Ісус Христос покликав його і призначив його Своїм вартовим на башті. …
Якщо ми вибираємо відкласти його пораду у бік і визначити, що нам видніше, наша віра страждає, а наша вічна перспектива захмарюється. Я обіцяю вам, що якщо ви залишитеся вірними в слідуванні за пророком, ваша віра в Спасителя зросте”1.
Ми маємо благословення жити в часи, коли слово Боже доступне для нас. Замість того, щоб сумніватися в Його бажаннях дати нам можливість відчувати вічну радість, ми можемо вірити в Нього і “зважи[ти] на благословенний і щасливий стан тих, хто виконує заповіді Бога” (Мосія 2:41).
Я знаю, що якщо ми довіряємо Богові, слідуючи за Його пророком, і віримо в благословення, обіцяні за дотримання наших завітів і Його заповідей, Він направить нас до отримання дивовижного досвіду і наповнить наше життя радістю.