Лише в цифровому форматі: доросла молодь
Як я усвідомила, що ненависть до себе не є інструментом Спасителя
Мені знадобився час, щоб зрозуміти: Бог не хоче, аби я ненавиділа себе за свої помилки.
Я дуже часто картала себе. Виявилося, що суворість до себе насправді не робить мене кращою.
Я вийшла заміж рано, і хоча мій шлюб завжди був здоровим і щасливим, він змусив мене побачити власні слабкі сторони. Крім того, ми з чоловіком вирішили одразу ж завести дітей, і моя перша вагітність була найважчим досвідом у житті. Я постала перед фізичними викликами, яких навіть не могла собі уявити. Мій настрій був нестабільним, а депресія стала дуже реальним і геть новим випробуванням.
Я намагалася бути хорошою дружиною, хорошою матір’ю і хорошою студенткою, але ніколи не відповідала власним стандартам. Згодом моєю першою реакцією стало самобичування.
Я розуміла, що дві великі заповіді наказують: “Люби Господа Бога свого” і “люби свого ближнього, як самого себе” (див. Maтвій 22:37, 39, курсив додано), і це означає, що ми повинні любити самих себе. Але я відчувала себе недостойною любові.
Я думала: “Якщо я грішу і все одно люблю себе, чи не даю я собі дозвіл продовжувати чинити погано? Зрештою, ми повинні мати скрушене серце і упокорений дух, тож хіба ми не повинні бути нещасними, поки не станемо кращими?”
У той час я відповіла би “так”, але істина полягає в рішучому “ні”.
Старійшина С. Гіффорд Нільсен, сімдесятник, навчав: “Наш Небесний Батько хоче, щоб ми любили себе… щоб сприймати себе так, як Він сприймає нас: ми — Його улюблені діти. Коли ця істина глибоко входить у наше серце, наша любов до Бога зростає”1. І коли моя любов до Бога зростає, я стаю кращою. Коли я люблю Бога, я визнаю дар мого Спасителя, який дає мені можливість отримати прощення гріхів і подолати недоліки. Коли я люблю Бога, мені легше любити себе.
Докоряючи іншим, ми не допомагаємо їм розвиватися, а лише знеохочуємо їх. Окрім виправлення, вони також потребують підбадьорення. То чому ж для мене це має бути по-іншому? Але як я могла запропонувати собі самій таке ж співчуття?
Пошук підтримки
Коли я розповіла чоловікові про цю боротьбу, я почувалася жалюгідно. Мені було комфортніше продовжувати негативний самоаналіз, тому я змушена була проявити сміливість і показати вразливість, щоб уголос визнати свої слабкості. Але озвучення власної проблеми іншій людині допомогло мені на шляху до ясності та рішення.
Я навчилася використовувати ресурси, що надихають, аби зрозуміти, як я мислю і як мені вдосконалюватися. Я також дізналася, що регулярні фізичні вправи мають величезне значення. Раніше я займалася спортом, бо ненавиділа своє тіло й хотіла його змінити. Тепер я роблю це, тому що мені подобається почуватися добре й мати більше енергії.
Мої зміни стали ефективнішими, тому що я усвідомила, що Спаситель підтримує мене, а не засуджує. Раніше моє вивчення Писання, молитва й відвідування храму були сповнені сорому та обмежували моє духовне зростання. Тепер мої молитви стали щирішими й чеснішими, тому що я не ховаюся від Господа.
Вибрати, до якого голосу дослухатися
Мені також довелося вирішити, що саме має значення і кого варто слухати. Наш світ, наші сусіди й наші соціальні мережі висувають стільки очікувань щодо того, як ми повинні діяти, виглядати, виховувати дітей, розмовляти тощо. Досягти загального схвалення просто неможливо.
Але знаєте, хто ще стикався із несхваленням? Ісус Христос. Він був добрим, милосердним і досконалим, але не вигравав жодних конкурсів популярності. Насправді бажання показати Свою любов до певних людей часто коштувало Йому втрати поваги інших. Мені довелося змиритися з тим, що я не можу догодити всім і натомість маю намагатися догодити Богові.
Цілеспрямованість у думках
Любов до себе ніколи не повинна виправдовувати бездіяльність, бути поблажливою до гріха або призводити до самозаспокоєння. Я визнаю, що певні негативні почуття, як-от сум для Бога, можуть мені допомогти, але я не повинна занурюватися в них, бо це не є рухом уперед.
Старійшина Ніл Л. Андерсен, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав:
“Відчуття вини відіграє важливу роль, бо воно спонукає нас до змін, які нам потрібно зробити, але є межі, до яких відчуття вини допомагатиме нам.
Вина схожа на акумулятор автомобіля, який заправляється пальним. Він може забезпечити автомобіль світлом, запустити двигун і увімкнути фари, але він не забезпечить пальним довгу подорож попереду. Самого акумулятора не достатньо. Як і відчуття вини”2. Я не повинна свідомо занурюватися в негативне мислення, а натомість зосереджуватися на любові до Христа й до себе.
Покласти цей тягар до ніг мого Спасителя було непросто, але це працює. Невеликі зміни, які я робила (і багато з них — у моїй голові), мають величезне значення завдяки благодаті Спасителя.
Я вдячна, що суть євангелії — це любов. Любов до Бога, любов до інших і любов до себе.