Спасти своє життя

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Зображення

Духовний вечір ЦСО для дорослої молоді • 14 вересня 2014 року • Університет Бригама Янга

Коли Ісус і Його Апостоли були разом у Кесарії Пилиповій, Він спитав їх ось про що: “А за кого Мене маєте?”¹ Петро, з благоговійним красномовством й силою відповів: “Ти Христос, Син Бога Живого!”² Я із захопленням читаю ці слова; я із захопленням промовляю їх. Однак незабаром після цього священного моменту Ісус говорив з апостолами про Свою неминучу смерть і воскресіння, а Петро суперечив Йому. Через це Петро отримав гострий докір за те, що він був налаштований або “думав” не про Боже, “а про людське”³. Потім Ісус, “виявляючи більше любові до того, кому [Він] докоряв”⁴, чуйно навчав Петра і його Братів, що людині треба взяти на себе свого хреста і загубити своє життя, щоб знайти прекрасне і вічне життя; у цьому Він Сам був досконалим прикладом. Давайте подивимося, як це зображено в одному з біблійних відеосюжетів, створених Церквою.

Ісус: Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне.

Петро: Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!

Ісус: Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське! Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? Бо прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його⁵.

Я хочу поговорити з вами про Господню, на перший погляд, парадоксальну заяву, що “Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її”⁶. Вона вчить переконливій, далекосяжній доктрині, яку нам необхідно зрозуміти і застосовувати.

Уважний професор запропонував таке її тлумачення: “Як небеса вищі за землю, так і Божа робота у вашому житті---це щось більше, ніж потенційна історія вашого життя, якою б ви бажали її бачити. Його життя є більшим, ніж ваші плани, цілі або страхи. Щоб спасти своє життя і душу, ви маєте відкласти свої історії і хвилину за хвилиною, день за днем, віддавати своє життя Йому⁷.

Чим більше я про це думаю, тим більше вражаюсь тим, як послідовно Ісус віддавав Своє життя Батькові, як досконало Він губив його у волі Батька---у житті і в смерті. Це є абсолютною протилежністю до ставлення й підходу Сатани, які є так поширені в сучасному егоцентричному світі. На доземній раді, добровільно зголосившись узяти на Себе роль Спасителя у божественному плані Батька, Ісус сказав: “Батьку, хай буде Твоя воля і слава Твоя навіки”⁸. Люцифер, з іншого боку, заявив: “Ось я, пошли мене, я буду Твоїм сином, і я викуплю все людство, так що жодна душа не пропаде, і певно я зроблю це; тож дай мені Твою шану”⁹.

Заповідь Христа йти за Ним є заповіддю ще раз відмовитися від сатанинського прикладу і загубити наше життя, “нашу історію”, на користь реального життя, справжнього життя, життя, що уможливлює отримання целестіального царства, яке Бог передбачає для кожного з нас. Таке життя благословлятиме всіх, з ким ми спілкуємося, і зробить з нас святих. Для нашого нинішнього обмеженого бачення---це те життя, яке неможливо осягнути. Дійсно, “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, то Бог приготував був тим, хто любить Його!”¹⁰

Хотілося, щоб знали більше про розмову між Ісусом і Апостолами. Було б корисно мати додаткове розуміння того, що означає на практиці загубити своє життя заради Нього знайти його. Але я розмірковуючи над цим, я усвідомив, що пояснення Спасителя, саме до і після Його заяви дають цінні вказівки. Давайте розглянемо три з цих пояснень, що випливають з контексту.

Хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста

Першим поясненням є слова Господа якраз перед тим, як Він сказав: “Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її”¹¹. Як записано у кожній з синоптичних євангелій, Ісус сказав: “Коли хоче хто йти вслід за Мною,---хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною”¹². Лука додає слово щоденно---“хай … і візьме щоденно свого хреста”¹³. У перекладі Джозефа Сміта цей вірш з Матвія дає ширше пояснення цій заяві з визначенням Господа того, що значить взяти свого хреста: “І ось, для людини взяти на себе свого хреста---це зректися всієї безбожності й кожної світської пожадливості та дотримуватися Моїх заповідей”¹⁴.

Це узгоджується з заявою Якова: “Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу”¹⁵. В повсякденному житті треба уникати усього нечистого, ствердно дотримуючись двох великих заповідей---любити Бога і ближнього,---на яких ґрунтуються всі інші заповіді¹⁶. Таким чином, однією із складових частин загублення нашого життя на користь величнішого життя, яке Господь передбачає для нас, полягає в тому, аби брати на себе Його хрест день у день.

Кожного, хто Мене визнає, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я

Друге супровідне твердження вказує, що знаходження нашого життя шляхом його втрати заради Нього, а євангелія вимагає від нас бажання зробити наше учнівство відкритим і публічним: “Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими”¹⁷.

В іншому місці, в Матвії, ми знаходимо схоже твердження:

“Кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я.

Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм”¹⁸.

Одне очевидне і досить помірковане значення втрати свого життя, визнаючи Христа,---це погубити його буквально, фізично, підтримуючи і захищаючи вашу віру в Нього. Ми звикли думати про цю крайню вимогу, що стосується історії, коли ми читаємо про мучеників минулого, у тому числі про більшість стародавніх апостолів. Однак тепер ми бачимо, що те, що було історичним, перетворюється на сучасне. Новини з Іраку і Сирії повідомляють, що за останні кілька місяців сотні християн та представники інших меншин були вигнані зі своїх домівок або вбиті ісламськими екстремістами. Терористи вимагають, аби ці християни навернулися до їхнього виду ісламу, або покинули свої села, або померли. Християни не зречуться Його, тому багато хто втік, а декого було вбито¹⁹. Звичайно, такі душі будуть серед тих, кого Спаситель не посоромиться визнати перед Своїм Батьком у прийдешній день. Ми не знаємо, що буде в майбутньому, але якби комусь з нас довелося буквально втратити своє життя заради справи Учителя, я вірю, що ми виявили б таку ж відвагу й відданість.

Однак більш поширене (а іноді більш складне) застосування Спасителевого вчення, пов’язане з тим, як ми живемо день у день. Це стосується слів, що ми говоримо, прикладу, який ми подаємо. Наше життя має бути сповіддю про Христа, і вкупі з нашими словами свідчити про нашу віру у Нього і відданість Йому. І це свідчення має рішуче захищатися в умовах глузування, дискримінації чи паплюження з боку тих, хто виступає проти Нього, “в роді цім перелюбнім та грішнім”²⁰.

З іншої нагоди Господь додав таке визначне твердження про нашу відданість Йому:

“Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести,---Я не мир принести прийшов, а меча.

Я ж прийшов “порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її”.

І: “вороги чоловікові домашні його!”

Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.

І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний”²¹.

Слова про те, що Він прийшов не для того, щоб принести мир, а скоріше меча, здається, на перший погляд, суперечать Писанням, в яких Христа називають “Князем Миру”²², і проголошенню в день Його народження: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!”²³ та інших відомих словах, таких як, “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!”²⁴. “Це правда, що Христос прийшов, щоб принести мир---мир між віруючим і Богом, і мир між людьми. Проте неминучим результатом пришестя Христа є боротьба---між Христом і антихристом, між світлом й темрявою, між дітьми Христа та дітьми диявола. Ця боротьба може виникати навіть між членами однієї сім’ї”²⁵.

Я впевнений, що багато хто з вас, нашої аудиторії по всьому світу сьогодні ввечері, особисто зазнали того, що Господь виражає в цих віршах. Коли ви прийняли євангелію Ісуса Христа і увійшли в Його завіт, вас не приймали і виганяли батько й мати, брати та сестри. У той чи інший спосіб ваша перевершуюча любов до Христа потребувала жертвування стосунками, які були дорогими для вас, і ви пролили багато сліз. Усе ж, з вашою власною незмінною любов’ю, ви стійко тримаєтеся під цим хрестом, не соромлячись Сина Божого.

Десь три роки тому член Церкви дав примірник Книги Мормона другу-амішу в штаті Огайо. Друг почав читати книгу і не міг зупинитися. Протягом трьох днів у нього не було іншого бажання, ніж читати Книгу Мормона. Він і його дружина охристилися, і через сім місяців у Церкві було навернено й охрищено три пари амішів. Їхні діти були охрищені через кілька місяців. Ці три сім’ї вирішили залишитися у своїй громаді і продовжувати вести спосіб життя амішів, незважаючи на те, що вони відмовилися від своєї релігії. Однак через їхнє хрищення їхні близькі сусіди-аміші “відвернулися від них”. Це означало, що ніхто в їхній громаді амішів не говорив з ними, не працював з ними, не мав справ з ними або ніяк не спілкувався з ними. І це стосується не тільки друзів, а й членів сім’ї---братів й сестер, батьків, матерів, дідусів та бабусь.

Спочатку ці аміші-святі відчували себе дуже самотньо й відокремлено, бо навіть їхніх дітей цуралися і виключили із шкіл для амішів через їхнє хрищення і членство в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Їхні діти переживали через те, що від них відвернулися бабусі й дідусі, двоюрідні брати і сестри та близькі сусіди. Навіть деякі з дорослих дітей цих сімей-амішів, які не прийняли євангелію, не розмовляли, або навіть не визнавали своїх батьків. Ці сім’ї намагалися оговтатися від соціально-економічних наслідків того, що їх цуралися, і у них це виходить.

Їхня віра залишається міцною. Негаразди і протистояння через те, що від них відвернулися, змусило їх бути стійкими і непохитними. Через рік після хрищення ці сім’ї запечаталися у храмі і продовжують сумлінно відвідувати храм щотижня. Вони знайшли силу через отримання обрядів і в укладенні, й шануванні завітів. Вони всі активні у своїй групі в Церкві і продовжують шукати способи, як ділитися світлом і знанням про євангелію з їхніми сім’ями і громадою через дії доброти та служіння.

Так, ціна приєднання до Церкви Ісуса Христа може бути дуже високою, але застереження ставити Христа над усіма іншими, навіть нашими найближчими родичами, стосується також і тих, хто може вже народився в завіті. Багато хто з нас став членом Церкви, не зазнаючи протидії, можливо, ще дітьми. Проблема, що може виникнути в тому, як залишатися вірними Спасителю і Його Церкві, якщо родичі, батьки, брати чи сестри або навіть і діти, чия поведінка, вірування або вибір роблять неможливим підтримувати однаково і їх, і Його. Це не питання любові. Ми можемо і маємо любити один одного, як Ісус любить нас. За його словами: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”²⁶. Але Господь нагадує нам: “Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний”²⁷. Тож, хоча сімейна любов триває, стосунки можуть перерватися і, відповідно до обставин, підтримка або навіть толерантність час від часу згасають заради нашої вищої любові.

В дійсності, найкращий спосіб допомогти тим, кого ми любимо,---найкращий спосіб любити їх---продовжувати робити так, щоб Спаситель був для нас на першому місці. Якщо ми віддаляємо себе від Господа через прихильність до близьких, які страждають або горюють, то ми втрачаємо способи, за допомогою яких ми могли б допомогти їм. Однак якщо ми, як і раніше, залишаємося міцно вкоріненими у віру в Христа, то знаходимося у стані, коли ми можемо отримувати і пропонувати Божественну допомогу. Якщо (або краще сказати коли) приходить момент, що улюблений член сім’ї відчайдушно хоче звернутися до єдиного істинного і міцного джерела допомоги, він чи вона будуть знати, кому довіряти у скеруванні й напарництві. В той же час, маючи для скеровування дар Святого Духа, ми можемо постійно служити, щоб зменшити біль від поганого вибору та перев’язувати рани, наскільки це нам дозволено. В іншому випадку ми не служимо ні тим, кого ми любимо, ні самим собі.

Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?

Третьою складовою втрати нашого життя заради Господа є та, яку я хочу відзначити, і яка виражена словами Господа:

“Бо хто загубить своє життя у цьому світі заради мене, той знайде його у світі прийдешньому.

Тож, залишіть світ і спасайте ваші душі; яка ж користь людині, якщо вона здобуде ввесь світ і загубить свою власну душу? Або що дасть людина взамін за душу свою?”²⁸

Як сказано в перекладі Джозефа Сміта: “Яка ж користь чоловікові, якщо він здобуде ввесь світ, і втім не приймає того, кого Бог висвятив, і загубить свою власну душу і занапащує себе?”²⁹

Сказати, що зректися світу заради прийняття того, “кого Бог висвятив”,---нехтування традиційними цінностями в сучасному світі, безумовно, є применшенням. Пріоритети та інтереси, які оточують нас (а іноді і в нас) є надзвичайно егоїстичними: прагнення бути визнаними; наполеглива вимога, щоб визнавалися чиїсь права (у тому числі уявне право ніколи не бути ображеним); всепоглинаюче бажання грошей, речей та влади; важливість права на життя в комфорті й задоволенні; завдання мінімізувати відповідальність й уникати взагалі будь-яких особистих жертв заради інших; і це ще не все.

Це не означає, що ми не маємо прагнути досягти успіху, а й навіть виділитися у гідних справах, включаючи освіту і почесну працю. На початку цього року Джед Рубенфелд і Емі Чуа, чоловік з дружиною, які є професорами юридичного факультету Єльського університету, опублікували книгу під назвою The Triple Package: How Three Unlikely Traits Explain the Rise and Fall of Cultural Groups in America. В їхній дисертації говориться про те, що деякі групи в Америці досягають більшого успіху, ніж інші, на основі трьох культурних рис, описаних в цій книзі, які надають цим групам перевагу. Чуа і Рубенфілд відзначають мормонів, євреїв, азіатів, імігрантів із Західної Африки, індійських американців і кубинських американців як групи в Америці, що сьогодні мають ці риси³⁰.

Порівнюючи ці групи з американським суспільством в цілому в системі таких вимірів, як: “дохід, академічні досягнення, корпоративне керівництво, кар’єрний зріст та інші загальноприйняті показники”, Чуа і Рубенфілд говорять:

“Якщо у наш час і є група у США, яка є винятковою у досягненні того, що загально-прийнято вважається успіхом, то це мормони. …

У той час як протестанти становлять приблизно 51 відсоток населення США, американські 5–6 мільйонів мормонів складають лише 1,7 відсотка. Тим не менш, приголомшлива їх кількість сягнула самого верху в корпоративній та політичній сферах Америки”³¹.

Звичайно, результативні досягнення заслуговують похвали, але якщо ми хочемо зберегти своє життя, ми завжди маємо пам’ятати, що такі досягнення не є самоціллю, а засобами для досягнення вищої мети. З нашою вірою у Христа ми маємо розглядати політичні, ділові, академічні та подібні форми успіху не як ті, що визначають нас, а як ті, що уможливлюють наше служіння Богу і ближньому---починаючи з домівки і простягаючись якомога далі, наскільки це можливо, в світі. Особистий розвиток має значення, якщо він сприяє розвитку подібних до Христових рис. Для вимірювання успіху ми визнаємо глибокі істини, що лежать в основі всього іншого,---що наше життя належить Богу, нашому Небесному Батьку та Ісусу Христу, нашому Викупителю. Успіх означає жити в гармонії з Їхньою волею.

На відміну від самозакоханого життя Президент Спенсер В. Кімбол запропонував просте описання кращого шляху:

“Служіння іншим додає глибини і солодкості цьому життю, хоча ми готуємося жити в кращому світі. … Коли ми служимо нашим ближнім, не лише їм допомагають наші навички, але й нам, бо ми по-новому дивимося на власні проблеми. Коли ми турбуємося про інших більше, залишається менше часу на те, щоб перейматися собою! В самій суті дива служіння лежить обіцяння Ісуса що, втративши душу, ми знайдемо її! [Див. Матвій 10:39].

Ми “знайдемо” себе не тільки в сенсі визнання божественного проводу у своєму житті, але чим більше ми служимо своїм ближнім належним чином, тим більше збагачується наша душа. Ми стаємо самостійнішими, коли служимо людям---дійсно, так легше “знайти” себе, адже ще є стільки всього, що можна знайти в собі!”³²

Приклади втрати життя людини у Христі та Його євангелії

Дозвольте закінчити кількома прикладами того, що значить день у день губити чиєсь життя у Христі і Його євангелії і тим самим знайти справжнє (і в кінцевому підсумку вічне) життя.

Президент Генрі Б. Айрінг був президентом Рікс коледжу, тепер Університет Бригама Янга-Айдахо, у червні 1976 року, коли прорвало щойно збудовану дамбу Тетон-Дем, неподалік від міста Рексбург. “Триста мільйонів кубічних літрів води понеслися в бік Рексбурга зі швидкістю шістесят п’ять кілометрів на годину, знищуючи все на шляху”³³. Багато людей в громаді відреагували на це героїчно, допомагаючи іншим людям, навіть коли їхні власні будинки і майно були знищені повінню. Але були й такі, хто полишив навіть своїх близьких і залишив їх піклуватися самих про себе.

Президент Айрінг, який допомагав керувати роботою з подолання наслідків повені, хотів зрозуміти, як пояснити “різницю між героїчною поведінкою деяких людей … і зрадою інших. … Він провів невеличке, але науково значуще дослідження. “Ми змогли знайти лише один принцип”,---сказав він пізніше випускникам колледжу.

Героями були ті, хто завжди пам’ятав і дотримувався обіцянь у дрібницях, щоденних справах, … обіцяннях залишитися, аби прибрати після церковниго обіду або ж приїхати в суботу, щоб допомогти у чомусь ближньому.

Ті, хто кинув свої сім’ї у тяжкі часи, часто нехтували своїми зобов’язаннями, навіть коли це було не так важко. Вони мали звичку не дотримуватися свого слова у маленьких справах, коли жертва для них була б незначною і виконати обіцяне було б легко. Коли ціна була високою, вони не змогли її сплатити”³⁴.

У нас з сестрою Крістофферсон була подруга, член нашого приходу в Даремі, штат Північна Кароліна, з якою ми познайомилися під час навчання в юридичному колледжі. Вона та її чоловік були ідеальною молодою парою з маленькими дітьми. Вона була благословлена розумом, привабливістю і яскравою особистістю. Кожен захоплювався нею і любив бути поряд з нею. Однак десь 25 років потому, коли їй було близько 40 років, у неї діагностували невиліковний прогресуючий рак шлунка, який також поширився на її печінку і легені. Незважаючи на потрясіння і біль, бо її життя швидко підходило до завершення, вона написала ці зворушливі слова до своєї сім’ї та друзів, яких їй було шкода покидати: “[Божий] план є божественним і буде упроваджуватися саме так, як Він запланував. Оскільки мене було обрано пройти через це випробування, я знаю, що це має бути заради моєї найвеличнішої і найбільшої радості. Духовні благословення вже зливаються на мене, і я перед кінцем відчуваю, що я переживу усе те, що я маю пережити, аби підготуватися до зустрічі з моїм Спасителем. Його влада---на землі. Це точно. … Зараз є багато важких випробувань. Кожен, схоже, страждає від своїх власних. Дивіться на Господа і отримуйте допомогу. Прийміть усе те, що належить вам, і біль відійде від вас, і прийде мир”.

Одна особлива молода сестра мала на меті служити на місії повного дня після здобуття вищої освіти і проходження нею програми престижного стажування та навчання як вдома, так і за кордоном. Вона мала здатність налагоджувати контакт з людьми майже кожної релігії, політичних переконань і національностей. І вона була стурбована тим, що якщо цілий день носити табличку з іменем, то це могло б стати на заваді її винятковій здібності налагоджувати щоденно стосунки. Лише за кілька тижнів до її місії вона написала листа додому про простий, але значущий досвід: “Сестра Лі і я втирали крем в руки старої жінки, яка страждала на артрит,---кожна зі свого боку---поки ми сиділи в її вітальні. Вона не хотіла слухати ніякі усні послання, але дозволила нам заспівати, вона любила наш спів. Дякую тобі, місіонерська чорно табличко з іменем, за дане мені право мати задушевні стосунки з абсолютно незнайомими людьми”.

Завдяки тому, що він перестраждав, Пророк Джозеф Сміт навчився губити своє життя у служінні своєму Вчителю і Другу. Одного разу він сказав: “Я поставив собі за правило: коли Господь повеліває, роби!”³⁵. Я думаю, всі ми були б раді досягнути рівня вірності Брата Джозефа. Тим не менш, одного разу він був змушений втрачати сили впродовж довгих місяців у тюрмі в Ліберті, штат Міссурі, страждаючи фізично, але, мабуть, все ж більше емоційно і духовно, бо він не міг допомогти своїй улюбленій дружині, своїм дітям і святим, коли їх кривдили й переслідували. Його одкровення і вказівки привели їх до Міссурі, аби встановити Сіон, а тепер їх виганяли зі своїх домівок у зимовий час по всьому штату. Незважаючи на все це, в тих умовах у в’язниці, він склав натхненний лист до Церкви найбільш витонченою і надихаючою мовою, окремі частини якого тепер складають 121, 122 і 123 розділи Учення і Завітів, і завершувався він такими словами: “Життєрадісно робімо все, що в нашій владі; а тоді стіймо спокійно з найглибшою впевненістю, щоб побачити Боже спасіння і руку Його, яку буде явлено”³⁶.

Звичайно ж, найкращим прикладом спасіння чийогось життя через втрату його, є такий вислів: “Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!”³⁷. Віддавши Своє життя, Христос не лише спас Своє власне---Він врятував життя всіх нас. Він зробив для нас можливим обміняти, що було б в іншому випадку обмеженим і врешті-решт марним земним життям, на життя вічне.

Свідчення

Девізом життя Спасителя було---“Бо Я завжди чиню, що [Батькові] до вподоби”³⁸. Я молюся, щоб ви зробили цей вислів девізом вашого життя. Якщо ви це зробите, Ви спасете своє життя.

Мої дорогі юні друзі, радійте у всіх ваших прагненнях і досягненнях, аби ставити на перше місце Його волю. Навчіться хотіти того, чого Він хоче. Прийміть та визнайте Його в кожному аспекті свого життя. Не соромтеся Христа або Його євангелії і будьте готовими знехтувати дорогими речами, цінними стосунками і навіть самим життям заради Нього. Але поки ви живете, нехай ваше життя стане жертвою. Щоденно беріть Його хрест у послушності та служінні. Це наслідки і плоди нашої віри, в ім’я Ісуса Христа, амінь.