Сім’я Шарлотти
“Іноді, коли ми співаємо “Може сім’я святих жити вічно”, я подумки кажу: “Окрім моєї”.
Шарлотта закрила пальцями вуха. У Початковому товаристві вона зазвичай найбільше любила час для співу. Але сьогодні їй не хотілося чути пісні, які вони співали. Вона запитала, чи можна їй протягом цього часу посидіти в коридорі.
Вона втупилася поглядом у зелений килим, намагаючись не розплакатися. Але це не допомагало.
Хтось підійшов і став поруч з нею. Шарлотта швидко обтерла сльози і подивилася вгору.
Це була сестра Генрі. “Що сталося?”—запитала вона.
Шарлотта наче проковтнула клубок у горлі. “Це через ті пісні про щасливі сім’ї і те, щоб бути разом навіки”,—сказала вона тихенько.
“А, розумію”. Сестра Генрі сіла поруч з Шарлоттою.
Кілька місяців тому батьки Шарлотти влаштували сімейні збори. Тато пояснив, що він переїжджає.
“То це так, ніби ви розлучаєтесь?”—запитала Шарлотта.
“Не ніби,—сказала мама.—Ми обоє любимо тебе, але так, ми розлучаємось”.
Шарлотта пам’ятала, як відчула і холод, і жар одночасно. Потім вибухнули всі її почуття! Страх, злість, збентеження і глибокий смуток—щось подібне до нудоти.
Іноді в неї знову з’являлися ті почуття. Наприклад, коли мама і тато сиділи по різні сторони басейну під час її змагань з плавання. Або коли її молодший брат плакав за мамою, коли вони залишилися у тата вдома.
Або коли вони співали про сім’ї в Початковому товаристві.
“Коли розлучалися мої батьки, мені здавалося, наче хтось б’є мене в живіт”,—сказала сестра Генрі. “Знову і знову”.
Шарлотта здивувалася. “Ваші батьки також розлучилися?”
Сестра Генрі кивнула. “Вони розлучилися, коли я була приблизно твого віку”.
Шарлотта подивилася на свої руки. “Іноді, коли ми співаємо “Може сім’я святих жити вічно”, я подумки кажу: “Окрім моєї”. Вона стиснула очі. “Я дуже злюся. І це погано, правда ж?”
Сестра Генрі похитала головою. “Ні. Раніше мене починало нудити, коли я бачила дітей, які були разом з обома батьками”.
“Так!—сказала Шарлотта.—Здається, що вони у щасливому сімейному клубі, а я—ні. Усе тепер по-іншому”.
“Це нормально, якщо ти відчуваєш зараз злість, смуток, страх чи щось іще,—сказала сестра Генрі.—Розлучення—це важко. Але я обіцяю, що твої почуття зміняться на краще. Твоя сім’я залишається твоєю сім’єю, навіть якщо зараз вона виглядає інакше. Мені дуже допомогло те, що я пам’ятала: мої батьки все одно люблять мене і любитимуть вічно”.
Шарлотта усміхнулася. Їй подобалася сестра Генрі.
Сестра Генрі ближче прихилилася до Шарлотти. “Але знаєш, що мені допомогло найбільше?”—прошепотіла вона.
“Що?”—прошепотіла Шарлотта у відповідь.
“Я дізналася, що у мене все ж є досконала, щаслива сім’я,—сказала сестра Генрі.—І в тебе також. У всіх нас є, якою б не була наша земна сім’я зараз”.
Шарлотта скривила ніс. “Як це?”
“Наші земні сім’ї недосконалі, але наша небесна сім’я є досконалою. Тому що б не сталося, у нас є небесні батьки, які люблять нас, а також прекрасна домівка, яка на нас чекає”.
Коли Шарлотта про це подумала, вона відчула проблиск надії. Вона уявила, як це буде, коли одного дня вона знову побачить своїх небесних батьків.
“Можливо, коли ми співаємо про сім’ї, я можу думати про свою небесну сім’ю”,—сказала Шарлотта. Сестра Генрі кивнула.
Тільки у Шарлотти було ще одне запитання. “Чи видно, що я плакала?”
“Зовсім не видно”,—сказала сестра Генрі.
Шарлотта встала. “Тоді, думаю, я готова співати”.